З життя
Смуток у вікні: як дощові струмки змінюють думки ба?
Бабуся Олена сиділа біля вікна, спостерігаючи за дощовими краплями, що стікали по склу, і сумно думала про своє життя. Третій день поспіль злива, третій день небо плаче, як і моє життя — лише сльози і більше нічого доброго. Для чого жила? Для чого по землі ходила? Щоб страждати? Одна тепер, зовсім одна, на всьому білому світі нікого, рідного нікого не залишилось.
Учора знову обманули. Прийшли дві гарні дівчата, подарунки почали роздавати, завели розмову і залишили без гривні. Ну як не повірити? Люди ж вони, не звірі безсовісні. Та не вперше обманюють, а я все вірю людям. Весь вік обманювали. У бабусі Олени покотилися сльози по щоках.
Не щастило їй у житті. Чоловік алкоголік помер. Сина посадили, там і загинув. Все здоров’я віддала заводу, за копійки, за грамоти. Скільки разів людям допомагала, а що в замін, лише обман і сльози.
Бабуся Олена підійшла до холодильника. Як тепер до пенсії дожити. Ще цілих десять днів. Навіть на хліб копійок немає. Позичити у сусідів? Та ви що, ніколи не позичала і не буду.
В холодильнику лежали два сирих яйця, півпляшки молока і чверть батона. Ні, сьогодні не буду їсти, завтра поїм. Або може одне яйце сьогодні, друге завтра. Ні. Краще завтра обидва.
Бабуся Олена знову сіла біля вікна. Погляд упав на сміттєвий бак. Ні, ні, ніколи вона не піде до сміттєвого баку, сором то який. Що люди подумають… Краще лягти і померти одразу.
Сльози самі собою потекли по зморшкуватому обличчю.
В двері подзвонили. Бабуся Олена пішла відкривати.
— Іду, іду. Хто там? — витираючи сльози, запитує вона.
— Це я, Іван, баба Олено, — почувся глухий голос за дверима.
— Ванечко, — радіючи відкрила двері бабуся, — Ванечко мій приїхав!
Іван, колишній сусідський хлопчина, з яким вона часто возилася і наглядала за ним, поки його батьки були зайняті. Багато років його приводили до бабусі Олени. Спочатку приводили, а потім він сам став приходити і проводити з нею більшу частину свого часу. Іван для неї став як рідний син. Коли Ваня виріс, то поїхав кудись далеко щастя шукати. І от як повернувся, одразу до неї, до бабусі Олени.
— Заходь, Ванечко, заходь, — заклопотано сказала бабуся Олена, — от порадував.
— А ти що, плакала то-ли, баба Олено? — знімаючи куртку, запитує Іван.
— Ну що ти, Ванечко… чого мені плакати-то… Задрімала я…
— Я тепер фірму свою в наше місто перевожу, так що тепер частіше бачитися будемо. Та що з тобою, баба Олено? Знову сльози на обличчі.
Бабуся Олена хитнулася і сперлася рукою об стіну.
— Це від радості, Ванечко, від радості. Голова щось закрутилася.
Іван підхопив бабусю, посадив на стілець і пішов до холодильника.
— Тепер я бачу від якої радості у тебе голова крутиться, — почула вона невдоволений голос Івана.
Через пів години Іван приніс два пакети з продуктами і почав годувати бабусю Олену. Він налив бабусі чаю і розповідав про своє життя. А та ніяково усміхалася, дивлячись на стіл, завалений продуктами, і крадькома втирала сльози. Ну звідки вони тільки беруться, ці сльози?
Так вони проговорили до самого вечора. Коли Іван йшов, у бабусі Олени задрожали губи, і вона спробувала щось сказати.
— Що? Що, бабо Олено? — запитує Іван.
— Сину, — прошепотіла бабуся.
— Бабо Олено, — обняв він бабусю, — ніколи я тепер тебе не залишу. Тепер я завжди буду поруч.
Іван пішов, а бабуся Олена сіла на своє улюблене місце біля вікна і знову заплакала. Тільки сльози ці були зовсім інші.
— А я вже грішним ділом про людей погано стала думати, — говорить сама собі старенька. — Хіба можна про людей погано думати? Ось Ванечко мій яким став. І гроші його зовсім не зіпсували. Все такий же добрий і уважний. Як приїхав, одразу до мене. Не забув стару. Ріднішого за Ванечку нікого у мене немає. Наче син рідний. Тепер і вмирати не хочеться. Пожити ще хочеться…
The Dearest of Kin: A Heartwarming Tale of Three Generations, Grandchildren’s Laughter, and Family Bonds in the Smith Household
Funny how life turns out, isnt it? Things could have so easily gone differently. Our neighbour is always amazed at...
“You’re Not a Wife, You’re a Servant—And You Don’t Even Have Children! An English Mother-in-Law’s Relentless Criticism Unites Her Son and His Wife During a Turbulent Home Renovation”
Youre not a wife, youre just a servant. You havent even had any children! Mum, Eleanor is going to stay...
“My Wife’s Mum Is Loaded—We’ll Never Have to Work!” My Friend Antony Declared. But His Dream of a Life of Leisure Didn’t Go As Planned
My wifes mother is loadedwell never have to work, my friend exclaimed with delight. One of my acquaintances, George, always...
A Grandson’s Request: An Uplifting Story “Gran, I need to ask you something—it’s really important. I need a lot of money.” He arrived in the evening—nervous, restless. Normally, Daniel popped round to see Lilian twice a week, happy to fetch her groceries or pop out the bins. Once, he even fixed her old sofa. Always calm, always confident—never like this. Lilian always worried—it was a strange world out there. “Daniel, love, can I ask—why do you need the money? And how much is ‘a lot’?” Her voice was steady, but her heart thumped. Daniel was her eldest grandson—a good lad, kind at heart. He’d finished school a year ago, working part-time while studying. His parents hadn’t voiced any concerns, but why would he need so much cash? “I can’t say yet, Gran, but I promise I’ll pay you back—just not all at once…” “You know I’m only on my pension,” said Lilian, torn, “How much exactly?” “One thousand pounds.” “Why not ask your parents?” Lilian asked absently, already guessing his answer. Daniel’s dad—her son-in-law—was strict, expected children to solve their own problems and not stick their noses where they didn’t belong. “They wouldn’t help,” Daniel replied, confirming her thoughts with a sigh. Had he got mixed up in something serious? Would giving him the money only make it worse? But what if not giving it made things even harder? She studied him with concern. “Gran, it’s nothing bad, I swear. I’ll pay you back in three months—promise! Don’t you trust me?” She probably should lend it, even if he never returned it. There ought to be someone in his life who has his back; someone he can trust—so he never loses faith in people. She did have that money set aside for emergencies. Perhaps this was the one. After all, Daniel had come to her. Funerals could wait—life was for the living. It’s family—family you must trust. They say if you lend money, be prepared to lose it. The young can be unpredictable… but Daniel had never let her down. “All right, I’ll lend you the money for three months, as you said. But wouldn’t it be better for your parents to know?” “Gran, you know I love you, and I always keep my promises. If you can’t help I’ll try to get a loan—after all, I do work.” The next day, Lilian went to the bank, withdrew the money and handed it to Daniel. He beamed, gave her a grateful hug, and dashed off: “Thank you, Gran, you’re the best. I’ll pay you back—I promise!” Lilian returned home, brewed herself a cup of tea, and pondered. So many times in her life she’d desperately needed help. Every time, someone came through. But now, these days, everyone looked out for themselves. Times were tough. A week later, Daniel popped in again, cheerful. “Gran, here’s the first bit back—I got an advance at work. Oh, and can I bring a friend round tomorrow?” “Of course, love. I’ll bake your favourite—poppyseed cake.” She smiled, relieved—whatever it was, she’d soon know. Daniel came that evening. Not alone. A slender young woman stood by his side. “Gran, this is Lisa. Lisa, meet my lovely Gran, Lilian.” Lisa blushed, “Hello, thank you so much, Mrs Taylor!” “Come in, both of you,” Lilian relaxed—they seemed good together. They sat and chatted over tea and cake. “Gran, I couldn’t tell you before. Lisa’s mum became suddenly very ill; there was no one else to help and Lisa was so worried—she made me promise not to explain why I needed the money. But it’s over now—her mum’s had the operation. The doctors say she’ll recover.” Daniel looked at Lisa, squeezing her hand. “Thank you—you’re so kind. I can’t thank you enough,” Lisa said, turning away to hide her tears. “I told you, everything’s all right, don’t cry,” Daniel smiled, “Come on, Gran, we’d better be off—getting late.” “Take care, dears, goodnight—may everything work out for you.” As they left, Lilian crossed herself (old habits die hard). Her grandson had grown up—a solid young man. She was glad she trusted him. It wasn’t really about the money; it brought them closer. Two months on, Daniel repaid her in full. “Just think, Gran. The doctor said if we hadn’t acted so quickly, it could have ended much worse. I didn’t know how I could help Lisa. I realise now—there’s always someone willing to step up when things are hard. And I’ll always look after you, Gran—you’re the best in the world!” Lilian ruffled his hair, as she had when he was little. “All right, off you go—and bring Lisa round soon!” “Of course,” Daniel grinned, hugging her. As she closed the door, Lilian remembered what her own gran used to say: “You must always look after your own. It’s the English way—never turn your back on family. Remember that!”
Gran, Ive got a favour to ask you. I really need some money. A lot. James turned up at Sarah...
We Should Have Got Ready for the Baby Sooner! My Return from Hospital Was a Nightmare—My Husband Didn’t Prepare Anything, the House Was a Mess, and I Was Embarrassed in Front of Our Family. Whose Fault Was It That We Weren’t Ready?
You know, I really should have got things sorted well before the baby arrived! Ill never forget the day I...
No One to Really Talk To: A Story of Old Friends, Long-Lost Numbers, and a Conversation That Changed Everything
Honestly, Mum, how can you say youve got no one to talk to? sighed her daughter, the exhaustion plain in...
I Paid the Price for My Son’s Happiness: How I Chose the Perfect Daughter-in-Law and Found My Son’s True Love with a Little Help and a Secret Deal
I Paid for My Sons Happiness I mulled it over for ages, and finally decided I would hand-pick my sons...
The Ringtone on My Daughter-in-Law’s Phone Made Me Rethink Helping My Son’s Young Family Find a Home
Diary Entry Living alone in my lovely one-bedroom flat in the heart of London has suited me well enough these...