Connect with us

З життя

Спопеляюча ревнощі: чи залишиться моя дружина зі мною?

Published

on

Лікування від ревнощів: чи можу я довіряти своїй дружині? Чи втрачаю її…

Мене звати Андрій, і я звертаюсь до тих, хто, можливо, колись переживав подібне. Я не шукаю співчуття чи осуду — лише хочу поділитися своїми думками. Бо вже не можу мовчати. Вже не можу боротися з цим самотужки.

Мою дружину звуть Марічка. Ми разом майже шістнадцять років. Офіційно одружені — п’ятнадцять. Маємо двох дітей — сина та доньку. Ми побудували наш дім під Києвом, працюємо, виховуємо дітей, інколи їдемо на море — все, як у всіх. Зовні — щаслива родина. Але я більше не можу спати ночами. Бо мене з’їдає… ревнощі.

Я досі люблю Марічку, як у день нашого весілля. Навіть більше. Бо тепер я знаю, яка вона в житті, у побуті, у складних моментах. Я бачив її втомлену, хвору, розтріпану, засмучену — і все одно вважаю її найкрасивішою жінкою у світі. Іноді, коли вона йде на роботу, я досі потайки милуюся, як вона збирається — як обирає сережки, як гладить рукою спідницю. Я до тремтіння щасливий бути її чоловіком. Я досі приношу їй каву вранці і залишаю записки на дзеркалі в ванній.

Але саме через цю любов я починаю горіти зсередини. Бо боюся. Боюся втратити її. Боюся, що колись вона повернеться додому не до мене. Боюся, що хтось інший змусить її сміятися так, як вона раніше сміялася зі мною.

Мої страхи не з’явилися з нічого. Вони підкріплені історіями, які я чую щодня на роботі. Чоловіки, які хихикають в курилці, розповідаючи, як їздили з “дівчатами” у відрядження. Як їхні дружини нічого не знають. Як легко і просто все можна приховати. А один з них, не соромлячись, сказав мені в обличчя: “Ти думаєш, що твоя теж така ж вірна? Зараз всі такі…”

Після таких розмов я почав помічати кожну дрібницю. Раніше Марічка могла годинами сидіти в піжамі, а тепер — наносить легкий макіяж навіть перед походом у магазин. Раніше приходила додому о шостій — тепер дзвонить, що затримується через “новий проєкт”. Раніше ділилася кожним днем — тепер каже коротко: “Все нормально”. Вона завжди любила порядок, але тепер в її гардеробі з’явилося кілька явно “не для роботи” суконь. Нові парфуми. Новий рум’янець на щоках. Чи я собі це вигадую?

Я став зупиняти себе на думці, що хочу перевірити її телефон. Встановити на її машину GPS. Подзвонити в офіс і дізнатися, чи справді вона там. Або зненацька приїхати до неї на роботу, начебто випадково. Постояв би біля входу, побачив, з ким вона виходить на обід. Чи не один і той же чоловік поруч? Чи не надто він галантний? Але потім я завмираю — а якщо вона побачить? А якщо я помиляюся? А якщо це все в моїй голові? Як тоді пояснити свою поведінку?

Але ці думки не дають мені спокою. Щовечора я чекаю, прислухаючись до кожного кроку за дверима. Кожне запізнення — як удар в серце. Я не можу задавати їй пряме питання — боюся, що якщо запитаю, почую правду. А якщо вона скаже “ні” — чи повірю?

Я не впізнаю себе. Я завжди був упевненим чоловіком. Ніколи не шпигував, не влаштовував сцен. Але тепер я розриваюсь між любов’ю та параноєю. Я не хочу зруйнувати наш шлюб своєю підозрілістю. Але я й не можу більше жити, наче не помічаю, що щось змінюється.

Я знаю, що ревнощі — це хвороба. Але що робити, якщо вона стає хронічною? Я щиро не хочу її втратити. Я хочу бути з нею, прокидатися поруч, рости разом, старіти разом. Я хочу довіряти. Але не знаю як.

Якщо ти читаєш це — людина, яка теж колись відчувала, що ґрунт під ногами зникає, — скажи: що мені робити? Чи варто поговорити з нею чесно, ризикуючи почути найстрашніше? Чи промовчати і просто бути поруч, сподіваючись, що буря мине?

Я більше не справляюсь. Я тону в своїх ревнощах. І не знаю, як вибратися.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

чотири × 4 =

Також цікаво:

З життя9 години ago

Didn’t Want To, But Did: The Nerve-Wracking Choices of Vasilisa Living Alone in Her Grandmother’s Country Cottage, Facing Village Gossip, Deadly Debts, and a New Love with Anton the Local Policeman

Didnt want to, but did Sarah wasnt much of a smoker, you know? Still, shed convinced herself that a cigarette...

З життя9 години ago

Relatives Demanded My Bedroom for the Holidays, Left Empty-Handed When I Refused to Give Up My Sanctuary

Relatives demanded my bedroom for the holidays and left with nothing So where am I supposed to stick this massive...

З життя10 години ago

A Silent New Year’s Eve

New Years hush November drifted in, drab and drizzly, the kind of grey that seeps into your bones. Each day...

З життя10 години ago

Mother-in-law Helped Herself to My Gourmet Foods from the Fridge—Stuffing Them All into Her Bag Before Saying Goodbye

The mother-in-law slipped the delicacies from my fridge into her handbag before heading home. “Are you sure we need all...

З життя11 години ago

My Husband Invited His Ex-Wife Over for the Sake of the Children—So I Celebrated My Freedom in a Hotel Instead

Husband invited his ex-wife for the kids, so I spent the celebration at a hotel Where are you planning to...

З життя11 години ago

My Husband Compared Me to His Friend’s Wife at the Dinner Table—And Ended Up with a Bowl of Salad in His Lap

“You’ve brought out this dinner set again? I told you I wanted the fancy one with the gold rim, the...

З життя12 години ago

Yesterday: The Feast, the Critique, and the Great Brotherly Showdown Over Galina’s Handmade Roast and Her Patiently Worn Apron in a London Flat

Yesterday “Where are you putting that salad bowl? Youre blocking the cold cuts! And move the glasses, would you? Olivers...

З життя12 години ago

My Husband Compared Me to His Friend’s Wife at the Dinner Table—And Ended Up with a Bowl of Salad in His Lap

“You’ve brought out this dinner set again? I told you I wanted the fancy one with the gold rim, the...