Connect with us

З життя

Стара жінка на лаві в коридорі поліклініки.

Published

on

В коридорі жіночої поліклініки на лаві сиділа літня жінка. Поруч із нею сиділа тендітна дівчина, років 15, у короткій спідниці, з-під якої визирали худенькі коліна. Бабуся привела онуку на аборт. Бабуся весь час тяжко зітхала. Онука з наляканим поглядом розглядалася навколо. Біля неї стояла сумка. Підійшла молода жінка, років 30, і сіла поруч.

— Ви в цей кабінет?
— Так… А скажіть, це не боляче?
— Неприємно, звісно, але тут знеболюють. Головне, що швидко, п’ять хвилин, якщо термін маленький. Так кажуть, я сама вперше тут. Якщо чесно, боюся. І розумію, дитина ні в чому не винна…
— Господи, як же так вийшло… Розумієте, це моя онучка, вчиться в 9-му класі, та хлопець її обманув, покинув… А вона вагітна. Він знати нічого не хоче про дитину. А що нам робити? Їй же школу треба закінчити… Батьків немає, я сама її виростила… Ох, горе наше…
— Ба, та годі тобі вже, не розривай моє серце, й так важко… Он дівчина сказала ж, що не боляче буде. Раз і все…
— Ох, онучко, там же дитина в тебе, жива, а ти – раз і все… Дитя не винне ні в чому, згадай, що дівчина сказала. Знаєш що, вставай, ходімо, нічого, виростимо. У війну он народжували, і нічого. Справимося. І Петька твій не потрібен, яке там “батько”… Вставай, бери сумку, ходімо додому, нема нам тут чого робити.

Дівчина ніби цього й чекала. Схопила сумку й пішла до виходу, бабуся вийшла слідом. Дівчина, що сиділа на лаві, усміхнулась, дивлячись їм услід, думаючи про своє.

Двадцять років потому

— Мамо, я його кохаю, у нас усе серйозно, повір! Діма — гарний хлопець, у нього велике майбутнє!
— Яке ж там майбутнє, якщо ви одружитеся… Закінчите університет, а там видно буде!
— Мамо, нам уже по 20 років, не маленькі. Весілля навчанню не завадить, тим більше, ми не будемо витрачати гроші, розпишемося і все, навіщо нам ті умовності. Повечеряємо в ресторані з батьками Діми і його бабусею, і все, з друзями самі потім відсвяткуємо. Діма бабусю дуже любить, вона його виростила.
— Ох, Машко, ну що не зробиш заради коханої дочки! Треба ж нам познайомитися з батьками Діми, сватами будемо, як-не-як…
— Запроси їх у гості, мамо…
— Вітаю, заходьте! Я Маша мама, Юлія. Сідайте за стіл…

Дивлячись на Дімину бабусю, Юлі здалося, що вона десь вже її бачила. Мама Діми, Аня, була дуже молодою, виглядала трішки старшою за сина. В розмові з’ясувалося, що народила вона його в 16 років, від однокласника, який спочатку відмовлявся від дитини, а потім був змушений одружитися на Ані, щоб не сісти за ґрати. На папері тільки вони чоловік та дружина були, разом не жили, а згодом і розлучилися.

— Ви знаєте, Юля, соромно зізнатися, але ми ж хотіли спершу позбутися Дімочки… Анька бо малолітка була, яка з неї мати… Батьків у неї не було, матір померла молодою ще, а батько в тюрмі загинув. Я її одна виростила. І тут з подолу принесла… Ну куди народжувати, кому?

Коли прийшли вже в лікарню, чекали своєї черги на цю процедуру, дівчина одна підійшла. Також на аборт. Каже, діти не винні ні в чому, і мене ніби по лобі вдарило, чи можна ж дитину вбивати невинного… Це знак згори був, щоб зупинилися, і Дімку зберегли.

Дівчину ту сам Бог, мабуть, послав. Ми з Анькою пішли з лікарні додому. До останнього вона ходила в школу, закінчила 9 класів, а більше нам і не треба було. Народився Діма, я з ним сиділа, а Аня ходила в училище, вивчилася на кондитера. Петька, батько Дімин, ніяк не допомагав, і його батьки також.

Нічого, впоралися. Анька потім за хорошу людину заміж вийшла, доньку ще народила. Випікає тепер торти на замовлення і непогано заробляє. Ви не переживайте, якщо Діма з Машею одружаться, їм є де жити, квартиру їм свою віддам, а сама до Ані переберусь. Ось така історія у нас.

Юля не вірила своїм вухам. Це були ті самі бабуся з онукою, які пішли з лікарні. Адже завдяки їм, вона наважилася залишити дитину, її улюблену Машку…

Після розмови з бабусею тоді, їй раптом стало спокійно, вона зрозуміла, що народжувати потрібно, все буде добре. Дитина була від одруженого чоловіка, який був її першим коханням. Життя розвело їх в різні сторони, і коли вони знову зустрілися, він вже був одружений. Лише одна зустріч у них була, після якої вона зрозуміла, що вагітна.

Розбивати його сім’ю вона не хотіла, про дитину нічого не сказала, вирішивши, що не має права народжувати, псувати життя і собі, і дитині.

Рішучись на аборт, Юля переконувала себе, що так буде краще. Але бабуся з онукою за 5 хвилин змінили її мислення на цю тему. Якщо вже вони справляться, то вона тим більше. Вона вирішила, що це була підказка згори.

Юля пішла з лікарні, слідом за ними. Вагітність і пологи пройшли добре, народилася її єдина донечка, найулюбленіша людина на Землі.

І ось їх знову звела доля. Тільки тепер з радісного приводу. Діти, яких могло б не бути, збираються одружитися. Що не є знаком долі?

Часто люди отримують знаки згори. Хтось дослухається, хтось ні. Іноді буває достатньо 5 хвилин, щоб змінити своє життя. Наприклад, рішення залишити дитину, яку не хотіли, не чекали. А потім життя без цієї дитини не уявляють, і з жахом думають, що її могло б не бути…

Усяке в житті буває, але якщо ви відчуваєте, що робите помилку, не поспішайте, адже іноді 5 хвилин багато що вирішують…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

сімнадцять + три =

Також цікаво:

З життя12 хвилин ago

I’ll Gather Everyone Together at My Place

Gathering Everyone at Mine Evelyn Spring put down her tablet and picked up her phone. Gran, how are you? Feeling...

З життя45 хвилин ago

A Daughter-in-Law Walks In to Find Her Mother-in-Law in Her Own Kitchen and…

Sarah heard sounds in the kitchen: the faint clatter of crockery and the rustling of plastic bags. She had just...

З життя2 години ago

The Lodger

Tuesday, 4th December Early evening, and I found myself strolling through our quiet residential neighbourhood. London often brings dreary winters,...

З життя3 години ago

My Relatives Are Waiting for Me to Leave This World, Planning to Inherit My Flat—But I’ve Made Sure I’m Prepared Ahead of Time.

I find myself, at sixty, drifting alone through the hallways of my London flat as if I were wandering the...

З життя4 години ago

Andrew no longer recognised his wife; he couldn’t understand what was happening to her. Vera had always cleaned, cooked, and ironed, but now she had stopped doing her chores. Andrew gently asked what was wrong, to which Vera replied, “I’ve looked after you all for years—can’t I have a little rest?” Convinced that Vera must be seeing someone else, Andrew decided to check her things. Suddenly, in Vera’s handbag, Andrew noticed a strange letter

Edward no longer recognised his wife. Something had shifted in Helenhe couldn’t for the life of him understand what. Helen...

З життя5 години ago

He Left Me for Someone Else, and I Was Left Behind

I need to talk to you, Mary. Mary Williams stood at the cooker, stirring a pot of stew. Her husbands...

З життя5 години ago

An Ordinary Woman Seizes Someone Else’s Empire

A plain woman stole someone elses empire He had removed his wife from the guest list, claiming she was far...

З життя7 години ago

“Dad, have you grown so tired of waiting for me that you took me to court?” The father gave his daughter a response that left her stunned

At just four years old, Emily lost her mother in a tragic accident involving a neighbours car, and her memories...