Суботній ранок.

Ранок суботи. Оксана вимкнула всі будильники та телефони. Молода жінка вирішила добряче виспатися, адже позаду залишився дуже важкий тиждень, за який багато чого сталося в її житті. У жінки настала чорна смуга. Кажуть, що за чорною обов’язково приходить біла… Але тут була лише чорна за чорною…

У вівторок Оксану скоротили з роботи. Кілька років вона віддала на благо компанії. І тут, як грім серед ясного неба: “Вибачте. Штат компанії скорочується вдвічі. Ми не продовжимо з вами контракт”. Жінці здалося, що це поганий сон. Вона прокинеться, і все стане на свої місця.

Раптовий крик ворона вивів її з заціпеніння. Птах кричав так пронизливо й голосно, що хотілося закрити вуха. Мимоволі глянувши у вікно, жінка побачила його… Ворон сидів на гілці й дивився їй прямо в очі.

“Чортівня якась!” – прошепотіла Оксана, вибігши з кабінету. Того ж вечора до неї прийшов Сергій. Вони зустрічалися вже кілька років і збиралися одружитися.

— У мене справа… Не буду ходити навколо, я скоро одружуюся. Прости. Так вийшло.

І знову почувся той крик. Оксана здригнулася і поглянула у вікно. Ворон сидів навпроти й пильно дивився на неї. “Чого тобі від мене потрібно?” — в істериці закричала вона.

— Все в порядку? — спитав налякано Сергій.

— Так! Забирайся геть! — жінка вказала на двері колишньому нареченому.

В одну мить вона втратила роботу й кохану людину. “Спати! Мені потрібно відпочити. Потім усе інше”. Виспатися їй не вдалося. Її знову розбудив крик ворона. “Кар-кар” — лунало на всю округу.

Поглянувши у вікно, Оксана знову побачила цього набридливого птаха. Здавалося, що він не відлетів, а просидів на гілці всю ніч. “Що ж тобі потрібно? Ти мене дістав!” — крикнула вона. Ворон не зважав на її вигуки і продовжував будоражити округу. На годиннику було 6 ранку. Виспатися так і не вдалося…

Через кілька годин зателефонувала мати:

— Як ти, доню? Давно не чула тебе.

— Все дуже погано! — розплакалася Оксана і, як у дитинстві, все розповіла матері. Про ворона теж не забула згадати.

— Це він тебе в дорогу кличе! Ти десь потрібна…

— Мам, що за марення? Яка дорога? Кому я потрібна? Всі мене викреслили з життя!

— Оксаночко, приїжджай до нас. Завтра Різдво. Відсвяткуємо родиною!

— Тільки вам із татом настрій зіпсую. Мені потрібно побути одній.

Жінка поклала слухавку й пішла на кухню, заварити собі каву. Тільки вона зайшла, як той жахливий крик знову почувся. “Він точно вирішив мене з розуму звести” — подумала вона.

Ближче до обіду зателефонувала давня шкільна подруга:

— Оксано, нарешті застала тебе вдома. Твоєї мобілки у мене немає.

— Привіт, Надійко! Стільки років не бачилися!

— Ось! Саме з цього приводу дзвоню. Кидай все й гайда до мене на дачу! Ми вирішили зібратися всією компанією. Будуть Юля, Віра, Вітя…

— В принципі, мені нема чого кидати. Це мене всі покинули… Добре, давай адресу!

Оксана їхала строго за навігатором. До мети ще 15 кілометрів. Спочатку автомобіль йшов добре, але на півдорозі двигун заглух і машина зупинилася.

Оксана схопила мобільний телефон, але зв’язку в лісі не було… “От влипла! Навіщо мені їхати на машині!” — у відчаї промовила жінка. “Кар-каррр!” — пролунало над головою.

“Боже! І ти тут? Чого ти хочеш?” — звернулася вона до ворона. Той напружився й мовчки спостерігав за нею. Тим часом починало темніти. У відчаї жінка стала сигналити, сподіваючись, що її хтось почує.

“Що ж робити? Йти пішки? Але я не знаю дороги!”

Раптом хтось постукав у вікно. Від несподіваності жінка підскочила. Вона побачила чоловіка років сорока, у сердак обгорнутого і з рушницею.

— Хто ви? — злякалася вона.

— Назар. Місцевий лісник. Допомога потрібна? Я правильно зрозумів?

— Так! Я застрягла. Можете підштовхнути мене? — у надії спитала вона.

— Пані, ви при своєму розумі? Тут потрібно викликати трактор. Інакше ваш автомобіль не витягнути.

— То викликайте! У чому проблема?

— У тому, що незабаром ніч. По темноті ніхто сюди не приїде. Ходімо до мене. Зранку викличемо допомогу.

Їй нічого не залишалося, як піти за лісником. Вона звернула увагу на свого ворона. Той мовчки йшов за ними. “Хоч би вже припинив кричати. Може, охрип?” — усміхнулася вона.

Незабаром вони прийшли до будинку лісника. У печі тихенько потріскував вогонь, у кімнаті було дуже тепло й затишно. Назар приготував нехитру вечерю, заварив чай із травами.

— Давайте повечеряємо. Потім відпочинете, а завтра зранку поїду за допомогою. Спробуємо витягти вашу “ластівку” зі снігового полону, — промовив чоловік.

— Що з погодою сталося, не розумію? Звідки взялася така хурделиця?

— Як звідки? Сьогодні ж ніч перед Різдвом! Чи ви знаєте нашу місцеву легенду про цей день?

— Ні, звісно. Звідки? — знизала плечима жінка.

— Розповісти вам? Дуже цікаво!

— Розповідайте… Все одно нема чого робити.

Чоловік почав розповідати дуже гарну то легенду, то казку. Жінка зачаровано слухала його, не перебиваючи. Головним героєм у цій казці був чорний ворон. Він займався доброю справою: знаходив людей із самотніми серцями й сприяв їхньому возз’єднанню…

На найцікавішому місці жінка заснула прямо у кріслі. Назар дбайливо вкрив її м’яким пледом і вийшов на вулицю. “Сидиш?” — звернувся до ворона. “Дякую, саме про таку жінку я мріяв!”

“Каррр” — відповів ворон і зник із виду.

Вранці, поки Оксана спала, Назар викликав допомогу і витягнув її автомобіль.

— Приймайте роботу! — усміхнувся чоловік. — Зараз поснідаємо, і я проведу вас до місця призначення. Їдете за мною!

— Дякую! Назаре, я вчора заснула і так і не дізналася закінчення легенди… – промовила жінка.

Їй дуже не хотілося покидати цей затишний дім.

— Ви можете погостювати в мене, я обов’язково розповім вам кінець. Тим більше, сьогодні Різдвяна ніч!

— Уговорили! Не залишати ж вас одного! — усміхнулася Оксана.

“Кар – каррр” — ворон кружляв над ними і відлетів. Він був задоволений своєю роботою. Сьогодні йому знову вдалося поєднати два самотні серця…