Суботній світанок.

Суботній ранок. Оксана вимкнула всі будильники та телефони. Молода жінка вирішила добре виспатись, адже позаду була важка тиждень, що змінила її життя.

У житті жінки настала чорна смуга. Кажуть, що за чорною обов’язково настає біла… Але тут була тільки чорна і чорна…

У вівторок Оксану скоротили на роботі. Вона кілька років віддала на благо фірми. І тут, як грім серед ясного неба: “Вибачте. Штат фірми скорочено вдвічі. Ми не продовжимо з вами контракт”.

Жінка відчула, що це якийсь поганий сон. Вона прокинеться, і все стане на свої місця.

Раптовий крик ворона вивів її з оціпеніння. Птиця каркала так пронизливо і голосно, що хотілось затулити вуха. Непроізвільно глянувши у вікно, жінка побачила його… Ворон сидів на гілці і дивився їй прямо в очі.

“Чортівня якась!” – прошепотіла Оксана, вибіжавши з кабінету. Того ж вечора до жінки прийшов Іван. Вони зустрічались кілька років і збиралися одружитися.

– Справа така… Не буду ходити коло, я скоро одружуюся. Вибач. Так вийшло.

І знову почувся той пронизливий крик. Оксана здригнулася і глянула у вікно. Ворон сидів навпроти і пильно дивився на неї. “Чого ти хочеш від мене?” – у відчаї закричала вона.

– Ти в порядку? – злякано спитав Іван.

– Так! Забирайся звідси! – жінка вказала на двері колишньому нареченому.

В один момент вона втратила роботу і улюблену людину. “Спати! Мене потрібно відпочити. Потім усе інше”. Виспатися жінці не вдалося. Її знову розбудив крик ворона. “Кар-кар” – розносилось по всій окрузі.

Глянувши у вікно, вона знову побачила цю набридливу пташку. Склалося враження, що ворон взагалі нікуди не відлітав, а залишався на гілці цілу ніч. “Чого тобі потрібно? Ти мене дістав!” – гукнула вона. Ворон не зважав на її крики і продовжував хвилювати всю округу. На годиннику було 6 ранку. Відпочити так і не вдалося…

Через пару годин зателефонувала мама:

– Як ти, доню? Давно не дзвонила.

– Все дуже погано! – Оксана розплакалась і, як у дитинстві, все розповіла матері. Про ворона теж не забула згадати.

– Це він тебе в дорогу кличе! Ти потрібна десь…

– Мамо, що за нісенітниця? Яка дорога? Кому потрібна? Мене всі викреслили зі свого життя!

– Оксаночко, приїзжай до мене. Завтра Різдво. Відсвяткуємо по-сімейному!

– Тільки вам з батьком настрій зіпсую. Мені треба побути самій.

Жінка поклала трубку і пішла на кухню заварити собі каву. Тільки вона увійшла, як знову почувся каркання. “Він точно вирішив довести мене до сказу”, – подумала вона.

Ближче до обіду зателефонувала давня шкільна подруга:

– Оксанка, нарешті тебе застала додому. Мобільного твого в мене немає.

– Привіт, Надію! Сотні років не бачились!

– Ось! Саме тому й телефоную. Кидай усе і гайда до мене на дачу! Ми вирішили зібратися у мене всією нашої компанією. Будуть Ірина, Віра, Юрко…

– Взагалі, мені нічого кидати. Це мене всі кинули… Ну добре, давай адресу!

Оксана їхала строго за навігатором. До цілі ще 15 кілометрів. Спочатку машина йшла добре, але на півдорозі двигун заглух і автомобіль зупинився.

Оксана схопила мобільний телефон, але в лісі зв’язку не було… “Ось і попала! Занесло мене їхати на машині!” – у відчаї промовила жінка. “Кар-каррр!” – пролунало над головою.

“О Боже! І ти тут? Що тобі потрібно?” – звернулась вона до ворона. Той надувся і мовчки спостерігав за нею. Тим часом починало темніти. У відчаї жінка стала сигналити, в надії, що хтось почує.

“Що ж робити? Пішки йти? Але ж я не знаю дороги!”

Раптом у вікно хтось постукав. Від несподіванки жінка підскочила. Вона побачила чоловіка років сорока, в кожусі і з рушницею.

– Хто ви? – злякалась вона.

– Семен. Місцевий єгер. Вам потрібна допомога? Я правильно зрозумів?

– Так! Я застрягла. Може, підштовхнете мене? – в надії спитала вона.

– Пані, ви в своєму розумі? Тут потрібно викликати трактор. Інакше ваше авто не витягнеш.

– То викликайте! В чому проблема?

– У тому, що скоро ніч. У темряві ніхто не приїде сюди. Ходімте до мене. Вранці викличемо підмогу.

Їй нічого не лишилось, як піти за єгерем. Вона звернула увагу на свого ворона. Той безмовно слідував за ними. “Хоч каркати перестав. Може захрип?” – усміхнулася вона.

Невдовзі вони прийшли до будинку лісника. У печі тихо потріскував вогонь, у кімнаті було дуже тепло і затишно. Семен спорядив нехитру вечерю, заварив чаю з травами.

– Давайте повечеряємо. Потім відпочинете, а завтра вранці з’їжджу за підмогою. Спробуємо витягнути вашу “ластівку” з снігового полону, – промовив чоловік.

– Що з погодою сталося, не розумію? Звідки взялася така буря?

– Як звідки? Сьогодні ж ніч перед Різдвом! Ви знаєте нашу місцеву легенду про цей день?

– Ні звісно. Звідки? – покачала плечима жінка.

– Розказати вам? Дуже цікаво!

– Розказуйте… Все одно робити нічого.

Чоловік почав розповідати дуже красиву то чи легенду, то чи казку. Жінка зачаровано слухала його не перебиваючи. Головним героєм у цій казці був чорний ворон. Він займався доброю справою: шукав людей з самотніми серцями і допомагав їм зустрітись…

На найцікавішому місці жінка заснула просто в кріслі. Семен дбайливо вкрив її м’яким пледом і вийшов на вулицю.

“Сидиш?” – звернувся до ворона. “Дякую, саме про таку жінку я мріяв!”

“Каррр” – відповів ворон і зник з виду.

Вранці, поки Оксана спала, Семен викликав підмогу і витягнув її автомобіль.

– Приймайте роботу! – усміхнувся чоловік. – Зараз по сніданку, і я проведу вас до місця призначення. Поїдите за мною!

– Дякую! Семен, я вчора заснула, так і не дізналася закінчення легенди… – сказала жінка. Їй дуже не хотілося залишати цей затишний дім.

– Ви можете побути у мене, я обов’язково розповім вам кінець. Тим більше, що сьогодні Різдвяна ніч!

– Уговорили! Не залишати ж вас одного! – усміхнулася Оксана.

“Кар-каррр” – ворон закружляв над ними і полетів. Він був задоволений своєю роботою. Сьогодні йому знову вдалося з’єднати два самотні серця…