З життя
Судові баталії з рідним сином і вигнання з дому
Оля прокинулася від гуркоту. Знову. Щось летіло, вдарялось, розбивалось. Годинник показував шосту ранку. Неділя, бісова. Єдиний день, коли можна було поспати хоча б до сьомої.
— Мамо! — ревли Микола з кухні. — Де моя чашка? Ти знову все переклала!
П’ятдесят два роки. Вона підвелася з ліжка, накинула халат. У дзеркалі — втомлене обличчя жінки, яка забула, коли востаннє висипалася. Сивина з відрослим корінням, під очима синці. Коли вона так постаріла?
— Іду, іду, — пробурмотіла вона і поплелася до кухні.
Микола стояв посеред розгрому. На підлозі валялися уламки тарілки, мабуть, тієї самої, яку він шмагав у пошуках своєї «найдорожчої» чашки. Двадцять п’ять років, метр вісімдесят, широкі плечі. А поводиться як розпещена дитина.
— Ось твоя чашка, — Оля дістала з сушарки синю чашку з написом «Найкращий син».
Купила колись, років сім тому. Тоді ще вірила, що він опам’ятається, знайде роботу, почне жити по-людськи. Тепер цей напис здавався глузуванням.
— І чому ти її туди поставила? Я ж казав — моя чашка має стояти на столі!
— Миколо, я вимила посуд перед сном…
— Не Миколо! Микола! Скільки можна повторювати!
Він вихопив чашку з її рук, плеснув туди застиглий чай із чайника. Оля дивилася на уламки та думала — знову прибирати. Знову купувати нову тарілку. Знову терпіти.
— Мам, що трапилося? — у дверях з’явилася Даринка. Тоненька, тендітна, у старенькій піжамці. Дев’ятнадцять, а виглядає на шістнадцять. Вчиться на педагога, мріє працювати з дітьми. Якщо достудіює. Якщо витримає цю атмосферу вдома.
— Нічого, доню. Тарілка розбилась.
— Сама розбилася, так? — хмикнув Микола. — Сама взяла й упала.
Даринка мовчки взяла мітлу й почала змітати уламки. Звично, спокійно. Ніби розбита посудина зранку — норма.
— Не чіпай! — гаркнув Микола. — Я тебе не просив прибирати!
— А хто буде? — тихо запитала Даринка.
— Не твоя справа!
Оля сіла за стіл, схилила голову на руки. Боже, скільки можна? Скільки ще терпіти ці крики, ці скандали, цю… війну у власній хаті?
Десять років тому вмер Віталій. Її чоловік, батько дітей. Серце не витримало. А може, просто не захотів більше жити у цьому божевільному світі. Тоді Микола ще навчався у технікумі. Правда, через півроку кинув. Сказав — не подобається. Влаштувався в магазин — відпрацював два тижні. Пішов, бо «начальник — дурень». Потім будмайданчик — теПроходив місяць за місяцем, але тепер у їхньому домі нарешті було тихо, і Оля вперше за багато років почувала себе вільною.
Did Your Mother Just Assume I’m Her Personal Maid?” – Wife Draws the Line at Mother-in-Law’s Demands
**Diary Entry A Moment of Clarity** There comes a point when patience simply snapslike a thread pulled too tight. Mine...
A Sweet Treat on Someone Else’s Dime
A Slice of Someone Elses Pie “Put your hand on your heartmy blood pressures all over the place. The doctor...
My Stepson Challenged That Saying: Only Real Mothers Get to Sit Up Front!
**Diary Entry** I never thought Id be the one to challenge that sayingthat only *real* mothers belong in the front...
Already Someone New? The Neighbours Whispered, ‘Galina Should Have Thought What People Might Say,’ When They Spotted a Man in the Widow’s Garden.
Already another one? *What will people say?* the neighbors whispered when they spotted a man in the widows yard. In...
Did Your Mother Really Think I Was Her Maid?” – Wife Stands Her Ground Against Mother-in-Law’s Demands
There comes a time when patience wears thin, like a thread stretched to breaking. That moment came for me on...
If You Think I Do Nothing for You, Try Living Without Me!” — Wife Finally Loses Her Cool
“If you think I do nothing for you, try living without me!” Charlotte snapped. That evening, the silence in the...
Turn On the Girl
“Hey, you ever think, Tasha, that when things get complicated, the answer might be simpler than we make it? Like,...
I Never Loved My Wife and Always Told Her So: It’s Not Her Fault — We’ve Been Living Comfortably
I Never Loved My Wife, and I Always Told Her So: It Wasnt Her Fault We Lived Well Enough I...