Сусідкам брехала про свою доньку — так соромно було зізнатися в правді

Щоденник

Сьогодні знову прокинулася від того самого сну. Здається, це вже третій раз за місяць. У сни мені приходить Марія. Моя Марійка, яку я не бачила вже двадцять років.

Наші хати стояли поруч у селі Бережани на Тернопільщині. Ми з нею були як сестри. Як же ж було важко приховувати правду

Почалося все з того, що Марійка вступила до Львівського університету. Перший рік писала листи, приїжджала на канікули. Потім раптом мовчання. Лише через рік дізналася від її подруги: моя донька пішла за іноземцем. Виключили з університету.

Але я не могла змиритися з соромом. Почала розповідати сусідам, що Марійка вийшла заміж за важливого чиновника, живе у Києві, часто виїжджає за кордон. Навіть підроблені листи писала собі, щоб показувати подругам. Їздила до Львова, купувала там ковбаси, фрукти все те, чим потім хвалилася, ніби то подарунки від зятя.

Найгірше було перед смертю. Я склала речі, написала заповіт. Всі мої «листи від доньки» поклала під подушку. Нехай ідуть зі мною.

Коли мене знайшли, моя подруга Оксана тримала в руках мій останній лист. Вона дізналася правду. Але на похоронах теж брехала: «Марійка не приїде хворіє, а чоловік у відрядженні».

Як же ж важко жити з таким тягарем. Краще б я зразу розповіла правду. Але тепер уже пізно.