Свати живуть у трикімнатній квартирі, а наша дочка з чоловіком і дітьми тулиться в однокімнатній студії.

Сватки живуть у трикімнатній квартирі, а наша донька з зятем та дітьми тісняться в однокімнатній малогабаритці. Кажу зятю, щоб попросив своїх батьків допомогти придбати більшу квартиру, або ж сам взяв додаткову роботу. Проте донька заборонила мені втручатися в цю справу.

Коли наша донька вийшла заміж, ми з зятем та сватами так і не знайшли спільної мови. Ми намагаємося допомагати дітям, а сватків ніби й немає. Ми в родині вже 8 років. Допомагаємо їм, але ніхто цього не цінує.

Коли виникла проблема з житлом, батьки зятя вмили руки. Ми були змушені продати свою квартиру, щоб додати молодим на покупку їхнього власного житла. Ми цього не хотіли, оскільки мали простору та зручну квартиру. Я досі це жалкую, але радію, що діти мають своє житло. Ми додали гроші на купівлю квартири, меблів, ремонт, а тепер доглядаємо за онуками.

Від батьків зятя ніякої допомоги. Я намагаюся допомагати з дітьми. Донька зараз у декретній відпустці і доглядає за молодшою дитиною, а старший син ходить до першого класу. Вранці відвожу його до школи, а ввечері забираю і веду до себе. Допомагаю, бо не уявляю, як би донька тягала малого щодня до школи і назад. Щодня ми з чоловіком їздимо до доньки та підтримуємо її, як тільки можемо.

Батьки зятя поводяться так, ніби це їх не стосується. Я дивуюсь, як це можливо, щоб бути такими байдужими до родини свого сина. Проте, так було від початку. До весілля вони не додали жодної копійки. Перед весіллям я зателефонувала їм та попросила зустрітися, щоб обговорити підготовку. У відповідь почула, що невдовзі молоді все одно розійдуться, і вони не допомагатимуть. Я зовсім не розуміла такої позиції.

У результаті, ми допомагали організувати весілля, купили квартиру, а сватки прийшли на весілля як чужі люди і дали дітям 200 гривень у конверті.

Незважаючи на поведінку своїх батьків, зять вимагає від нас допомоги. Ми купили їм однокімнатну квартиру, коли в них ще не було дітей. Тепер він нарікає, що змушені тіснитися всі разом на такій маленькій площі. Вважаю, що зять тепер повинен сам дбати про свою родину. Повторюю йому, що якщо він не може дозволити собі більшу квартиру, то хай тепер допоможуть його батьки. Вони живуть у трикімнатній квартирі, яка втричі більша за квартиру доньки. Проте він каже, що не буде просити батьків про допомогу, адже вони й так не можуть їм фінансово допомогти. Я пропонувала сама з ними поговорити, але зять заборонив мені втручатися в цю справу. Я не хочу втручатися. Лише хочу пояснити сваткам, що діти потребують підтримки також з їхнього боку.

Я здивована його позицією. Він не соромиться брати гроші від нас, сторонніх людей, а соромиться попросити допомогу у власних батьків. Він приїхав і вже вісім років живе за наш рахунок. Інші якось заробляють на житло, йдуть на додаткову роботу, виїжджають за кордон, беруть кредити. Донька каже, що я не маю втручатися, ані чекати допомогу від сватків.

Мені боляче, бо сватки живуть для власного задоволення, їздять у санаторії та на відпочинок. А зять не соромиться постійно просити нас про допомогу. Ми любимо нашу доньку і завжди намагаємося їм допомогти, але не можемо безкінечно фінансувати їхні витрати.