Свекруха із валізою: я стежитиму, щоб все йшло як треба!

Василина і Тимур прожили у шлюбі п’ять років, зберігаючи повагу та гармонію. Спочатку вони не поспішали заводити дітей, прагнучи підійти до цього рішення обдумано. І ось, на річницю весілля, зрештою зважилися на важливий крок.

— Я готова, — Василина усміхнулась. — Дуже хочу малюка.

— Думаю, що зараз найкращий час! — погодився Тимур. Він знайшов високооплачувану роботу, ремонт у квартирі був завершений, і нічого не перешкоджало народженню першої дитини. Проте завагітніти вдалося не відразу. Довелося пройти обстеження, звернутися до лікарів і навіть шукати допомоги в нетрадиційній медицині. Це підказала свекруха, помітивши, що невістка все ніяк не може порадувати сина бажаною новиною.

З звісткою про те, що вони планують дітей, Марина Іванівна почала активно втручатися у життя сина і невістки. Вихідні не обходилися без її дзвінків і питань:

«Ну коли вже?»

«Знову не вийшло?»

«Все робите неправильно!»

«Усього треба вас навчати!»

Все дійшло до того, що Марина Іванівна приїхала до невістки і заявила:

— Ось адреса знахарки. Завтра вона тебе чекає.

— Марина Іванівна, я з підозрою ставлюся до подібних речей. Ми краще традиційним шляхом все вирішимо.

— Знаю я ваші традиційні методи! Всі гроші витратите на лікарів, а користі — жодної!

— Я людина віруюча і до знахарів не піду, — відповіла Василина. Свекруха скривила губи, але промовчала, і Василина подумала, що питання закрито. Проте Марина Іванівна вирішила діяти іншим шляхом. Вона розповіла синові, як чудесним чином вирішуються всі проблеми, обіцяла швидкий результат і наполягла на своєму.

Тимур на подив швидко прийняв сторону матері і натиснув на Василину.

— Поїдь. У цьому немає нічого поганого. Вона травниця, а не чаклунка. Не сперечайся. Мама поганого не порадить, — сказав чоловік, буквально змусивши Василину поїхати до знахарки.

Василині довелося підкоритися. Вона не хотіла сваритися, а також розуміла, що і свекруха, і чоловік стараються заради спільного добробуту.

Знахарка Василині не сподобалася. Вона щось нашептала, чимось побризкала, а потім насипала якогось порошку в пакет і простягла їй.

— Приймай один раз на день.

— Дякую, — сказала Василина і поспішила піти. Побачивши перед будинком сміттєві баки, вона хотіла одразу ж викинути все, що їй дала знахарка. Але, обернувшись, помітила, що жінка дивиться у вікно. Василина зрозуміла, що за нею стежать. Вона злякалася, що свекруха про все дізнається, тому поїхала додому. Потрібно було переконати сім’ю, що вона зробила все так, як їй веліли. Приймати «прописане» Василина не збиралася. Вона поклала пакетик на полицю і закрила шафу.

Незважаючи на те, що засіб залишився недоторканим, довгоочікувана вагітність настала приблизно через місяць після поїздки до знахарки. Василина вважала це збігом, адже вона не приймала трави, а продовжувала лікуватися тим, що назначив лікар. Проте свекруха побачила в цьому свою заслугу і переконала сина, що вагітність Василини лише завдяки їй. Зрозумівши, що невістка послухалася поради, Марина Іванівна вирішила, що тепер вона має право голосу в усіх питаннях.

Вона вважала, що через свій вік і досвід саме за нею має бути останнє слово у будь-якому питанні, навіть у тому, яке її зовсім не стосувалося. Вона втручалася зі своїми порадами всюди. Починаючи від раціону майбутньої мами, закінчуючи тим, о котрій потрібно лягати спати. Її увага та «турбота» доходила до абсурду. Наприклад, одного разу, майже опівночі, коли подружжя дивилося улюблений фільм при свічках, у двері подзвонили.

Марина Іванівна приїхала через усе місто, щоб переконатися, що Василина дотримується режиму і готується до сну.

— Це що?! Ви їли ресторанну їжу?! — вона безцеремонно зайшла в кімнату і почала скидати в пакет все, що побачила на столі. Там були улюблені роли Василини і рисова локшина.

— Марина Іванівна, що ви робите?! — Василина спробувала відвоювати у свекрухи останню тарілку з ролами, але та ще більше перейшла в наступ, вважаючи, що така їжа непридатна для вагітних.

— Тимур, чому ти дозволив дружині все це їсти? Добре, що у неї ума немає, а ти? Куди ж ти дивився?! Та й уже ніч, їсти в такий час навіть для здорової людини шкідливо!

— Вагітність — не хвороба! — спробувала відповісти Василина, але її засипали контраргументами.

Тимур вдалося з’їсти свою порцію, тому він особливо не засмутився, що їжа зникла зі столу. Він подумав, що, можливо, мама має рацію, і сиру рибу їсти не потрібно. Вона могла погано вплинути на малюка.

— Гаразд, мамо, ми більше не будемо замовляти цю їжу. Вибач.

— Вибач?! Тобто твоя мати назвала мене безголовою, а вибачення просиш у неї? — не витримала Василина. По її щоках потекли сльози. Тимур почав заспокоювати дружину, а Марина Іванівна потихеньку пішла, прихопивши з собою цілу сумку їжі.

— Давай забудемо цей непорозуміння. Ти ж розумієш, що вона хоче як краще?

— Ні. Не розумію. Мені не подобається, що вона всюди пхає свій ніс! Інші вагітні їдять крейду! Або огірки з шоколадом! А я не можу з’їсти те, що люблю?!

— Звичайно, можеш. Давай так: зараз я поїду в супермаркет і куплю все, що забажаєш.

— Добре. Купи мені ролів. Таких самих, як були на моєму столі до приїзду твоєї матері.

— Ні. Все, окрім ролів.

Василина втекла, плачучи. Вечір був зіпсований. Як і інші вечори, коли Марина Іванівна з’являлася без запрошення і наводила в домі свої порядки. Одного разу вона прийшла вдень, коли вдома була тільки Василина. Вона прийшла з роботи раніше, бо почувала себе недобре. По дорозі їй стало краще, як це часто буває. Жахливо захотілося їсти, і Василина купила собі йогурт і булочку. Вона мало не вдавилася цією злосчастною булочкою, коли побачила, що на порозі її вже чекала свекруха.

— Марина Іванівна?! Навіщо ви приїхали?!

— Син сказав, що у тебе токсикоз, — вона подивилася на булочку. — Не дивно. Харчуєшся на ходу абияк, та ще й найдешевшим. Що це взагалі? Слойка з шинкою і сиром?! А ну, дай сюди! — Марина Іванівна почала забирати у невістки булку і вони мало не побилися. Їх розборонила сусідка.

— Що це з вами, пані? За останній шматок хліба воюєте?

— Ну знаєш, молода, необдумана, не знає, що можна, а що не можна. Ми лише жартуємо, — миттєво пом’якшилась свекруха.

— Ой, знаю, ці молоді думають, що все знають самі…

Жінки знайшли спільну мову і почали обговорювати своїх дітей, а Василина обтрусила крихти і зайшла в квартиру, закривши двері на всі замки. Свекруха зрозуміла, що не встигла, і почала стукатися, але Василина її не пустила.

Марина Іванівна підняла на ноги весь під’їзд. Приїхав Тимур, і знову відбувся скандал.

І знову свекруха пішла тихенько, поки Василина плакала, вимагаючи справедливості. Але Тимур з подачі матері списував все це на бурліючі гормони. Чим ближче був термін, тим більше нагніталася обстановка і тим більше Марина Іванівна «душила» своєю турботою.

У Василини на нервовій основі почалися проблеми зі здоров’ям, і вона насмілилась на розмову з чоловіком.

— Тимур, я розумію, що ти любиш свою матір, а вона любить тебе… але я не хочу, щоб вона з’являлася у нашому домі… — договорити Василина не встигла. Вона почула, як у замку повертається ключ, і дуже злякалася, тому що ключі були тільки у неї і у Тимура. — До нас залізли злодії?!

Але замість злодіїв у коридорі з’явилася Марина Іванівна з валізою.

Василина спіймала себе на думці, що злодіям вона зраділа б більше, ніж свекрусі.

— Як ви змогли відкрити замок? — тільки й вимовила вона.

— Ключем. Синочок дав, — похизувалася Марина Іванівна. — Він за тебе хвилюється, а ти мене на поріг не пускаєш. Так не можна. На останніх місяцях вагітності потрібно мати доступ до квартири, раптом ти не зможеш відчинити. Та й взагалі, ми з ним вирішили, що тобі потрібна допомога, як моральна, так і фізична. Скоро народиться онучок, і я буду ним займатися. А поки я прослідкую, щоб все йшло як повинно, — свекруха сунула валізу Тимуру, а сама пройшла в кімнату.

— Ну ось, чого і слід було чекати. Знову нездорова їжа. Все це вирушає на смітник. З сьогоднішнього дня я буду стежити за тим, що ти їси і п’єш. На обід я принесла бульйон. І ще я принесла настоянку трав від знахарки. Випий прямо зараз, — тоном, що не терпить заперечень, сказала свекруха.

Василина побачила на чоловіка очікувально, але він лише усміхнувся і погладив її по плечу.

— Мама права. Так буде краще, люба…