Свекруха вирішила диктувати свої правила в моєму домі. Я нагадала їй, хто тут господиня

Колись моя свекруха вирішила, що саме вона буде встановлювати порядки у МОЄМУ домі. Та я нагадала їй, хто тут справжня господиня.

Так склалося, що довелося впустити свекруху до своєї хати. Не тому, що я цього прагнула. Просто мій чоловік — чудова людина, і він щиро благав допомогти — його мати опинилася у скрутному становищі. Я погодилася, стиснувши зуби. Хотіла зберегти мир у родині. Та, здається, його мати про це швидко забула.

Свекруха відразу почала впроваджувати у моїй домівці свої правила, наче вона тут головна. Хоча я одразу попередила — квартира моя, і я не дозволю втручатися у своє особисте. Наші стосунки завжди були далекі від теплих. Їй ніколи не подобалось, що я не танцюю під її дудку. А мене дратувала її звичка тимати носом і повчати.

Вона відразу ж бігла скаржитися моєму чоловікові. Та він був розсудливим — не піддавався на її наговори. Його мати з самого початку важко переживала, що квартира належить мені. Її лютувало, що вона не може втискати своє, як це робила раніше.

У свекрухи є молодша донька — Олена, на чотири роки молодша за мене. Рік тому вона вийшла заміж, вже будучи вагітною. Молода сім’я оселилася з батьками чоловіка, але довго там не витримала. За півроку, після народження дитини, Олена втекла назад до матері. Свекруха в сльозах вила:

— Замучили мою дівчину! Яка ж їй дісталася свекруха — гадюка, а не жінка! Усе норовить вкусити, принизити, образити! Невже так можна з невісткою?

Я ледь не реготала. Адже ця «жахлива» свекруха — точна копія самої неї. Просте дзеркальне відображення. Що ж, по заслугах, як то кажуть.

Олена не розлучилася, чоловік продовжував допомагати грішми. Через місяць він повернувся до дружини — тепер уже у однокімнатну квартиру свекрухи. Там, звісно, було тісно, і вона ночувала на кухні. З зятем вони не змогли знайти спільної мови, а Олена, що кумедніше, підтримувала чоловіка у конфліктах із матір’ю:

— Мамо, не смій руйнувати мою родину!

Тоді я сказала свекрусі прямо:

— Може, попросите їх знайти інше житло?

— А на що вони знімуть? Олена у декреті, чоловік заробляє копійки. Що вони собі дозволять?

— Це їхні проблеми. І до нас вони не мають жодного відношення.

Але вона почала частіше приходити до нас. Спочатку скаржилась на долю, потім — на біль у спині через кухонний дизаван, згодом — на сварки з зятем. А потім випалила:

— Я більше не можу з ними жити! Можна я до вас? Трохи на час?

Я хотіла відмовити. Але чоловік благав:

— Мама пробуде в нас лише два місяці. Я говорив з Оленою, вони скоро знімуть житло.

Я здалася. Але одразу встановила правила. Свекруха кивала: «Звісно, доню, все розумію». Перші два тижні вона була тихою, як мишка. Але потім почалося.

Вона почала перелаштовувати простір. То свої серветки розкладе, то картини перевісить, то нові занавіски пропонує. Я спочатку терпіла. Потім почала скаржитися чоловікові. Він намагався поговорити — безрезультатно. Місяці минули, а «тимчасово» перетворилося на півроку. Олена, як я й підозрювала, з’їжджати не збиралася.

Свекруха все частіше чіплялася до мене: «Ти воду даремно витрачаєш!», «Ти неправильно готуєш!», «Ти не вмієш прибирати!» Одного разу вона викинула всю мою хімію та купила огиде сіре мило, що смерділо на всю хату. Сказала: «Хімія — це отрута, будемо як у старі часи!»

Ще вона постійно викидала їжу з холодильника — навіть ту, що я щойно приготувала. Казала, що «нЩиро сподіваюся, що вона нарешті зрозуміла — мій дім мій, і ніякі інші порядки тут не діють.