Connect with us

З життя

Свидание с неизбежным

Published

on

Встреча с судьбой

Деревня Сосновка, затерянная среди вековых елей под Вологдой, встретила нас морозным рассветом. Назавтра мне предстояло знакомство с будущей свекровью, и я, Дашенька, не могла успокоиться. Подруги, уже вышедшие замуж, вместо утешения лишь добавили тревоги:

— Держи спину прямо, ты не из бедных!
— Не давай свекрови сесть себе на шею, покажи, кто в доме хозяйка!
— Добрых свекровей не бывает, запомни это!
— Это ты им честь делаешь, а не они тебе!

Ночь прошла без сна, к утру я выглядела, будто меня выжали как лимон. Мы с моим женихом Иваном встретились на перроне. Два часа в душной электричке показались вечностью. Сошли на станции, пошли через маленький городок, потом — через заснеженный лес. Воздух пах смолой и праздником, снег скрипел под ногами, а верхушки елей шептались над головой. Я продрогла, но вот вдали показались крыши Сосновки.

У калитки нас встретила худенькая старушка в потертом ватнике и выцветшем платке. Если бы не её голос, я бы прошла мимо.

— Дашенька, родная, я Агафья Тихоновна, мать Ивана. Добро пожаловать! — скинула она варежку и крепко сжала мою руку. Её взгляд, острый как бритва, будто просвечивал меня насквозь. По узкой тропинке между сугробов мы вошли в старую избу из почерневших брёвен. Внутри пахло жаром — печь раскалилась докрасна.

Будто в прошлое попала. В сотне верст от Вологды — ни водопровода, ни нормального туалета, лишь дыра во дворе. Радио? Не в каждой избе. Тусклая лампочка едва разгоняла полумрак.

— Мать, давай свет включим, — предложил Иван.

Агафья Тихоновна сморщилась:

— Не господа мы, чтобы днем свет жечь. Или ты, Даша, боишься мимо рта ложку пронести? — но, взглянув на меня, сдалась. — Ладно, сынок, зажгу, засуетилась я.

Она дернула за шнур, и свет упал на стол.

— Голодные, поди? Щи наварила, милости просим! — засуетилась она, разливая густой суп.

Мы ели, переглядываясь, а она сыпала ласковыми словами, но её взгляд, будто нож, резал мне душу. Я чувствовала себя как на допросе. Когда наши глаза встречались, она тут же хваталась за дело: то хлеб нарежет, то дров подкинет.

— Самовар поставлю, — защебетала она. — Чай не простой, на травах. С вареньем малиновым — хворь прогонит, сердце согреет. Угощайся, гостья дорогая!

Мне казалось, я попала в сказку времён Ивана Грозного. Вот-вот выйдет боярин и крикнет: «Занавес!» Тепло, сытная еда и сладкий чай разморили меня. Хотелось рухнуть на подушку, но Агафья Тихоновна распорядилась иначе.

— Сбегайте в лавку, купите муки пару кило. Пирогов напечём, вечером родня приедет: сёстры Ивана, Матрёна с Дуней, да Анфиса из Вологды с женихом. А я картошку пожарю, грибов подам.

Пока мы одевались, она выкатила из-под лавки огромный кочан и, шинкуя его, причитала:

— Идёт кочан на стрижку, останется кочерыжка.

По деревне шли — все кланялись Ивану, мужики шапки ломали, старухи крестились. Лавка была в соседнем селе, путь лежал через чащобу. Снег сверкал на солнце, но к вечеру потускнел — зимний день короток. Вернулись, а Агафья Тихоновна объявила:

— Стряпай, Дашенька. Я в огород, снег утопчу, чтоб зайцы кору не обгрызли. Ивана беру, пусть лопатой машет.

Я осталась с грудой теста. Знала бы, что стряпать придётся, не брала бы столько! «Глаза боятся, а руки делают», — подзадоривала свекровь. Пирожки выходили корявые: один толстый, другой тонкий, один с начинкой по горло, другой пустой. Измучилась я, пока лепила. Позже Иван признался: мать проверяла, гожусь ли я в жёны её сыну.

Гостей набилось — яблоку негде упасть. Все русые, глаза как небо, улыбаются, а я жмусь за Иваном, будто мышка за печкой. Стол вынесли на середину, меня усадили на кровать с ребятнёй. Кровать скрипит, колени в подбородок упираются, дети скачут — голова кругом. Иван притащил сундук, накрыл половиком — сижу, будто царица на троне. Капусту и лук я не ем, но тут ела за пятерых — уши трещали!

Стемнело. У Агафьи Тихоновны узкая лежанка у печки, остальные в горнице. «В тесноте, да не в обиде», — приговаривала она. Мне, как гостье, досталась кровать. Из резного буфета, сделанного покойным отцом Ивана, достали накрахмаленное бельё. Ложиться страшно — будто в музейную витрину. Свекровь стелет и бормочет:

— Ходи, изба, ходи, печь, хозяйской дочке где лечь!

Родня улеглась на полу, на ворохе старых тулупов с чердака. Мне приспичило в туалет. Выбралась из-под одеяла, нащупывая пол, чтоб не наступить на спящих. В сенях — хоть глаз выколи. Что-то пушистое тронуло ногу. Я вскрикнула, подумала — крыса. Все вскочили, хохочут: котик, днём шлялся, ночью домой вернулся.

В туалет пошла с Иваном. Двери нет, лишь дощатая перегородка. Он стоит спиной, светит лучиной, чтоб я в яму не свалилась. Вернулась, рухнула на кровать и заснула как убитая. Свежий воздух, тишина — деревня…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 × чотири =

Також цікаво:

З життя19 хвилин ago

Він назвав її ‘нікем’, але вона знайшла, як відповісти…

Чоловік назвав її «нікем» перед коханкою, але через рік дружина таки знайшла, чим йому відповісти Пані, вам погано? уважний чоловічий...

З життя20 хвилин ago

12 років мовчання: у листівці лише одне слово…

Дванадцять років не було між ними жодного слова. А потім прийшла листівка з одним-однинім словом… Тоді, у минулому, що здавалося...

З життя1 годину ago

Таємниця, яку неможливо розкрити.

Він не повинен знати. Оксана стояла біля підїзду старої пятиповерхівки й не могла наважитися натиснути кнопку домофона. У кишені пальта...

З життя1 годину ago

Краще не спокушати долю

Гарна та вільнодумна Олеся закохалася причому в такого красеня Тараса, що аж самій стало не по собі. Працювала вона у...

З життя2 години ago

Вечір наближався, коли маленька дитина почула дивні звуки з кімнати батьків. Коли вони відчинили двері, то завмерли від подиву

Вечір наближався, коли маленька дівчинка почула дивні звуки з кімнати батьків. Відкривши двері, вона завмерла від подиву.У повітрі відчувався напружений...

З життя2 години ago

Дочка відправила мене до будинку для літніх людей, навіть не ставши в курс справи, що це – моя власна споруда. Тоді я вирішила дати їй урок.

Донька відправила мене до інтернату для літніх, навіть не знаючи, що це моя власна будівля. Тоді я вирішила її проучить.Мене...

З життя2 години ago

Повернулася назавжди

Назавжди повернулася Коли мати збиралася заміж, Соломія не заперечувала. Їй навіть подобався мамин вибранець спокійний і врівноважений Тарас, який завжди...

З життя2 години ago

Повернення до витоків

Гарна Світлана Шевченко збиралася заміж. У університеті всі й гадали, що саме ця пишна одногрупниця вискочить заміж першою. Та обранець...