Connect with us

З життя

Сину, обирай наречену з природною красою, бо зараз все “цукерки” роблять.

Published

on

– Синку, прошу тебе, обирай собі наречену з природною красою. Бо знаю я, як зараз дівчата з себе “квіточки” роблять.
– Мамо, чого це ти про наречених заговорила? Я ж вчуся, мені зараз не до наречених.
– І це правильно. Спочатку вчитися, потім робота, а вже потім сім’я. Ось, дивися, передачу дивилася сьогодні, там хлопець одружився на красуні, все було добре. Поки вона не народила дитину.
Він виявився дуже некрасивим, несхожим на батьків. Потім вона другого народжує, такий самий вийшов. Чоловік не міг зрозуміти, як у красивих батьків можуть народитися такі діти.
Якось у гостей у батьків дружини він побачив її фото в дитинстві й все зрозумів. Вона була дуже негарною, і коли стала можливість – батьки зробили їй пластичні операції, і стала вона красунею. Але гени не обманути, діти успадкували її зовнішність. Чоловік з нею розійшовся через цей обман.
– Мамо, до чого це ти мені все розповіла? До речі, я читав щось подібне, десь у Китаї чи Кореї це трапилося.
– До того, синку, що треба вивчити генетику майбутньої дружини ретельно. Щоб діти були красивими та здоровими. І дивись, з великими губами, татуюванням, пірсингом, навіть не приводь…
Андрій вже втомився слухати від мами поради щодо наречених. Вона шукала таку, щоб їй сподобалась в першу чергу. Його це трохи смішило й забавляло. До пори, до часу. Поки мама не вирішила сама підшукати пару для синочка.
– Познайомся, Андрію, це Оксана. Вона працює в бібліотеці. Розумна та начитана дівчина. Любить ходити в кіно, тож можеш запросити, вона буде не проти.
– Доброго дня, Оксано. Я, на жаль, зайнятий, до сесії треба готуватися…
Андрій зайшов до своєї кімнати. Ну мама, ну вигадала, сватати його почала.
Через тиждень у вітальні сиділа вже наступна наречена.
– Синку, уявляєш, до тітки Ганни приїхала племінниця у гості, міста не знає, може покажеш?
– Мамо, я зайнятий, ж підготовка до іспитів… Привіт тітці Ганні.
– Андрюшо, ну що знову не так? Симпатичні ж дівчата, все своє, натуральне. Я ж поганого не пораджу. І розумні такі, не сидять постійно у тих своїх соцмережах.
– В Інстаграмах, мам… Досить вже сватати мене, я сам оберу собі пару, без твоєї допомоги!
Алла Іванівна була засмучена таке слухати. Адже Андрій був змістом її життя. Вона народила його у 43 роки, інакше як дивом, вона не могла його появу назвати. Багато років вважалася безплідною, поки не почало чарівно зростати всередині. Шкода, що чоловік не дожив до повноліття сина.
Вона дуже хотіла внуків. Але від правильної невістки. Марно син її не слухає. Не зважає на її мудрість. Ну, нічого, вона знайде йому пару. Потім ще дякуватиме.
Після закінчення навчання Андрій знайшов роботу за фахом. Алла Іванівна висунула умову синові. Щоб він одружився цього року. Але, на дівчині, яку вона схвалить, іншу на поріг не пустить.
– Синку, я вже у віці, хочеться встигнути онуків понянчити. Але дівчина має бути порядною, правильною, і з природною зовнішністю. Тільки тоді ти будеш щасливий. І я також.
Андрій намагався її переконати, що це лише йому вирішувати, на кому одружитися. Але мати наполягала на своєму.
– Мамо, настав час познайомити тебе з кимось. Ти повинна прийняти цей вибір, якщо любиш мене. Завтра я приведу на вечерю свою пару.
Алла Іванівна вирішила подивитися, кого ж вибрав її син. Вона була впевнена, дівчина вся буде з уколами краси, адже чоловіки сліпі, не помічають очевидного, не цінують натуральність. Алла Іванівна все викладе цій дівчині, головне, не “переборщити”.
– Добрий вечір, Алло Іванівно, я Костик.
– Добрий вечір, Костянтине. Дуже приємно. Ви, мабуть, працюєте з Андрієм? Щось раніше я про вас не чула. А де ж наречена, синку?
– Мамо, Костя і я… Ну, власне,.. ми пара!
– Як це пара, синку?! Як це так?
– Ну, я з цих… Хто з хлопцями… Ми з ним хочемо жити разом. Можливо, навіть одружимося, за кордоном лише… І дитину заведемо потім…
Алла Іванівна присіла на стілець, тримаючи в руках тарілку з пирогами. Як таке можливо, що він таке говорить, її синок…
– Мамочко, ми швиденько перекусимо і побіжимо. Погода така хороша, хочемо в парку прогулятися…
Алла Іванівна довго не могла прийти до тями. Що вона людям скаже, а як же онуки, як взагалі таке могло статися? Це ж неправильно…
Андрій з Костиком набравши пирогів у паперовий пакет, вийшли на вулицю.
– Андрію, мені її справді шкода… Ти бачив її обличчя?
– Нічого, Костяне, вір мені, мамі це лише на користь піде. І мені також, сподіваюся.
– Верочка, привіт, люба. Ми з Костиком тільки що від мами…
– Ну, як все пройшло? Мама повірила в твоє пояснення?
– Та, здається, повірила, сидить і досі на стільці, мабуть, приходить до тями. Ну, вона сама винна. Не треба було мене змушувати.
Андрій попрощався з Костиком, взяв Віру за руку, і вони пішли гуляти. Віра була його однокурсницею, вони давно були разом. Вона любила сидіти в Інстаграмі, на руці у неї була невелика тату у вигляді змії. А ще, у Віри були пухкі губи, не від природи, а від косметолога. Все те, чого так боялася Алла Іванівна.
Андрій був щасливий поруч з нею. Віра була начитаною, цікавою особистістю, вона знала кілька мов, і мріяла про дітей. Лише розумів він, що мама ніколи не зможе її прийняти. Вона була “неправильною” для неї. І їхнє життя мама перетворила б на пекло. Андрій не хотів цього, тому вигадав хитрість з визнанням.
Прийшовши ввечері додому, він застав маму на кухні, із серцевими краплями на столі.
– Синку, як ти міг… Добре, що батько цього не бачив… Ти ж хлопець, тобі на дівчині треба одружитися, щоб вона дітей народжувала, а не ось це все… Як ми будемо жити тепер, а?
– Мамо, ну що робити, дівчата ж усі зараз такі, як під копірку. А у Костика все своє, натуральне. Ти ж сама наполягала на природній красі…
– Господи, синку, так хай буде краще з губами, як у качки, вся в тату, та хоч би що, але щоб це була дівчина, а не чоловік… Я навіть на жінку з дитиною згодна…
– Мамо, ну не журися… Приведу я тобі дівчину, хоч завтра!
– Справді, синку? Я так рада буду, а то чого тут тільки не передумала… Я качку запечу, торт куплю…
Алла Івановна при вигляді Віри світилася посмішкою. Не обманув, привів дівчину. І яка красуня, ну і що, що губи не свої, а татуювання навіть дуже симпатичне.
Алла Івановна не мала меж в радості від Вірочки. А коли невістка народила двійнят, радості Алли Іванівни не було меж. Відразу двох онуків, хлопчика і дівчинку. Найкрасивіших онуків у світі!
Часто батькам не подобається вибір їхніх дітей. Ось не подобається, і все тут, не лежить серцем. Але треба розуміти й поважати вибір своєї дитини. І, хоча б, не заважати їм, не намагатися зруйнувати їхні стосунки. Час покаже, чи правильний це був вибір, а батькам залишається просто прийняти ситуацію. Або дітям доведеться вдаватися до хитрощів).

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

два × п'ять =

Також цікаво:

З життя41 хвилина ago

An Elderly Woman Living in Poverty Fed Two Hungry Children for Months… Then They Vanished Without Saying Goodbye. Twenty Years Later, the Truth Finally Emerged.

An elderly woman fed two hungry boys for months then they vanished without saying goodbye. Twenty years later, the truth...

З життя2 години ago

The Girl Upstairs

The Upstairs Neighbour Helen, where have you put my saucepan? The big one I make stew in? Mrs. Green, it...

З життя3 години ago

FIFA: The Ultimate Football Experience

Posh Girl Look at her, all dolled up! Normal folks, they head off to work first thing in the morninglike...

З життя4 години ago

In a quiet English village during the wartime year of 1943, she wore mourning for her soldier husband with such grace that all the neighbours gossiped with envy. Her new suitor seemed almost too perfect, and everyone waited for his true colours to show. But when the mask finally slipped, it wasn’t his to fall—it was that of their grown-up daughter, when she tried to reclaim what was never really hers.

In the bleak days of 1943, in a quiet English village tucked far from the worlds roar, she wore her...

З життя5 години ago

Between Truth and Dream

Between Truth and Dreams Friday, 7:05pm I curled up under my warm tartan blanket, relishing the quiet of my flat....

З життя6 години ago

The Price of a Second Chance

The Cost of a Second Chance I stood opposite Emily in our lounge, slightly hunched forward, trying to coax her...

З життя7 години ago

State of Mind

State of Mind Margaret Whitmore sits quietly at her kitchen table and gazes through the window. Though spring is arrivingsnowdrops...

З життя8 години ago

A Letter from Myself

A Letter from Myself The envelope was orange. Bright, outrageously solike a tangerine in a January snowbank. Lying amongst council...