Таємнича історія з домівки для літніх

Ой, діточки мої, сідайте ближче, розповім вам історію, яку мені тут, у будинку для літніх, сусідка по палаті розказала. Мене, стару, сюди родина відправила, то тепер тільки слухаю різні оповідки та вам їх переказую. А ця про Олену, її чоловіка Тараса і про те, як вона себе повернула. Слухайте уважно, бо історія не проста.

Сиділа Олена якось, гортала планшет, дивилась на фотографії блакитний океан, пісок білий, наче цукор.
Тарасе, подивись, яка краса! каже. Готель хвалять, уявляєш, прокидаєшся, а там…

А Тарас увіткнувся в телефон, навіть не підвів очі.
Олено, я все вирішив, пробурчав.

Вона здивувалась. Вони ж тільки почали про відпустку говорити, бюджет обговорювати. Олена кожну гривню відкладала, від кави в кавярні відмовлялась, щоб разом на море поїхати.
Що вирішив? питає, з легкою усмішкою. Кращий варіант знайшов?

Я на Мальдіви лечу. Один, відрізав він, так і не піднявши погляду.

У Олени перехопило дихання. Холодний піт пройшов по спині, ніби гадюка проповзла.
Як один? голос задрожав. Ми ж домовлялись разом… Я гроші збирала…

Тарас нарешті підвів очі холодні, як лід.
Олено, без істерик, сказав, губи кривлячись. Подивись на себе.

Вона згорбилась, наче від удару. Вона ж не була товстою жіночна, мяка. Тричі на тиждень зал, їжу обирала розумно, але не морила себе голодом, як ті моделі, на яких він підписаний.
Що зі мною не так? прошепотіла, хоч відповідь знала.

Він не вперше її критикував то живіт «не ідеальний», то стегна «занадто повні», то її радість «надто дитяча». Тарас усміхнувся, наче насолоджувався.
У відпустку лечу сам, промовив. Краще б схудла, а не по пляжу ходила. Не хочу, щоб поряд зі мною ходила мішнина. Соромно перед людьми.

Слова, як удари. Олена мовчала, дивилась на його обличчя, яке здавалось чужим. Десять років шлюбу і все розбилось об його слова. Сліз не було, лише порожнеча. У голові як вона економила, мріяла про спільну подорож.
Зрозуміло, сказала вона, немов хтось інший.

Тарас, задоволений, знову втопився в телефон. Вважав, що переміг. А Олена підійшла до вікна. Внизу шуміло місто машини, люди, життя. І раптом вона відчула себе вільною. Витягла телефон, перевірила рахунок, про який Тарас не знав. Там було вдвічі більше, ніж на його Мальдіви. Написала подругам: «Дівчата, хто зі мною на Занзібар через тиждень?». Відповіді посипались, немов зірки.

Два дні Тарас майже не помічав Олену. Вибирав шорти, хвалився друзям, складав підписи до майбутніх фото. Думав, вона у матері, плаче, скоро приповзе вибачатись. Навіть не дзвонив. А Олена тим часом речі зібрала, квитки купила. Тарас, пакуючи валізи, злитись сорочка не там, футболки не так. Згадав, як Олена завжди все акуратно складала, але відігнав думку.

В аеропорту відкрив соцмережі і очі йому на лоб вилізли. Олена на фото щаслива, з подругами, у легкій сукні, на тлі океану й пальм. Геометка: Занзібар. Спочатку подумав жарт? Але ні, ось Наталка з келихом, Іринка посміхається, а Олена сміється так, як давно не сміялась.

Злість закипіла. Як посміла? На які гроші? Перевірив спільний рахунок не торкались. У неї були свої? Секрет? Це обпекло гірше за спеку.
Зрадниця! прошипів, аж люди озирнулись. Увесь політ писав їй спершу злісно, потім вимагав пояснень. Відповіді нуль.

А Олена дихала на повні груди. Океан, фрукти, сміх з подругами вона заблокувала Тараса ще в аеропорту. На третій день подруги вмовили на дайвінг. Олена боялась, але інструктор Олег високий, з добрими очима заспокоїв.
Не бійся, я поруч, сказав.

Під водою Олена забула про все, риби заворожили. Коли виринули, вона була іншою.
У тебе посмішка, коли не боятися, сказав Олег. Посміхайся частіше.

Увечері в кафе він розповідав про океан, слухав її. Не питав про вагу, а про неї саму. А Тарас тим часом у бунгало шпурнув телефон картку заблокували. У банку сказали: потрібне підтвердження Олени. Океан вже не тішив. Він потрапив у пастку, яку сам і збудував.

Додому летів економом, випросив квиток у батька, слухав його нотації. Думав, приїде, влаштує Олені скандал, а вона благатиме пробачення. Але вдома порядок, запах лимонів, його валізи складені. Олена вийшла засмагла, спокійна.
О, ти вже тут, сказала, наче він виходив за хлібом. Я все спакувала. Викликай таксі.

Що це? вибухнув Тарас. Ти собі дозволяєш?

Я собі жити дозволяю, відповіла вона. На розлучення подала онлайн. Ось візитка адвоката.

Він не взяв.
Квартира моя! заревів.
Ав