Таємнича молодиця в покинутій садибі на краю села…

Одного разу в покинутому домі на околиці села оселилася молода жінка…

Селяни не любили чужих. Затурбувались, дзвонили дільничному. Той приїхав, перевірив папери, заспокоїв усіх, що це далека родичка баби Оксани, яка померла кілька років тому у віці дев’яноста шести. «Відроду в баби Оксани родичів не було, навіть дітей», — дивувалися люди.

А жінка почала облаштовуватись. Перекопала кілька грядок у занедбаному городі та щось посадила. Люди сміялися. Хто садить город у розпалі літа? Та незабаром на грядках зазеленіли паростки. Та ще й як! «Без чортівщини не обійшлося», — вирішили селяни. Так і прилипло до неї прізвисько — Чарівниця.

Вона уникала людей, нічого про себе не розповідала, жила самотньо. А таємниці, як відомо, будять цікавість, народжують плітки. Незабаром по селу пішли чутки, що втекла вона з міста від нещасливого кохання, прихопивши із собою коштовності багатого коханця. Ось і сховалася з ними у глухому селі.

А потім у однієї із жінок дитина посиніла, задихатися почала. Куди бігти? До лікарні — десять кілометрів, та й машину серед дня не знайдеш. Побігла жінка з дитиною до Марії-Чарівниці. Та схопила малого, догори ногами потрясла, постукала по спині — і з рота хлопця вилетіла деталь від іграшки.

Після цього Марію почали поважати, та й боятися теж. А от Микола закохався у неї. Мати ридала: «Дівчат молоденьких повно, а він до дорослої жінки чіпляється». Бувало, стане мати Миколи перед домом Марії та й давай кричати, що та її сина причарувала, напоїла чарівним зіллям. Микола відводив плачучу матір додому, а сам знову до Марії повертався.

І жили закохані, не звертаючи уваги на плітки. Через рік Марія народила доньку Олену, а ще за три — другу, Наталку. Люди залишили їх у спокої. Своїх турбот по горло.

Одного разу після сильної грози затекла дах, і Микола ліз її лагодити. Вже спускаючись, він оступився, упав і сильно розбився. Марія привезла лікаря з райцентру. Той подивився, сказав, що треба терміново везти Миколу до міста. Домовилася Марія про машину, відвезла чоловіка до лікарні, сама до дітей повернулася.

Через місяць перед її домом зупинилася машина, з неї винесли інвалідний візок, у який посадили Миколу. Хребет зламаний, ходити не міг. Хтось висловився, що це покарання Марії за приворіт.

Вивозила Марія Миколу на ґанок, сама до нього так і припадала. Не кинула, доглядала, любила. А перед такою любов’ю людські плітки безсилі. Навіть погомонювали, що лікувала вона його, і ось-ось Микола на ноги встане.

Він сидів на ґанку і різьбив з дерева різних звірів для дітей, плев кошики. Споручно виходило. І заздрили йому чоловіки. Нічого, а заздрили — баба на руках носить, навколо нього танцює. Їм би таке.

Кохання, як відомо, творить дива. І справді, почав Микола поступово пробувати вставати. Одного разу сидів він на ґанку, щось майстрував, а ніж упав, скотився сходами. Марія в городі копалася. Вирішив Микола спробувати спуститися, ніж підняти. Встав-таки, та не втримався, зі сходів упав. Біля ґанка стояла коса. Марія траву косили, та не прибрала. Зачепив її, мабуть, Микола, коли падав — і врізалась вона йому в шию.

Горювала Марія за Миколою жорстко. Думали, у труну з ним ляже. Доньки ледве відтягли її від домовини.

Залишилася сама. Ні пенсії чоловіка, ні його заробітку на кошиках та іграшках. А жили — не жебрали. Шепотіли, що продає Марія вкрадені коштовності.

Після школи старша Олена поїхала до міста, вивчилася на перукарку. Приїде на вихідні, а до неї хто сам стригтися йде, хто дітей веде. Платили продуктами.

Без чоловіка в селі життя — не мед. За домом пильнування треба. Тим більше за таким старим, як у Марії. Чоловіки то паркан піднімуть, то дах підлатають, сподіваючись на ласку. Та Марія допомогу приймала, годувала, горілку ставила, а до постелі не пускала.

Ревниві баби прийшли одного разу до дому Марії, почали вимагати, аби поділилася вона з ними секретами своєї молодості. Стільки років минуло, а вона не змінилася. Нехай і діамантами поділиться, а то спалять її разом із домом.

Брешуть чи ні, але кажуть, що вийшла до них Марія чорна та сива. Відступили баби. Як змогла вона за хвилину постаріти? Чарівниця, та й годі. Пішли вони від гріха подалі.

Втрата коханого підірвала здоров‘я Марії. Часто почала хворіти. Далі городу не ходила. У магазин доньку молодшу посилала.

А Наталка виросла гарненькою та жвавою. Випускні іспити на носі, а в неї в голові лише танці. Одного вечора збиралася в клуб, та Марія розкричалася, не пустила. Сусіди чули, як вони з донькою сварилися.

Степанія бачила, як вискочила Наталка з хати, мов кулька з води, і побігла в клуб. Серед ночі почула ССтепанія стук у вікно — вибігла в одній нічній сороці, а там Наталка з сином стоять, очі від жаху, як блюдця, і тільки шепочуть: “Там хтось ходить…” — і більше ніхто в селі їх не бачив.