Таємниця другої родини: несподівана драма

**Щоденник:**

Невідомий голос у трубці пролунав різко, наче удар:
– Ви знаєте, що у вашого чоловіка є інша сім’я? У нього є син, його звуть Артемко.

Мене звуть Олена, а мого чоловіка – Богдан. Ми жили у Придніпровську, і здавалося, були щасливі. Дві наші доньки – світ у наших очах. Богдан боготворив їх, називав своїми зірочками і пестив так, що вони обожнювали його більше за мене. Я любила його безумно, і мені здавалось – він відповідав тим самим. Але останнім часом він став нервовим, часто злісним, іноді сварився навіть на дітей.

Я не розуміла, що коїться. Коли запитала його, він лише махнув рукою:
– На роботі клопіт, Лено. Не забий собі голову.

Я заспокоїлась трохи, але тривога не відпускала. В будинку було напружено, і я вирішила поговорити з Богданом серйозно. Та в ту мить задзвонив телефон. Жіночий голос, холодний, вимовив ті слова, від яких у мене підкошились ноги:
– У вашого чоловіка є друга сім’я. В нього є син – Артемко.

Я застигла, немов підкована. Мій Богдан? Зрадник? Інша сім’я? Не могла повірити. Чекати, поки він повернеться з роботи, було істінною мукою. Коли він увійшов, я, ледве стримуючи сльози, випалила:
– Богдане, хто такий Артемко?

Він завмер, ніби його вдарили. Лице зблідло, почав щось невиразно бурмотіти. Тоді я не витримала:
– Якщо зараз не розповіси правду, я сама все дізнаюсь!

Він сів на стілець, сховав обличчя в долоні й почав говорити. Три роки тому у нього був роман на роботі з молодою співробітницею. yearly wasa that she was pregnant, but he begged her to terminate, swearing he loved me and the girls, that he’d never leave us. Але вона вирішила народжувати, щоб шантажувати його дитиною. Народився хлопчик. Вона не вміла бути матір’ю, і Богдан, як він сказав, не міг допустити, щоб його син ріс у злиднях або потрапив до дитбудинку.

Я слухала, і світ розпадався. Як це сталося з нами? Але я любила Богдана. Знала, що він любить мене та наших дівчат – яких називав зірочками, без яких не засинав, не розповівши казку. Через біль і сльози я пробачила його, вирішивши – ми подолаємо.

Одного разу я зустріла подругу з університету, якесь не бачились роками. Вона працювала у дитячому будинку. Ми зайшли в кафе, і раптом я побачила Богдана. Він сидів за столиком із хлопчиком років п’яти. Я зрозуміла – це його син. Подруга, помітивши мій погляд, тихо сказала:
– У нього є батьки, але він все одно сирота. – І кивнула на Богдана з хлопчиком.

Вона розповіла, що мати втекмали, що мати хлопчика покинула його, вийшла заміж і поїхала за кордон, а Богдан, маючи свою сім’ю, так і не зміг стати йому справжнім батьком, і тепер Артемко, хоч і не сирота на папері, був самотнім у цьому світі.