З життя
Тато, познайомся, це моя наречена та твоя майбутня невістка
— Тату, познайомся, це моя майбутня дружина і твоя невістка, Ганна! — щасливо сяяв Борис.
— Хто?! — з подивом запитав професор, доктор наук Роман Михайлович. — Якщо це жарт, то не дуже смішний!
Чоловік із відразою дивився на нігті на грубих пальцях «невістки». Здавалося, ця дівчина не знала, що таке вода і мило. Як інакше пояснити бруд, що в’ївся під нігті?
«Боже мій! Як добре, що моя Лариса не дожила до такої ганьби! Ми ж намагалися виховати цього обалдуя з найкращими манерами», — промайнуло в його думках.
— Це не жарт! — впевнено сказав Борис. — Ганна залишиться з нами, а через три місяці ми одружимося. Якщо ти не хочеш брати участь у моєму весіллі, обійдуся без тебе!
— Добридень! — усміхнулася Ганя і по-звичному пройшла на кухню. — Це пироги, малинове варення, сушені гриби…, — перераховувала вона продукти, які дістала зі зношеної торби.
Роман Михайлович схопився за серце, побачивши, як Ганя зіпсувала білу скатертину ручної вишивки, проливши варення.
— Борисе! Опам’ятайся! Якщо ти це робиш мені на зло, не варто… Це надто жорстоко! З якого ти села привіз цю невігласку? Я не дозволю їй жити в моєму домі! — кричав у відчаї професор.
— Я люблю Ганну. І моя дружина має право проживати в моїй квартирі! — знущально посміхнувся хлопець.
Роман Михайлович зрозумів, що син просто знущається з нього. Не бажаючи сперечатися далі, він мовчки пішов до своєї кімнати.
Віднедавна стосунки з сином дуже змінилися. Після смерті матері Борис став некерованим. Він кинув університет, грубив батькові та вів розгульний безтурботний спосіб життя.
Роман Михайлович сподівався, що син зміниться. Стане, як колись, розсудливим і добрим. Але з кожним днем Борис віддалявся від нього. І сьогодні, привести в їхній дім це село. Адже розумів, що батько ніколи не схвалить його вибору, тому й привів невідомо кого…
Незабаром Борис із Ганною одружилися. Роман Михайлович відмовився бути присутнім на весіллі, не хотів приймати невістку, що йому не подобалася. Його дратувало те, що місце Лариси, чудової господині, дружини та матері, зайняла ця малограмотна дівчина, яка й двох слів не могла зв’язати.
Ганна, здавалося, не помічала поганого ставлення свекра до себе, намагалася у всьому йому догодити, але робила тільки гірше. Чоловік не бачив у ній жодної гарної якості саме через те, що дівчина була малограмотна і з поганими манерами…
Борис, награвшись у зразкового чоловіка, знову почав пити й гуляти. Батько часто чув сварки молодих і лише радів цьому, сподіваючись, що Ганна піде з його дому назавжди.
— Роман Михайлович! — забігла якось невістка зі сльозами. — Борис хоче розлучення, більше того, виганяє мене на вулицю, а я чекаю дитину!
— По-перше, чому ж на вулицю? Ти ж не бездомна… Їдь туди, звідки приїхала. А те, що ти вагітна, не дає тобі права жити тут після розлучення. Вибач, але я не стану втручатися у ваші стосунки, — промовив чоловік, в душі радіючи, що нарешті позбудеться нав’язливої невістки.
Ганна заплакала у відчаї й пішла збирати речі. Вона не розуміла, чому свекор зненавидів її з першого погляду, чому Борис погрався з нею як з песиком і викинув на вулицю. Ну і що, що вона з села? Адже у неї теж є душа і почуття…
***
Минуло вісім років… Роман Михайлович жив у будинку для людей похилого віку. Літній чоловік останніми роками дуже здав. Звичайно, цим одразу ж скористався Борис, швидко відправивши батька, щоб позбавити себе від зайвих турбот.
Старий змирився зі своєю долею, розуміючи, що іншого виходу немає. За своє довге життя він зумів тисячам людей прищепити такі якості, як любов, повагу і турботу. Йому досі приходять листи вдячності від колишніх учнів… А от рідного сина виховати людиною не зміг…
— Романе, до тебе гості приїхали, — промовив сусід по кімнаті, повернувшись з прогулянки.
— Хто? Борис? — вирвалося у старого, хоча в душі він розумів, що це неможливо. Син ніколи не приїде до нього, адже надто сильно ненавидів батька…
— Не знаю. Мені чергова крикнула, щоб я тебе покликав. Чого ж ти сидиш? Біжи швидше! — посміхнувся сусід.
Роман узяв тростину і не поспішав виходити з маленької, задушливої кімнати. Спускаючись по сходах, він здалеку побачив її і одразу впізнав, хоча й пройшло багато часу з їхньої останньої зустрічі.
— Здрастуй, Ганна! — промовив чомусь тихо, опустивши голову. Напевно, досі відчував свою провину перед тією дівчиною, щирою та простою, за яку не захотів заступитися тоді, вісім років тому…
— Роман Михайлович?! — здивувалася рум’яна жінка. — Ви так змінилися… Хворієте?
— Є трохи…, — сумно посміхнувся він. — Як ти тут? Звідки дізналася, де я?
— Борис розповів. Ви ж знаєте, він ніяк не хоче спілкуватися з сином. Але хлопчик постійно проситься то до тата, то до дідуся… Ваня ж не винен, що ви не визнаєте його. Дитині не вистачає спілкування з рідними. Ми ж удвох з ним залишилися…, — промовила жінка тремтячим голосом. — Вибачте, напевно я даремно все це затіяла.
— Постій! — попросив старий. — Який він уже, Ванюша? Пам’ятаю, востаннє ти надіслала фото, на якому йому було всього три роки.
— Він тут, біля входу. Покликати? — нерішуче запитала Ганя.
— Звичайно, доню, клич! — зрадів Роман Михайлович.
У хол увійшов руденький хлопчик, повна, зменшена копія Бориса. Ванюша несміливо підійшов до дідуся, якого ніколи не бачив.
— Здрастуй, сину! Який же ти вже великий…, — просльозився старий, обіймаючи онука.
Вони довго розмовляли, гуляючи осінніми алеями парку, що прилягав до території будинку для людей похилого віку. Ганя розповідала про своє нелегке життя, про те, як рано померла її мати і молодій жінці довелося самій піднімати на ноги сина і господарство.
— Пробач, Ганю! Я дуже винен перед тобою. Хоча й вважав себе завжди розумним, освіченим, але тільки нещодавно зрозумів, що людей треба цінувати не за розум і виховання, а за щирість і душевність, — сказав старий.
— Роман Михайлович! У нас до вас пропозиція, — усміхнулася Ганя, нервуючи та затинаючись. — Поїхали до нас! Ви самотні, і ми з сином самі… А так хочеться, щоб поруч була рідна людина.
— Дідусю, поїхали! Будемо разом на риболовлю ходити, в ліс по гриби… У нас дуже красиво в селі, і місця вдома багато! — попросив Ваня, не відпускаючи руку дідуся.
— Поїхали! — усміхнувся Роман Михайлович. — Я багато упустив у вихованні сина, сподіваюся, зможу дати тобі те, чого не дав свого часу Борису. Тим більше, я ніколи не був у селі. Сподіваюся, мені сподобається!
— Звичайно, сподобається! — засміявся Ванюша.
A Life Back in Order – “Lada, I Forbid You From Speaking to Your Sister and Her Family!” My Husband Gave Me an Ultimatum, Enraged at My Bond With My Sister Natasha, While His Own Drinking and Cheating Tore Our Marriage Apart – But When a Stranger Turned Up With His Secret Son, I Finally Found The Strength To Break Free and Discover True Happiness with Kind-Hearted Dr. Herman Lewis
LIFE, SORTED Lydia, Im forbidding you from seeing your sister and her family again! They’ve got their life, weve got...
Bitterness at the Bottom of My Soul “The children’s home has been waiting for you for ages! Get out of our family!” I screamed with a trembling voice. The target of my wild indignation was my cousin, Dima. God, how I loved him as a child! Blond hair, bright blue eyes, cheerful nature — that was Dima. …Relatives often gathered around the festive table. Of all my cousins, I singled out Dima. He could spin tales with his tongue like a lace maker and he drew brilliantly. Sometimes he would churn out five or six sketches an evening. I would stare, entranced by their beauty, quietly gathering his drawings and hiding them in my desk. I carefully treasured my cousin’s artwork. Dima was two years older than me. When he turned 14, his mother died—gone so suddenly, she just didn’t wake up… The question arose—what would happen to Dima? Naturally, they first turned to his father, but finding him was no easy feat. He and Dima’s mother were long divorced, and the new family “couldn’t be disturbed.” The rest of the relatives just shrugged: “We have our own families, our own problems.” Turns out, during the day, family is there, but come nightfall, not a soul to be found. So, with two kids of their own, my parents became Dima’s guardians—after all, Dima’s late mother was my dad’s younger sister. At first, I was happy that Dima would be living with us. But then… On his very first day in our home, Dima’s behavior set me on edge. To comfort her orphaned nephew, my mum asked, “Is there anything you’d like, Dima? Don’t be shy, just say.” And Dima immediately replied, “A model train set.” Now, this wasn’t a cheap toy. I was shocked—your mum just died, the most important person in your life, and all you want is a train set? How could you even think of that? But my parents immediately bought him his dream. Then it was, “Buy me a tape player, jeans, a designer jacket…” This was the eighties, mind you, and not only was this stuff pricey, but it was impossible to get. My parents made sacrifices for the orphan, even at our own expense. My brother and I understood and didn’t complain. …When Dima turned sixteen, he discovered girls. And he wasn’t afraid to show his affection. Worse yet, he started making advances toward me—his own cousin. But as a sporty girl, I skillfully dodged his unwelcome attention. We’d even come to blows. I would cry and cry. I never told my parents—they didn’t need the heartache. Kids don’t talk about such things. After I fended him off, Dima wasted no time turning to my friends, who actually competed for his attention. …But Dima was also a shameless thief. I remember my piggy bank: saving on school lunches to buy presents for my parents, only to find it empty one day! Dima denied everything—didn’t bat an eye, didn’t blush, just outright lied. It broke my heart. How could he steal while living under our roof? He was wrecking our family from within, but Dima really didn’t understand why I was upset. He truly believed everyone owed him. I began to hate him. That’s when I finally screamed at him: “Get out of our family!” I lashed him with my words—said things that can never be taken back… My mum barely managed to calm me. From that day on, Dima ceased to exist for me. I ignored him completely. Later, I learned the other relatives knew what a “character” Dima was—they lived nearby and seen it all. Our family lived across town. Even Dima’s former teachers warned my parents: “You’re making a big mistake. Dima will ruin your other children too.” …At a new school, he met Katy—she loved Dima all her life. She married him straight out of school. They had a daughter, and Katy put up with his lies and cheating without protest. As they say: single life is hardship, married life is double. Dima joined the Army, stationed in Scotland. There, he started another family—he somehow managed it during leave. When his service ended, he stayed in Scotland. He had a son there. Katy, not hesitating, went after him and, by hook or by crook, brought him back home. My parents never received a word of thanks from cousin Dima—not that they expected it. Now, fifty years on, Dmitri is an active member of the local Anglican church. He and Katy have five grandchildren. On the surface, all seems well, but the bitterness of life with Dima remains… No amount of sugar could ever sweeten it.
SORROW AT THE BOTTOM OF MY HEART Youve needed a childrens home for years! Get out of our family! I...
Bittersweet Happiness – “What’s wrong with that young lady? She’s a good girl. Modest, neat, a hardworking student. She loves you,” Helen Edwards chastised her son. “Mum, I’ll handle it…” Denis clearly ended the pointless conversation. Helen left the room. “He’ll handle it… How many girls has he turned away… Nearly forty, and soon no one will do. Nothing’s ever right for him…” she thought with a heavy sigh. “Son, dinner’s ready,” Helen called from the kitchen. Denis responded instantly, tucking into his mother’s homemade stew. “Thank you, Mum. Delicious, as always.” “You should be saying that to your wife, not me,” Helen couldn’t let it go. “Mum…” Denis drank his compote and prepared to leave. “Wait, son. Do you know, I once visited a fortune-teller? She took one look at me and said: ‘Your son will have happiness, but it will be bittersweet.’” “Oh, Mum, don’t believe such things,” Denis grinned. …Through the years, different women—some loved, some not—came and went in Denis’s life. …Inna was smart, cultured, shockingly wise for her age. She often gave sound advice to the nine-years-older Denis. At first he liked this, but then he began to see Inna more as a mentor than anything else. Everything felt colourless. They split up. Polly had an eight-year-old son. Try as he might, Denis couldn’t get through to the boy, though he loved Polly. She was beautiful, but too headstrong. Whenever they quarrelled, he’d try to patch things up with gifts. The arguments felt senseless. Something was always missing—maybe peace and stability. Vera was everything he’d ever wanted in a woman. Denis almost married her. She was decent, pure, balanced—he felt like he had to “wear kid gloves” just to speak to her. He even moved into her flat. He was ready to start a family. But… He came home unexpectedly from a work trip to find Vera in bed with her old school friend. Classic… After that, Denis moved back in with his mum. Enough romance, he decided. “I’ll be a bachelor—a solid family of one,” he joked to his mum. Helen would shrug and sigh: “Will you ever find your one, son?” But fate had its own plan. Suddenly, unexpectedly. Denis was travelling for work, claimed his usual bottom bunk in the train carriage. A woman entered: “Excuse me, would you mind swapping? Can I have your lower bunk? Please.” “No trouble,” Denis replied. He looked her over—nothing remarkable. Yet his heart skipped. “Maybe she’s the one…” He clambered onto the top bunk and dozed off… “Glad you’re awake! Come, have some tea,” the stranger cooed. Denis climbed down and they started talking. “Larissa,” she introduced herself. “Denis. Nice to meet you, Larissa.” They talked throughout the evening. Denis felt instantly at ease. He didn’t try to impress her; everything just flowed, as if he’d known her forever. They exchanged numbers, just in case… A couple of weeks later, he couldn’t resist calling her. One thing led to another… Dates, kisses, promises… Denis couldn’t imagine his life without Larissa. At forty years old! He’d always let previous girlfriends go easily—but not this one… He wanted to lose himself entirely in her life. Larissa surrounded Denis with love, care, and understanding. Three months in, he offered his heart and hand. “Denis, I’m seven years older than you. I have three children. We live in a council flat,” Larissa admitted. She never lied. “I know, Lara. I’ve met your kids—you’ll all move in with me. It’s sorted. I love every inch of you. You’re my last and only,” said Denis, kissing her tenderly. “All right, Denis, let’s give it a try,” murmured a shy Larissa. “No, not try, Lara. We’ll be together. For good,” Denis squeezed her hand. “Do you hear me? Forever.” When Helen learned his plans, all she could say was: “You’ve really outdone yourself this time… The plainest girl of them all…” …Nine months later, their daughter was born—a child with Down’s syndrome. Denis felt both joy and worry for Larissa. Would she cope? Having a child with special needs is never easy. …Today, Denis and Larissa’s daughter is eight. The whole family adores her. Denis worships Larissa. Bittersweet, but happiness…
BITTERSWEET JOY What is it you dont like about this young lady? Shes a lovely girl. Polite, tidy, bright enough...
The Postage Stamp: How Illya Left Katya for Another Woman, Katya Swore Revenge on All Men, and Daughter Sonia Discovered the Secret of Real Love
A POSTAGE STAMP Toms left Emily, Mum sighs heavily. What do you mean? Im confused. Im baffled myself. He was...
A Lifetime with My One True Wife: Love, Patience, Broken Porcelain, and the Bittersweet Legacy of a Brother’s Secret Regret
MY OWN WIFE How have you managed to stay with the same wife all these years? Whats the secret? My...
A Husband Worth More Than Bitter Resentment: From Loss and Iron-Selling to New Love, Second Chances, and Family Turmoil – My English Tale of Marriage, Heartbreak, and Hope
MY HUSBAND IS WORTH MORE THAN BITTER RESENTMENT Henry, that was the final straw! Were getting a divorce. No need...
A Christmas Eve Miracle: How Paul Forgot His Daughter’s Gift, Adopted a Kitten, and Found the True Spirit of the New Year
A Christmas Eve Miracle Tom, can you please explain how you managed to forget? Sarah looked at me with a...
Broken by Nagging: The Night Stepan Finally Let His Tears Fall – A Village Story of a Silent Man, a Demanding Wife and Mother-in-Law, and the Healing Power of a Kind Word
So, listen, Ive got to tell you about something that happened a while back stuck with me, honestly. This bloke...