Телефонний дзвінок, який змінив усе

Ліна сиділа на кухні, слухаючи, як цокає настінний годинник. Ніч здавалась безкінечною, хоча вже скоро мало розвиднітись. Її думки крутились навколо одного: як бути далі? Зовнішньо все було спокійно, але всередині вирували емоції — біль, зрада, лють і водночас порожнеча.

Телефон знову задзвонив. Лукас. Вона відклала його, не збиравшись відповідати. Однак цього разу пролунав повідомлення:
“Ліна, ми маємо поговорити. Це важливо. Я все поясню.”

Вона хмикнула, скрипнувши зубами. “Поясню? Що ти хочеш пояснити? Що молода коханка здавалася тобі кращою за жінку, з якою ти прожив усе своє доросле життя?” Вона поставила телефон на стіл, наче той обпік їй руки.

Але раптом інша думка прорізала її розум: чому б і не поговорити? Чи не час розставити всі крапки над “і”? Вона підійшла до вікна, дивлячись на сніг, що накривав місто білою ковдрою. Щось у цьому спокої нагадувало їй про її власне минуле — як вона будувала цей шлюб, вірила, що Лукас буде її опорою. А тепер все це здавалось лише ілюзією.

Ліна різко розвернулась і набрала чоловіка. Вона вирішила: нехай говорить. Вона вислухає, але вирішуватиме сама. Телефон довго дзвонив, і нарешті Лукас відповів:
— Ліна, дякую, що подзвонила. Мені дуже шкода… Я не знаю, як так сталося.

Його голос здавався пригніченим, але це не викликало в неї співчуття. Ліна сиділа рівно, голос був холодним:
— Ти зараз у Берліні?

— Так, але я хочу приїхати. Ми маємо поговорити, — він благав.

— Говори зараз, Лукас. Ти мені винен це.

Почалася довга пауза. Зрештою, Лукас зізнався. Так, він зустрічався з Крістіною. Так, це тривало майже півроку. Але він клявся, що все це було лише тому, що він почувався втомленим, нещасливим у шлюбі. Він був упевнений, що їхня любов із Ліною вже згасла.

— Любов? — Ліна гірко засміялась. — Це твоє виправдання? Ми разом пережили стільки, Лукас. Ми створили все з нуля, і ось так ти вирішив “шукати щастя”?

Він мовчав. А вона продовжувала:
— Ти навіть не спробував поговорити зі мною, сказати, що щось не так. Замість цього ти просто пішов до іншої.

— Я зробив помилку, Ліна, — нарешті видихнув він. — Я хочу все виправити.

— Ти впевнений? А що скаже Крістіна? Чи вона теж погодиться бути лише твоєю “помилкою”? — її голос звучав саркастично, але в очах стояли сльози.

Лукас благав її дати йому шанс, переконував, що розлучиться з Крістіною. Але Ліна більше не вірила жодному його слову.
— Ти вже зробив свій вибір, Лукас. І тепер я зроблю свій, — холодно сказала вона й вимкнула телефон.

Вона довго сиділа, тримаючи голову в руках. Сльози нарешті прорвалися, полегшуючи душу. Але з кожною хвилиною ставало зрозуміліше: вона не дозволить цій зраді зруйнувати її життя.

Наступного ранку Ліна пішла до адвоката. Вона вирішила розлучитися. Це рішення далося важко, але вона зрозуміла: продовжувати цей шлюб — означало б зрадити саму себе. Вона заслуговувала на краще.

Декілька місяців потому Ліна стояла на тому самому місці біля вікна. Але тепер її погляд був не порожнім. Вона дивилася на новий початок, який чекало її життя. Вона переїхала в невелику, але затишну квартиру. Почала відвідувати курси дизайну, про які мріяла роками, і нарешті відчувала свободу.

Одного дня вона отримала повідомлення від Лукаса. Він писав, що шкодує, що зробив. Але Ліна вже не відповідала. Її нове життя почалося, і вона не збиралась озиратися назад.

Сніг за вікном поволі розтанув, як і старі рани. Ліна знала: майбутнє — це те, що вона створює сама.