З життя
Тікай, поки не пізно…

**Щоденник Олени Коваленко**
Біжи, поки не пізно…
Кожна дівчина мріє про велике та чисте кохання. Щоб голова крутилася від щастя, а серце замирало від ніжних обіймів. Щоб хлопець зробив гарне, несподіване запрошення на очах у всіх, а вони аж захлиналися від заздрощів. Щоб весілля було як з казки: він у суворому костюмі, а вона — тендітна у повітряній сукні, сяюча. Олені це снилося ще з дитинства.
На початку навчального року у 9-А з’явився новенький — Дмитро Шевченко. На перерві хлопці обступили його, розпитуючи, звідки він і чому перевівся посеред семестру.
— Батько військовий, от і переїхали, — пояснював Дмитро.
— А стріляти вмієш?
— Бувало.
— Зі зброї?
— Так, — відповідав він, а сам поглядом шукав Олену. Вона стояла осторонь, немов байдужа.
Після уроків він запропонував її провести. Виявилось, живуть в одну сторону. Вона розповідала про школу, він — про міста, де служив батько.
На День народження Олени Дмитро приніс у клас троянду й подарував їй на очах у всіх. Хлопці, зазвичай насмішкуваті, цього разу лиш позаздрили. Вона ж прийняла квітку так, ніби це звична річ. Її погляд казав: «Дивіться, як за мною бігає новенький. Захотіли б так?»
Перед випускними Олена познайомилася з дорослим хлопцем, спортсменом Віктором Білоусом. На Дніпрі проходили змагання з веслування. Вона з подругою зупинилася подивитись.
— Дівчата, ідіть сюди — тут видніше! — покликав високий хлопець.
— Ви теж берете участь? — запитала Олена, пробираючись крізь натовп.
— Ні, я борець. А ось мій друг — він другий. — Він показав на воду, але дивився лише на неї.
Віктор провів її додому.
— Знаєш, що означає моє ім’я?
Олена знала, але раптом все вилетіло з голови.
— Переможець. Я завжди перемагаю.
Він їй сподобався. Невідомі раніше почуття хвилювали та лякали одночасно. Дмитра вона забула миттєво. Що він порівняє з Віктором?
Наступного дня коло школи їх чекала іномарка. Віктор відчинив двері. Олена озирнулась — подивитись, чи бачать подруги. Дівчата на ґанку роззявили роти, а Дмитрієм стояв осторонь, похмурий. Вона з гордістю сіла в авто. Та від’їхавши, злякалась: куди він її везе?
Просто покатав містом, розповідав про країни, де був на змаганнях. Його увага пестила самолюбство. Він дарував парфуми, прикраси. Скромна троянда лишилась у минулому. Подруги охоче розглядали подарунки. А Дмитро? Він більше не існував.
Після школи Олена вступила до інституту. Віктор чекав біля вишу на машині.
— Де твій Ромео? — питали подруги, коли бачили її пішки.
— На зборах, — усміхалась вона.
Запрошення він зробив на площі: став на одне коліно, дістав шкатулку з перснем — з маленьким діамантом. Як у кіно. Поряд зупинилась поліція, їх ледь не забрали за порушення порядку.
Олені було шкода лише одного — що ніхто з подруг не бачив цього.
У ЗАГСі вона стояла в кружевах, сяюча. Поряд — Віктор, атлет, переможець. Про що ще мріяти?
Після весілля він відвіз її до своєї квартири.
Через місяць Олена дізналась, що вагітна. Не вчасно — а як же навчання?
— Думай про сина. Потім закінчиш, — сказав Віктор.
— А якщо донька?
— БАле Віктор вирішив по-своєму: “Це буде син, адже я завжди перемагаю”, — і так почався її кошмар.
