Connect with us

З життя

Той, хто раз зрадив

Published

on

На зрадників чекає кара

Лариса почувалася щасливою жінкою: у неї був обожнюваний син Богданчик, коханий чоловік Микола та нескладна робота.
Коля завжди добре заробляв, тому вона могла дозволити собі працювати на пів ставки і приділяти багато часу синові.
Що може бути краще?

Але всього цього могло б і не бути…
— Я покохав іншу жінку, — сказав їй 13 років тому обожнюваний чоловік, відводячи очі. — Нам потрібно розлучитися.
— Коля, ти що?! Я ж тебе люблю, і ти мене теж любив.
Це не може так просто закінчитися!

Микола тоді мовчки знизав плечима і додав, що на розлучення вона може подати сама, якщо їй так зручніше.
Зручніше?! Їй зручно, коли її чоловік — не просто коханий, а справді обожнюваний! — був поруч із нею.
Цілий тиждень вона то плакала в подушку, то влаштовувала істерики, не розуміючи, що тим самим ще більше відштовхує Миколу.
А потім заспокоїлася, взяла себе в руки і запропонувала чоловікові влаштувати прощальний вечір…

До розлучення справа не дійшла, бо з’ясувалося, що Лариса вагітна.
Дитину вони намагалися зачати останні п’ять років, але безрезультатно.
25-річна Лариса та 27-річний Микола були абсолютно здорові, але вагітність не наступала.
А тут — буквально один раз, на прощання… І прощатися не довелося.
Микола одразу заявив, що нікуди не йде — Ларисі навіть здалося, що він залишився з полегшенням, носив дружину на руках і найбільше радів народженню Богдана.

Про ту зраду вони ніколи не згадували, Лариса навіть не стала з’ясовувати, хто був його дама.
Ну й нехай! Головне — у них все стало ще кращим!
І ось зараз Богдану вже 12 років, він зростає дуже розумним хлопцем. Лариса навіть хотіла віддати його в гімназію з математичним ухилом, але запізно спохопилася.
Син поки що ходив в звичайну школу, але вигравав майже всі районні олімпіади з математики.
Займався в шахматному гуртку та вчився грати на скрипці в музичній школі.
Останнє заняття йому не дуже подобалося, Лариса твердо вирішила, що її син має різнобічно розвиватися.

— Може, нехай тоді у футбольну секцію ходить? — насупився Микола, дізнавшись про наміри дружини віддати Богдана в «музикалку».
— Ти що, з глузду з’їхав?! — ахнула Лариса. — Хочеш, щоб твою дитину покалічили?! Щоб він інвалідом став?!
Ні і ні!

Чоловік махнув рукою — роби що хочеш! Тоді на роботі у нього були труднощі, і всі думки крутилися довкола цього.
Тепер Микола очолював відділ, і з кар’єрою та зарплатою у нього було все добре.

Саме в офісі чоловіка Ларисі пощастило знову. Вона заїхала за чоловіком — вони збиралися в ресторан відзначити річницю весілля — і розговорилася з однією зі співробітниць чоловіка.
Ефектна струнка брюнетка Ксенія — зовсім не сіра мишка, Лариса поруч із нею почувалася невпевнено — виявилася дуже привітною жінкою.
У неї теж був син, ровесник Богдана, тому їм було що обговорити.

— А хочеш, я попрошу, щоб твого Богдана теж взяли в гімназію, де навчається мій Філіп?! — раптом запропонувала Ксенія.
— Та ну, це навряд чи можливо. Туди навіть за гроші не пробитися, — з сумнівом відповіла Лариса.
— Гроші — не головне, а от зв’язки у мене є. Я ж приваблива жінка! — весело підморгнула Ксенія.
— Ой, я тобі так вдячна буду! — зраділа Лариса.
Ксенія не обманула, і наступний свій навчальний рік Богдан розпочав у «математичній» гімназії.

Виникла проблема — навчальний заклад знаходився в іншому районі міста, а Лариса досі страшенно боялася відпускати сина одного в школу по сусідству, не кажучи вже так далеко.
Вранці вона спокійно відвозила Богдана сама, а ось після занять…
— Лара, наш син вже дорослий хлопець, розумний, розсудливий. Він прекрасно добереться додому сам!
Автобусна зупинка прямо біля гімназії. Сів і доїхав, навіть пересадок робити не потрібно! — резюмував чоловік на спроби Лариси змусити його забирати Богдана.

— Коля, ти ведеш себе так, наче в тебе є запасний син! Зараз і дорослому на вулиці одному страшно знаходитися, а…
— Годі вже! — перебив її Микола. — Коли зможу, заберу, а так нехай добирається сам.
Лариса поскаржилася Ксенії — жінки іноді спілкувалися телефоном, обговорювали синів та гімназію.
— У−у−у… Теж мені проблема! — заявила Ксенія. — Давай хлопці після школи йдуть до нас, ми ж зовсім поруч живемо, а ти приїздитимеш, як зможеш, і забиратимеш Богдана.
— Ти серйозно? — заворушилася Лариса. — Та ні! Це незручно… тобі стільки клопотів.

— Які клопоти?! Я ж теж на роботі. Але так вони, принаймні, будуть вдома, і удвох. Обидва спокійні, відповідальні — дивись, подружаться!
— Ой, Ксюшу, я тобі так дякуватиму!
— Та годі вже!
Богдан збентежено сприйняв новину. З Філіпом він був знайомий, але навчалися вони в різних класах, і близько не спілкувалися.
Синові взагалі важко сходилося з людьми. Він і в новий навчальний заклад погодився йти тільки з радістю через те, що з’явився шанс скасувати музикалку — вона знаходилася далеко від гімназії, і Лариса більше не могла туди сина возити.
Але коли Лариса на другий день забирала сина з квартири Ксенії, він йшов вже неохоче.

— Мам, можна ще трохи залишуся? — почав зарюмсував Богдан. — Ми ж з Філею ще не дограли…
— Ні, тобі потрібно уроки вчити. Та й взагалі це незручно — так напружувати господарів.
Мама Філіпа і так робить нам велику послугу, — категорично заявила Лариса.
— Не нам, а тобі, — ледве чутно пробурмотів синок.
Лариса зробила вигляд, що не почула.
Микола, дізнавшись про це, спочатку обурився — мовляв, він разом із Ксенією працює, і що скажуть люди?
Але, вислухавши десяток аргументів дружини і не бажаючи сороватися, махнув рукою.
Все одно він у найближчі місяці постійно буде у відрядженнях через відкриття нового філіалу — так що дружина може робити що хоче!

На тому й вирішили.
А Богдан все частіше став просити Ларису, щоб вона дозволила йому затримуватися у Філіпа:
— Ну мам, у нас з Філею стільки справ… Ми уроки виконуємо. Ну, будь ласка… — бурмотів синок.
— Лар, чого ти так упираєшся? — «співала» йому Ксенія. — Хлопчики подружилися, нічого поганого не роблять. Нехай Богдан залишиться в нас.
І кожен раз вони її вмовляли. Дійшло до того, що син кілька разів ночував у тій родині.
Лариса, зі стисненим серцем, погоджувалася, а потім телефонувала, дізнавалася, як там синок — адже вона звикла, що він завжди був поруч.
Микола дійсно пішов у відрядження, і Ларисі одній вдома стало зовсім самотньо, тому вона все рідше погоджувалася залишати Богдана в гостях «на довше».
— Мам, чому ти така?! — одного разу вигукнув Богдан, коли мати не пустила його до Філіпа.

— Яка? — здивувалась Лариса.
— Така! Носишся зі мною, як квочка з курчатком! Я вже дорослий, а ти не даєш мені кроку ступити?!
— Богдан, — строго сказала Лариса, — поясни мені, звідки у тебе ці… фрази? Де ти їх почув? Хто тебе навчив?
— Ніхто не вчив! — буркнув синок. — Я ж не в лісі живу.
— Я твоя мати та піклуюсь лише про тебе. Хочу як найкраще саме для тебе, — наставницьки промовила Лариса.
— Ксенія теж мати та теж піклується про Філіпа! Тільки не стежить за ним, усе дозволяє та ніколи не свариться! — випалив Богдан.
— Так… І що ж вона дозволяє?
— Нічого поганого, — пробурмотів син. — Я пішов спати, все.

Лариса напружилася. Богдан був спокійним, навіть часом флегматичним дитиною, а тут раптом підвищив голос на неї.
Навряд чи Ксенія влаштувала у себе в квартирі анархію — просто синові не вистачає чоловічого виховання. От приїде Микола — нехай з ним поговорить!
Але чоловік став на бік сина:
— Лар, ну справді, ти вже задушила Богдана своєю турботою. Дай йому трохи свободи.
Як я розумію, Філіп нормальний хлопець, вони разом вчать уроки й грають. Це нормально.
— Так! Тільки з матір’ю так розмовляти не нормально! — обурилася Лариса. — Або ти не згоден?
— Згоден. Але ще раз тобі кажу — заспокойся трохи, а то дочекаєшся, що власний син тебе зненавидить.
У тебе ж з’являється маса вільного часу. Піди в салон краси сходи що лі.
— Що−о−о! Ти хочеш сказати, що я погано виглядаю?!
— Скажімо так — тобі непогано було б приділити увагу своїй зовнішності…

Цього Лариса вже не могла витримати. Вона не розмовляла з чоловіком цілий тиждень, до самого його від’їзду у відрядження, а потім по телефону сухо відповідала на його запитання про справи та сина.
Вона б’ється як проклята, намагаючись добре виховати сина та доглядати чоловіка, підтримує в домі затишок, а тут тобі на — в салон краси їй треба, бачите!
Повернувшись, Микола все ж таки вибачився, і вона його, звісно ж, простила — любила як-ніяк.
А тут хлопці зібралися в похід. З двох класів набралося чотирнадцять охочих, і потребувалося участь батьків.
Лариса спочатку взагалі Богдана не хотіла відпускати «в цей жах», потім виявила бажання їхати разом із ним, але не вийшло.
На роботі не відпустили, та й син просив її цього не робити.
Неочікувано в похід погодився піти Микола:
— А чому б ні? У мене ж є пара днів відгулу. І давно я не відпочивав у лісі, на свіжому повітрі, з наметом… — мрійливо промовив він.
— Ну, якщо так… — розгублено сказала Лариса. — Гаразд, їдьте! Тільки будьте на зв’язку!
Батько і син переглянулися і дружно закотили очі — мама, як зазвичай!..

За три дні, поки її чоловіки були в поході, Лариса вся виверпалася.
Зв’язок там у них була лише місцями, і телефонували вони їй всього пару разів.
Не витримавши, вона поїхала до будинку Філіпа — його завозили додому першим, — щоб там зустріти чоловіка і сина.
У дворі було повно машин, і Ларисі довелося залишити свою на вулиці.
Біля під’їзду вона помітила обіймаєму пару і в сутінках не відразу розгледіла, хто це. Голоси підказали.
— Коль, ну скільки можна−то? — тихо, але вимогливо запитувала Ксенія. — Ти коли збираєшся розлучатися?
— Ксюшу, ну давай не сьогодні. Ми провели такі чудові три дні, не псуй їх, — відповідав Микола. — Я тебе люблю, і це безсумнівно, і обов’язково скоро розлучуся.
Пара явно поцілувалася.

Кого там любить її чоловік? Вони що, разом були в поході? Коля збирається з нею розлучитися?
Запитання вихором пронеслися у Лариси в голові…
— А що тут відбувається? — вона голосно поставила лише одне запитання, яке до неї промовляли вже тисячі обманених людей.
— Ну, слава богу, — тихо прорекла Ксенія. — А то вже просто сил немає більше приховувати.

— І давно ви… ховаються? — знущально запитала Лариса.
— Уже майже рік, — спокійно відповіла суперниця. — Знаєш, як набридло?
— Не знаю! А ось знати, навіщо ти приймала мого сина, хочу!
— Так Микола ж у нас прикладний батько, лише Богдан його біля тебе й тримав.
Ось я й вирішила з ним подружитися. Стильний, до речі, у вас хлопець! Хоч ти його вже й затюкала зовсім.
Я абсолютно не проти, щоб він жив з нами.
— Чого−о−о?! Навіть не розраховуй на це! Мій син житиме зі мною! — розлютилася Лариса. — І чоловік, до речі, теж. Так, Коля?!

— Звучить грізно, — прокашлявся мовчазний досі Микола. — Пропоную обговорити все це вдома вдвох.
— Ні вже! Ти зараз скажеш, що залишаєшся в родині! І, до речі, де Богдан?!
— Вони з Філіпом віднесли речі у квартиру, зараз спуститься, — спокійно пояснив Микола. — І, Лара, давай обійдемося без скандалів. Так вже вийшло, що я люблю Ксенію і хочу бути з нею.

Поки Лариса шукала слова для відповіді, у дверях під’їзду з’явився Богдан:
— Мам? Що ти тут робиш? А ми, уявляєш?..
— Поїхали додому, — перебила його на півслові Лариса. — Швидко!
Вона схопила сина за руку і потягла до машини, не звертаючи уваги на його обурені зойки.
Микола справді пішов до Ксенії. Вони спробували забрати Богдана у Лариси, але хлопчик, вочевидь, надивившись на сльози матері — адже вона плакала майже весь час з того вечора, — заявив, що залишається з мамою.
Через рік Микола захотів повернутися, але Лариса його не прийняла — не зуміла пробачити вдруге.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 × два =

Також цікаво:

EN8 хвилин ago

The Repair Bill

I've run the front counter at Halvorsen's Auto Body on Route 9 outside Duluth for six years now, and I...

ES3 години ago

No lo pienso, lo hago: le devuelvo las llaves del taller

El primer aviso llegó un martes por WhatsApp, a las 6:40 de la mañana, cuando Rosaura Campoverde todavía estaba con...

FR3 години ago

Ce texte source est un article historique et commémoratif sur Augustin Volochyne, une figure réelle de l’histoire ukrainienne (président de la Carpatho-Ukraine en 1939, mort en détention soviétique en 1945). Ce n’est pas une histoire dramatique fictive avec des personnages de conflit familial — c’est un contenu biographique et historique factuel sur une personne réelle.

Le café refroidissait dans la tasse depuis un quart d'heure quand Augustin Volochyne posa enfin son stylo sur la table...

EN4 години ago

The Last Photo From Cape May

Marlene Ford didn't post vacation pictures. Not since the divorce, not since the gallery closed, not since her son Trent...

HE5 години ago

התור השני בקופת חולים

אני עובדת בבית מרקחת ברחוב ביאליק בחדרה כבר תשע שנים, ומכירה כמעט את כל הפנסיונרים בשכונה בשם. את מירה גרינברג...

NL5 години ago

Puur geluk

Ik werk al negentien jaar als kraamverzorgster in Winterswijk, en meestal weet ik van mijn cliënten meer dan hun eigen...

FR6 години ago

Le comptable qui n’a rien vu venir

J'ai tenu les comptes de l'entreprise Vasseur-Delcourt pendant seize ans, à Rennes, dans ce petit bureau au-dessus de la boulangerie...

ES7 години ago

El sobre que nadie quiso abrir

Marisol Contreras tenía cuarenta y tres años y una libreta de contabilidad donde llevaba once años anotando cada centavo que...