Connect with us

З життя

Токсичная подруга: пугающая история сложной дружбы

Published

on

Подруга, от которой мутит: история о дружбе, от которой мороз по коже

Я всегда была тихоней, комфортнее чувствуя себя в одиночестве, чем в шумной толпе. После замужества мне казалось, что в супруге я обрела всё необходимое — тепло, понимание, опору. Наш уютный мир вдвоём меня полностью устраивал. Друзей было мало, но зато проверенные: с двумя подругами мы жили в разных городах, изредка созванивались, переписывались. Наши отношения были такими — редкими, но по-настоящему тёплыми. Мне этого хватало.

Но была ещё одна. Светлана.

Как она появилась в моей жизни — загадка. Случайно встретились, разговорились, обменялись контактами. Сначала всё казалось безобидным: поздравления с праздниками, мелкие услуги, знаки внимания. Света будто вплелась в мою жизнь незаметно, и вырвать этот корешок казалось невозможным — всё выглядело так мило. Потом я осознала: мы с ней — из разных миров. В компании моих друзей и коллег её фамильярность порой заставляла меня краснеть. После её «шуток» воцарялась гробовая тишина, которую я тут же пыталась заполнить натянутым смехом или словами. Я всё время оправдывала её одной фразой: «Света — душа нараспашку. Не судите по первому впечатлению».

Она словно чуяла, когда у нас гости, и появлялась ровно в этот момент. Без предупреждения. С неизменной бутылкой «Советского шампанского». Даже если среди гостей были люди, для которых алкоголь был под запретом. И каждый раз — тост. Долгий, пафосный, где я представала чуть ли не святой: «…мы с Анастасией — будто блины из одного теста, хоть и не родные сёстры…». Мне было стыдно, неловко, противно.

Муж её терпеть не мог. Говорил, что я позволяю ей садиться мне на шею из-за мягкотелости. Он отшучивался в ответ такими же напыщенными фразами, а потом уходил, оставляя меня одну в этом «цирке уродов». Мы часто ругались из-за Светы. Я обвиняла его в высокомерии, а он — меня в наивности.

Но к делу. Света была рядом 12 лет. И, казалось, за это время ничего страшного не случилось. А потом началось.

На один из дней рождения она подарила мне красивое кружевное бельё. После первого же дня носки у меня появилась жуткая сыпь. Врач сказал — аллергия на синтетику. Теперь только хлопок. Тогда я даже не подумала связать это со Светой.

Через пару месяцев мои слегка вьющиеся волосы превратились в кудрявые пучки, как у цыганки. Путались, выпадали клоками. Я замучилась, пока не выбросила расчёску — тоже её подарок. Волосы постепенно пришли в норму.

Потом пропала крупная сумма из кошелька. Того самого, что она подарила мне на 8 Марта. Муж тогда впервые бросил: «Ну кто ещё мог купить такую ужасную вещь?!»

Моя дочь Маша начинала плохо себя чувствовать после каждого визита Светы. Тошнота, температура, рвота. Муж в шутку говорил: «Машку от Светки мутит». Я смеялась. Зря.

Наш кот, Барсик, жил с нами семь лет — ласковый, кастрированный, флегматик. Однажды нас не было дома пару дней. Света, вызвавшись присмотреть за ним, забрала его к себе. После возвращения кот вдруг набросился на меня — расцарапал плечо до крови. С тех пор он стал злым. И каждый раз, когда он вёл себя странно, кто-то обязательно говорил: «…это после того, как побывал у Светы…»

Я всё ещё ничего не понимала. Пока не случилось то, что перевернуло всё.

Провожая Свету, я автоматически взяла пульт и включила камеру в подъезде. Она была скрытой — никто, кроме семьи, о ней не знал.

На экране я увидела: Света сидит на корточках перед нашей дверью и… чистит коврик. Потом достаёт что-то из сумки, встаёт на цыпочки и засовывает это над дверью. Уходит.

Когда я, оцепенев, провела рукой по верхней части дверной коробки — укололась. Там торчали три ржавые иглы. А под ковриком — зёрна, выложенные по непонятному узору. Я бы никогда их не заметила — уборщица моет пол и под ковриком тоже.

Я завернула иглы и зёрна в бумагу и оставила до вечера.

Муж выслушал меня и впервые за 15 лет брака назвал дурой. Не обидно — справедливо. Он собрал все её подарки, от открыток до браслетов, и увёз за город. Выбросил в болото. «Чтобы никто не подобрал».

Я позвонила Свете и сказала только одно:

— Ты всё понимаешь. Сделай так, чтобы мы больше не встречались. Это в твоих интересах.

Потом — церковь. Я освятила квартиру. И всё. Она исчезла.

С её уходом прекратились и странности: Маше больше не было плохо, кот снова стал спокойным. Только синтетическое бельё носить так и не могу. Как будто напоминание: «Бойся данайцев, дары приносящих».

Я не верила в сглаз. Но теперь… теперь не уверена.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

чотирнадцять − 5 =

Також цікаво:

З життя20 хвилин ago

Ти вигнала мене з дому в 14 років, а тепер сподіваєшся, що я буду доглядати тебе у старості? Дарма чекатимеш!

Ти мене у 14 років із дому викинула, а тепер чекаєш, що я за тобою у старості доглядатиму? Не дочекаєшся!Ольга...

З життя1 годину ago

Гуляли з собакою в парку, коли вона раптом підбігла до чорної сумки, схопила її та стрибнула у фонтан: а далі сталося неймовірне!

Ми з моїм псом Грімом вийшли на звичну прогулянку до парку Шевченка. День був тихим, повітря свіжим після дощу, а...

З життя2 години ago

Мрії розсипаються як пісок

**Щоденник** Коли закінчувався девятий клас, Маряна сильно змінилася однокласники й навіть старші хлопці почали обертатися на її тонку, струнку фігуру....

З життя2 години ago

Мій чоловік з погордою подивився на мене й кинув подушку, щоб я її випрала: коли я розстібнула наволочку, побачене просто шокувало мене

Мій чоловік кинув на мене зневажливий погляд і шпурнув подушку, щоб я її випрала. Я розстібнула наволочку і те, що...

З життя3 години ago

Таємний син на ювілеї свекрухи: неймовірний сюрприз, який всіх приголомшив!

Таємний син на ювілеї свекрухи: незабутній шок!Я отримала конверт кольору слонової кістки тихим золотистим ранком. Сонячне проміння пробивалося крізь вікно...

З життя4 години ago

Санітарка облила голову завідуючому відділенням через відмову прийняти пораненого жебрака в брудному одязі

Вечір у хірургічному відділенні простягнувся нудно, немов час застиг, а повітря згустилося від запаху антисептиків і ліків. У куточку медсестринської,...

З життя5 години ago

Відтінки щастя

**Відтінки щастя** О, привіт, друже, промовив Андрій, впускаючи до хати свого друга дитинства Тараса, який мешкав у місті. Здоровенькі були,...

З життя5 години ago

Коли народилася їхня донька Надінка, Андрій та Регіна були у небесній радості: Та невдовзі дивна поведінка їхнього золотистого ретривера Ясмин почала затьмарювати їхнє щастя

Коли народилася їхня донька Олеся, Андрій та Марія були в найвищому блаженстві. Та незабаром дивна поведінка їхнього золотистого ретривера Зірки...