Тонка ручонка простягається через огорожу до стиглої клубники, поки я, роблячи вигляд, що не помічаю, прополюю грядку.

В отвір огорожі просовується маленька ручка та тягнеться до стиглої полуниці. Я вдаю, що не бачу, прополюю цибулю.
— Добрий день, тітко Ганно, — крикнув Олексій тонесеньким голосом.
— Привіт, сонечко, — усміхнулася я. — Іди сюди, допоможеш мені полуниці зібрати.
Огорожа провисла, я легко піднімаю нижню частину, і до мене у гості приходить Ангел — так я називаю Олексійчика. Слідом за ним, важко дихаючи, просувається велика собака Бурий, він практично вдвічі більший за свого господаря. Ставлю на грядці з полуницею велику миску. Олексій збирає найбільші і найспіліші ягоди. У нього світле волосся, блакитні очі, гострі, виступаючі, ніби крила, лопатки. Тому і зву його Ангелом. Йому п’ять років. Допитливий, добрий.
— Олексійку, а чому мама зранку сварилась?
— Та так, вона хотіла табуретки пофарбувати, а я фарбу розлив, — відповідає Олексій. — Хотів Бурому будиночок пофарбувати і випадково впустив банку.
— Ой, то нічого страшного. Зараз от ми з тобою чаю поп’ємо і купимо іншу фарбу.
Мій маленький Ангел без нагадувань миє руки і сідає за стіл. Його улюблене місце біля вікна. З усіх страв обирає полуницю з молоком і ще теплу булочку. Булочка присипана цукровою пудрою, і над верхньою губою у Олексія білі солодкі вуса. На килимку біля порогу лежить Бурий. Він тут не вперше, правила знає і терпляче чекає на частування. Йому дістається сирник. Бурий з жалем дивиться на одиноку сирну оладку, а потім, не приховуючи розчарування, на нас із Олексійком, запитуючи поглядом: це все? Я очікував на більше… Ми сміємося, і я ставлю перед волохатим гостем миску з супом. Бурий нас пробачає і, не поспішаючи, приймається за частування.
За годину ми втрьох повертаємося з магазину з двома банками фарби: білою і зеленою. Небо блакитне, сонце високо, спекотно. Заходжу додому переодягнутися, збираю в пакет залишок полуниці та булочки. На ґанку біля Олексійкового дому сидить бабуся. Вона осліпла два роки тому. Маленький Ангел дбайливо поправляє хустку на її голові, щоб було рівно й гарно, прибирає вибиту пасму волосся. Ставлю бабусі на коліна чашку з полуницею, знаю — вона її любить.
На відкритій веранді разом з Олексійком фарбуємо білою фарбою табуретки, а потім з другої банки — будиночок Бурого. Тепер він буде зелений. Олексій радий, Бурий — байдужий.
З роботи повертається Лариса, мама Ангела. Хвалить сина за гарну роботу, запрошує всіх до столу. Олексій бере бабусю за руку і веде в дім. Потім він годує її рисовою кашею, акуратно і терпляче. Чай старенька п’є самостійно, з карамелькою. По дому пересувається сама, знає, де яка дошка скрипне. Лариса працює в кафе при дорозі, від дому — два кілометри. Коли друга зміна, повертається пізно. Вся надія на сина.
Краєм ока стежу за Олексійком, він за обидві щоки уплітає кашу, приправлену шматком масла. Випивши кружку солодкого чаю, йде дивитися мультики. Дитина і вже чоловік. Чи навпаки: чоловік, але ще дитина?
Підмітає підлогу, може помити посуд, допомагає бабусі правильно одягнутися, годує її, носить в дім дрова (по два поліна), воду (маленьким відром). А ще він любить свою собаку і іноді може гірко плакати, коли мати несправедливо накричить. Він може щасливо сміятися, коли купається в річці, і бризки води піднімаються високо-високо і блищать на сонці.
Лариса проводжає мене до хвіртки. Я прошу не кричати на Олексійка. Він чоловік, не принижуй його. Бережи. Знаходь причину, щоб похвалити.
Лариса починає скаржитись на важке життя, на сліпу матір, на малу зарплату.
Я у відповідь: свій дім, мама жива і поруч, є робота, є син-помічник, сама здорова. Умів цінувати те, що маєш, і не дивись на інших.
Лариса усміхається і махає на прощання рукою.
Мої заняття з Олексійком не проходять даремно, в п’ять років він вже вільно читає бабусі «Снігову королеву». А в тихі безвітряні вечори ми чимчикуємо з вудками на річку. Сонце — стиглий соняшник, повільно ховається в лісі, відпускаючи останні теплі промені. Підсвічені знизу хмари відливають золотом. Все навколо завмирає, відпочиває від метушні та звуків. Наше з Олексійком спілкування зовсім не відлякує цікаву рибу, і незабаром парочка, блищачи лускою, вже плескається у відрі. Вечеря моєму коту забезпечена…
…Сьогодні до мене прилітав Ангел. Він вже дорослий, йому 42. Шанований лікар, хірург. Кілька разів на рік відвідує могилки матері та бабусі, а потім, навантажений подарунками, заходить у мій дім. Усі кличуть його Олексієм Миколайовичем, але я-то знаю, що це Ангел! Великий, широкоплечий і дуже добрий Ангел. У будь-яку пору року він ставить на стіл кошик з полуницею, сідає на улюблене місце біля вікна і щасливо усміхається. П’є чай з теплими булочками, викурює на ґанку сигарету, а прощаючись, обіймає мене двома великими, теплими крилами…