З життя
Тривала і важка боротьба за життя матері
Вмирала мама довго, важко і невесело… Тільки очі… Чим ближче ставало неминуче, тим чорнішими вони були. У самий переддень… були вони оксамитово-непрозорими, невимовно розумними та всевидючими… Чи, може, це просто шкіра на обличчі біліла дедалі більше?..
Якось уже наприкінці літа я привіз її з дачі і, оскільки було вже пізно, залишився у неї на ніч. Серед ночі, на шляху до туалету, вона впала і зламала, як виявилося згодом, шийку стегна. Для старших людей це, практично, вирок.
Далі все було досить швидко: швидка — травматологія — операція і десять днів у лікарні.
Коли їхали до лікарні, я чомусь згадав, як залишався ночувати у моєї виховательки з дитячого садка Анни Петрівни, коли ховали тата, який на своєму старенькому мотоциклі потрапив під вантажівку на нічному шосе. Мамі було двадцять вісім, мені — три, і вона не хотіла мене травмувати звісткою про смерть, тож увела мене з дому на час похорону і сказала, що тато поїхав у відрядження… Заміж більше так і не вийшла, побоюючись, що новий чоловік не стане для мене справжнім батьком.
Коли її виписали з лікарні, мені довелося звільнитися з роботи, щоб доглядати за нею: доглядальницю ми б не потягнули, бо молодшому синові в цей час купували квартиру.
Я перебрався на постійне проживання в мамину однокімнатну квартиру, де три-чотири рази на день міняв їй підгузки, мив її та годував. Вона не скаржилась. Ні на що. Терпіла. Тільки ойкала по-дитячому, якщо я перевертав її необережно. А потім шепотіла: «Нічого — нічого, все, сину, добре…»
Я навіть не знав раніше, що настільки бридливий і слабкий. Уночі, коли лягав на дивані біля її ліжка, тихо плакав від відчаю. Напевно, було б гарно, якби я сказав, що це були сльози жалю до неї. Так, це правда, але лише частково, бо себе було жаль ще більше.
Розраховувати на чиюсь допомогу не можна було: обидва сини зайняті на роботі і зі своїми сім’ями, а дружина… Дружина сказала: «Ну, так адже це вона тобі — мама, а мені — просто чужа жінка…»
У цей момент я, чомусь, згадав, як вперше привів свою Таню додому, щоб познайомити її з мамою. Та була дуже гостинна увесь вечір. Коли ж я, провівши наречену, повернувся і запитально поглянув на маму, вона злегка знизала плечима і сказала: «Не знаю, але щось не так… Однак тебе, сину, це ні до чого не зобов’язує. Адже одружуєшся на ній ти, а не я».
Все життя її стосунки з моєю дружиною були прекрасними.
Тепер же, як колись давно, ми з мамою знову були лише вдвох, а вечорами, вже уклавшись і погасивши світло, ще довго розмовляли. І вона розповідала мені про бабусю і дідуся, про те, як німці прийшли в їхнє село, а вона зі старшою сестрою ховалася за парканом і підглядала за чужими ситими людьми, які грали на губних гармоніках і постійно чомусь сміялися.
Розповідала про батька, якого я майже не пам’ятав. А може, й справді не пам’ятав… Тінь якась у пам’яті залишилася. Великий, з колючими щоками і неприємно пахнучий тютюном чоловік бере мене на руки і цілує, цілує, цілує, коли приходить з роботи, і постійно повторює: «Синку мій, син, син!..»
А потім мамі ставало все гірше, і нічні наші з нею розмови поступово зійшли нанівець. Мені все здавалося, що це тому, що я її погано, несмачно годую. Тому став замовляти їжу з ресторану, яку привозили гарячою, ретельно упакованою. Коли я питав у мами, чи смачно, вона тьмяно і безучасно хитала головою і казала: «Ти у мене за цей час справжнім кухарем став». До їжі ж майже не торкалася.
У останню ніч, яку мама провела вдома, вона чомусь згадала, як вперше з’явилися в нашому місті кулькові ручки, а я в цей час навчався у третьому класі і лише чув про них. Зате тату Лени Пономарьової таку ручку звідкись привіз. Вона була настільки чудова, ця ручка, що я… Одним словом, увечері я з захопленням показав мамі вдома цю ручку. Дізнавшись, як вона у мене з’явилася, мама мене била. Болісно. Ремінцем прямо. А потім взяла мене і ручку, і ми (втрьох: мама, я і ручка!) пішли до Пономарьових, щоб повернути скарб його законним господарям.
Я ледь пам’ятав цей епізод, а мама почала просити у мене вибачення за те, що била і намагалася виправдовуватися переді мною, кажучи, що дуже боялася, як би я не став злодієм.
Я пестив мою маму по щоці і чомусь палахкотів від сорому перед нею, хоч злодієм і не став.
Коли вже під ранок їй стало зовсім зле, і її забирала швидка, вона на мить опритомніла, виринула з передсмертного забуття, взяла мене за руку та й сказала: «Господи, як же ти тут… без мене… залишишся… Молодий адже зовсім… дурний…»
Мама не дожила півтора місяця до свого вісімдесятдев’ятиріччя. Наступного дня після її смерті мені виповнилося шістдесят чотири…
“My Wife’s Mum Is Loaded—We’ll Never Need to Work!” My Friend Tom Was Sure His Rich Mother-in-Law Would Provide Forever, But Life Had Other Plans
Mate, let me tell you a story about my friend, James. Hes always been the type to look for an...
I Lost the Will to Help My Mother-in-Law After Discovering What She Did—But I Also Can’t Bring Myself to Leave Her Alone
I lost the urge to help my mother-in-law when I found out what shed done. But I cant just leave...
“We Really Should Have Prepared for the Baby’s Arrival Sooner! – My Unforgettable Hospital Discharge: My Husband Left Everything Till the Last Minute, the House Was a Mess, and Nothing Was Ready for Our Newborn—Should I Blame Him, My Family, or Myself?”
You should have got everything ready for the baby sooner! My leaving the hospital was rather unusual. My husband was...
“I Don’t Want to Be a Mum! I Want to Go Out!” – My Daughter’s Confession That Shook Our Family My daughter became pregnant at 15 and kept it a secret for months. My husband and I only found out when she was five months along—abortion wasn’t an option. We never learned who the baby’s father was; she barely remembered his age. We were devastated, but our daughter insisted she wanted to be a mum. I knew she didn’t understand what that meant. After a difficult birth, she quickly lost interest in her son, leaving me to care for both of them. When I begged her for help, she replied, “You love him, so adopt him! I’ll be his sister—I want to go out, have fun with my friends, go clubbing!” We feared postnatal depression, but it turned out she simply felt no maternal bond. We eventually became our grandson’s guardians as our daughter grew distant, leaving at night and ignoring her child. For years, nothing changed—until, suddenly, everything did. Our grandson thrived, and one day his mother’s heart melted. She became a devoted mum, cherishing every moment and declaring, “I’m so happy I have a son—he’s the most precious thing in my life!” At last, our family found peace and happiness.
“I don’t want to be a mum! I want to move out!” my daughter tells me. My daughter fell pregnant...
This Is Exactly What I Did When I Found Two Cruise Vouchers in My Husband’s Pocket—One of Them Was in Another Woman’s Name
Honestly, you wont believe what happened. So, this is what I did when I found two vouchers for a sea...
I Paid the Price for My Son’s Happiness: How I Chose and Won the Perfect Daughter-in-Law for My Beloved Son
I paid for my sons happiness For a long time, I wrestled with the thought, but eventually decided I would...
For About an Hour, I Watched Two Soon-to-Be Parents—Barely Out of Sixth Form—at the Gynaecologist’s Waiting Room Recently, I had an appointment with my gynaecologist. As usual, there was a queue and the doctor was running late. Behind me stood a heavily pregnant girl, about eighteen, accompanied by the soon-to-be dad of the same age. These “parents” paid no mind to the queue and acted as they fancied. The father was loudly giggling up and down the corridor because he was having a son: – Isn’t it brilliant, it’s a boy? Heeeeeeeeeeee… He said this about ten times, then suddenly realised: – Oh, we haven’t named him yet! Let’s name him after one of the doctors! He paced the hallway, reading off doctors’ names and making comments on each. On completing his ’rounds’, he plopped down next to the girl, still giggling. An elderly woman passing by politely asked him: – Young man, would you please calm yourself? The lad looked at her, baffled, and replied: – Granny’s pregnant too! Hoo-ha-ha-ha… His girlfriend giggled softly, both of them with equally vacant expressions. With some effort, I managed not to start an argument with the pregnant girl. Next, the soon-to-be dad launched into a new topic—food. – I’m famished! Ya-ya-ya-ya-ya… – I’m hungry, and it’ll be another half hour in this queue… – Let’s go get sausage rolls! We’ll come back after! – I don’t want sausage rolls. – You’ve become so picky! Hoo-ha-ha-ha… Everyone’s head was pounding from listening to them, but thank goodness, the pair finally left—I don’t know if they went for sausage rolls or pasties, but that was irrelevant. The important part was that they were gone. With horror, I thought about what kind of upbringing their child would get. Chances are, that child will turn out just as poorly raised. Maybe the grandparents will step in, but if they raised these two, I doubt things will be any different with the grandchild.
For nearly an hour, I watched the soon-to-be parents, both barely out of sixth form. Not long ago, I had...
I Used to Accuse My Husband of Living in My House—One Weekend He Packed His Bags and Left
I gave my husband an earful, accusing him of living in my flat. One weekend, he quietly packed his bags...