Connect with us

З життя

Це сталося п’ять років тому: моя сусідка поховала чоловіка і залишилась зовсім одна.

Published

on

Це сталося п’ять років тому. Моя сусідка баба Надя поховала чоловіка-фронтовика і залишилася зовсім сама. Їхній сім’ї дітей не було. Старенька постійно згадувала свого Миколайовича.

Одружилися вони перед самою війною. Потім чоловік пішов воювати, а вірна Надійка (похідне від Нади), чекала його. Миколайович повернувся живим, але без лівої кисті. Він любив дружину і дуже цінував її. Клявся, що завжди буде захищати її від бід, але не зміг стримати обіцянки. Помер і залишив її одну!

Якраз у річницю його смерті до неї прийшов великий чорний кіт. З’явився він вночі, буквально нізвідки, і жалібно замяукал під дверима. Завивав вітер, за вікном бушувала хуртовина, але якимось дивом баба Надя почула мяукання. Вийшовши на вулицю, вона побачила незнайомого кота. Жаліючи бідолаху, старенька впустила його в дім і навіть поставила блюдце з молоком. Але він, відмовившись від частування, з гордим, незалежним виглядом пройшов по кімнатах. Уважно оглянувши дім, вибрав місце на подушці господині, замуркотів і заснув.

Баба Надя чомусь не вигнала кота і прилягла поруч. Вранці вона розглянула його уважніше. Він був доглянутий, пухкі руки і зовсім не схожий на бездомного! Чорний, як смола, зі зеленими очима і дуже самовпевнений. Ще одна важлива деталь: на лівій передній лапці не було пальців, наче їх хтось відірвав. “Зовсім як у мого Миколайовича!”— заплакала старенька. Кіт тим часом м’яко стрибнув на її коліна і замуркотів. “Котику, треба ж тебе якось назвати… Може, ти Васько?”— лагідно погладила тваринку і почухала за вухом господиня. Кіт здригнувся і ТАК глянув на бабу Надю, що вона розгубилась і навіть розтерялась.

ЙОГО ОЧІ БУЛИ ЛЮДСЬКІ! НЕ “ЯК ЛЮДСЬКІ”, А САМЕ “ЛЮДСЬКІ”! “Зрозуміла. “Васько” тобі не подобається. Тоді, може, Тимоша? Гарне ім’я!”— поспішливо сказала господиня. Незадоволено мяухнувши, кіт стрибнув з колін, загарчав і почав сосредоточено шкребти обшивку дивана.

“Ну добре, добре. Я зараз не буду давати тобі ім’я. Будеш просто Котом. Тільки диван залиш у спокої,”— вежливо попросила старенька. Пробурчавши щось нерозбірливе у відповідь, Кіт виконав її прохання і важливо віддалився в покої. Так вони і стали жити вдвох: баба Надя і Кіт. Я часто навідувалася до старенької, і вона розповідала мені про свого Кота просто неймовірні речі! По-перше, Кіт лікував її. Після смерті чоловіка баба Надя перенесла інфаркт, і серце її часто турбувало. Але варто було господині лягти, як Кіт уже тут як тут. Лягає на неї своїм м’яким, теплим тілом, замуркоче і засинає. Біль зникає, наче її й не було!

Одного разу сталося й зовсім чудернацьке. Баба Надя прилягла. Притулишись поряд і солодко муркочучи, задрімав і Кіт. У двері постукали. Підвівшись, господиня пішла відчиняти. Кіт за нею. Це був Вітько, місцевий п’яниця і хуліган. Всунувши ногу в дверний проріз і грязно лаючись, він вимагав у баби гроші на горілку. Старенька намагалася відмовити, але він все більше нахабнів. Дійшло до того, що він образливо вилаяв стареньку і осквернив пам’ять її покійного чоловіка.

Раптом Кіт загарчав і кинувся на кривдника. Вітько відштовхнув його, але Кіт знову стрибнув і мало не вчепився йому прямо в горло. Вилаявшись, Вітько здав свої позиції і пішов. А Кіт, глянувши на господиню своїми ЛЮДСЬКИМИ очима, підняв хвіст трубою і з почуттям виконаного обов’язку відійшов у кімнату.

Одного разу баба Надя зібралася з’їздити до адміністрації за дровами і попросила мене її супроводжувати. Ми доїхали туди автобусом. Я погодилася і, відпросившись з роботи, рано-вранці зайшла за нею. Вона сиділа на ліжку в домашньому одязі, виглядала розгубленою і навіть збентеженої.

“Бабо Надя, чому ви не готові? Збирайтеся, може, поїдемо на попутній машині,”— розпорядилася я. “Іринко, я не поїду. Вибач.”— Тихо відповіла вона. “Чому?” “Не знаю, як сказати… Тільки не смійся… Кіт не велить мені їхати.” “Та ви що?! Я з роботи відпустилася, а ви тут зі своїм котом! Збирайтеся!”— сердито обурилася я. “Послухай, Іринко. Я все з вечора приготувала, лягла спати. Сон бачу, як Кіт мій зі мною розмовляє. Ось як ти зараз… Дивиться на мене і каже:

“Лишайся вдома, Надійко. Не потрібно тобі завтра їхати.” Я мову втратила! Справа не тільки в тому, що Кіт заговорив! Надійкою мене назвав! Надійкою, розумієш?! Так мене тільки мій покійний Миколайович називав! І ГОЛОСЬ МАВ ТОЧНІСІНЬКИЙ ЯК У МИКОЛАЯ! А Кіт тим часом заспівав пісню. Ту саму, яку Миколайевич любив:

“Як я був козаком Запорозьким, то й мав я нічліг на волі…”

Я все-таки зуміла спитати: “Миколю, це ти?!” “А ХТО ЩЕ?! БАЧУ, ЯК ТОБІ ВАЖКО ОДНІЙ, ОТ І ПОВЕРНУВСЯ…” Тож, Надійка, заспокойся і завтра сиди вдома. Все одно нічого доброго не скажуть тобі там. Дрова так і так через тиждень привезуть. Люсьці кажи, щоб від операції відмовилася. Вона не перенесе її…” Тут я прокинулася…”

Сказати, що я була в шоці – це нічого не сказати! Я досить довго мовчала, ковтаючи ротом повітря, як риба. Потім мене осінило: “Бабо Надю, ви добре почуваєтесь? Може, викликати швидку? Давлення, мабуть, підскочило.”

“Кращого самопочуття годі й бажати Іринко! Адже я поспілкувалася зі своїм милим Миколою!”— усміхаючись крізь сльози, відповіла сусідка. Я все-таки перевірила в неї тиск. Дивно, але він був у нормі! З тієї хвилини свого кота баба Надя почала називати Миколкою. Дивно, але він одразу ж відгукнувся на це ім’я!

Незабаром передбачення баби Наді (чи Кота?) почали збуватися. Рейсовий автобус, на якому ми мали їхати, того дня ледь не перекинувся. Був ожеледиця, автобус занесло, і водій не впорався з керуванням. На щастя, що ніхто не загинув, але постраждалих було багато. Співпадіння? Можливо. А рівно через тиждень бабі Наді привезли дрова… Сусідка попросила мене зателефонувати Людмилі, племінниці Миколи, щоб вона відмовилася від планової операції. Але та не послухала і померла прямо на операційному столі…

ЗНОВУ СПІВПАДІННЯ?! Я так не думаю. Так вони і жили вдвох: баба Надя і її кіт Миколка. Він, як і раніше, лікував і оберігав її. І був поруч до кінця її днів… Баба Надя дожила до 94 років. Померла вона торік. До останньої хвилини була на ногах і все переживала за свого Миколку. Взяла з мене слово дбати про нього, якщо її раптом не стане. Пішла тихо-тихо, без мук, уві сні…

Пам’ятаю, як бабу Надю оплакував її кіт. Він був уже немолодий, і колись розкішна чорна шерсть його посивіла. Усі три дні, поки труна з тілом господині була у будинку, Миколка не відходив від неї. Я САМА БАЧИЛА, ЯК У НЬОГО З ОЧЕЙ КОТИЛИСЯ СЛЬОЗИ! Кота сварили, виганяли, штовхали… Але якимось дивом він знову опинявся поруч із труною. Сидів і плакав!

Миколка провів покійницю до могили, і коли її поховали, залишився там. Я намагалася спіймати його, щоб забрати до себе, але він втік… Кіт так і залишився на кладовищі, на могилі баби Наді та її чоловіка. Йти до мене Миколка не захотів, і кожного дня я навідувала його та підгодовувала. Я дуже хвилювалася, як кіт буде зимувати там і намагалася забрати його до себе насильно. Одного разу мені це вдалося, але того ж дня він утік, і я знайшла Миколку на кладовищі.

Зима була суворою, але кіт усе ж її пережив. Він помер ранньою весною. Прийшовши, як завжди, погодувати Миколку, я знайшла його на могилі. Згорнувшись клубочком біля хреста баби Наді, Миколка ніби охороняв її спокій… Я не знаю, був чи Миколка звичайним котом або в нього дійсно вселилася душа покійного діда Миколи…

Зараз дуже багато говорять про реінкарнацію, нібито, в наступному житті людина може стати ким завгодно і котом теж. Не знаю, чи можливо це. Але чомусь мені хочеться вірити, що в образі Кота жила душа діда Миколая. Він повернувся до своєї милої Надійки, щоб оберігати й рятувати її…

І був із нею до самого кінця, як і обіцяв…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ять × 4 =

Також цікаво:

З життя34 хвилини ago

I’m Moving Out. I’ll Leave the Keys to Your Flat Under the Doormat,” He Wrote

“I’m moving out. I’ll leave your flat keys under the mat,” wrote the husband. “Not this again, Emily! How many...

З життя1 годину ago

If You Can Spread Your Legs, You Can Take Responsibility: Otherwise, Maybe Parenthood Isn’t for You

The cold hospital room hummed with quiet tension. Lydia lay still, the exhaustion of childbirth weighing on her like a...

З життя1 годину ago

Grandma’s Secret Family Recipe

**The Family Recipe** “Are you truly set on marrying someone you met on the internet?” Edith Preston eyed her future...

З життя2 години ago

If You Can Spread Your Legs, You Can Take Responsibility—Otherwise, Just Walk Away From Parenthood

Lydia and her husband had longed for their first child. For nine months, hed fussed over her like a prized...

З життя2 години ago

Daddy, Don’t Go! Please Don’t Leave Us! No More Toys, No Sweets, No Gifts—Just Stay With Us! Six-Year-Old Liam Clings to His Father’s Leg, Begging Him to Stay

“Daddy, dont go! Please, dont leave us! Dad, dont buy me anything else, or Alfie either. Just stay with us!...

З життя3 години ago

The Shadow of the Gypsy on the Fresh White Snow

**The Shadow of Gypsy on Fresh Snow** The crisp, crystal air of January seemed forever stained with the scent of...

З життя4 години ago

Whispers Behind the Glass

**Whisper Behind the Glass** The orderlya woman with a weary, wind-beaten face and eyes dulled from years of witnessing others’...

З життя5 години ago

Husband Cared for His Sick Mother While Wife Worked – Until She Spotted Him Buying Flowers for Another Woman

Emily couldnt remember the last time shed felt so rested. Her business trip had been delayed by a few hours,...