Connect with us

З життя

«Твоя дочка опять кричит?!» — заявила женщина, называющая себя бабушкой.

Published

on

— Твоя дочь опять ревёт?! — это произнесла женщина, которая называет себя бабушкой.

— Почему она опять орёт?! — бросила мне свёкорка с таким презрением, будто я притащила в дом чужого ребёнка, а не её родную кровь.

— Она заболела, температура, — попыталась объяснить я, еле переводя дух от усталости.

— Да плевать мне! Пусть заткнётся! У меня голова трещит! — выпалила она, даже не глянув в сторону комнаты, где моя кроха, вся в жару, хрипло всхлипывала, свернувшись каламиком на скомканной простынке.

Я носилась по квартире, как ракета. Ребёнок мучился, всё тело ломило, я искала нурофен, на автомате щупала бутылочку, задергивала шторы, чтобы свет не резал глаза… Только проектор звёзд хоть чуть успокаивал её. Она затихала, глядя на мерцающие огоньки на потолке, а я в эти секунды мчась на кухню — варить гречку, греть компот, менять памперс. Всё сразу. И всё в одиночку.

А свёкорка… Сидела в кресле, развалясь, в платье под крокодиловую кожу, как царица на троне. Ныла, что у неё «голова раскалывается», требовала тишины и шипела, что я «не могу унять свою соплю».

— Слушай сюда, — прошипела она, когда я пробегала мимо, — скоро ты вылетишь отсюда со своим рёвушкой. У моего сына были девушки куда лучше. Не для такого кошмара он женился! Ему надоест это бабье царство.

И знаешь что… Чтоб тебя. Просто чтоб тебя. Но я промолчала. Стиснула зубы и рванула к дочери, потому что она снова заливалась плачем — от жара, от боли, оттого что обнять её больше некому. Я укрыла её одеялом, поцеловала в горячий лобик, прижала к груди.

А потом снова на кухню. И снова сквозь её яд:

— У нормальных матерей дети не орут!
— Твоя просто распущенная!
— Женщины как ты — позор семье!
— Моему сыну нужна жена, а не истеричка…

А где мой муж? Вечно на работе. Не видит, как его мать день за днём травит меня. Говорит: «Не принимай близко, она же старая». А то, что я валюсь с ног, что руки дрожат, что ребёнок болеет, а я одна в этом аду — ему будто всё равно.

Не знаю, что будет завтра. Не знаю, как долго выдержу в этом доме, где нас с дочкой ненавидят. Но знаю одно — не позволю больше никому унижать мою девочку. Готова уйти. Готова драться. Я уже не просто жена и невестка. Я — мать. А значит, сильнее, чем они думают.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

два × один =

Також цікаво:

З життя20 хвилин ago

Водій автобуса вигнав 80-річну жінку за неоплачене квиток. Її відповідь була лаконічною.

Холод пізнього вечора пронизував кожну щілину старого автобуса, що повільно крався сірими, мокрими вулицями Києва. За вікном сніг тихо вкривав...

З життя27 хвилин ago

Іди з тією, кого зустрів першим, – сказав Ігорь псу. – Я за тобою буду сумувати

«Ти зустрів її першою, то з нею й іди», — промовив Тарас до пса. — «Я буду сумувати» Електричка сповільнювала...

З життя1 годину ago

Я ЗНАЙШОВ ПАМПЕРСИ У РЮКЗАКУ СВОГО 15-РІЧНОГО СИНА — СЛІДУВАЛА ЗА НИМ І ЗНАЙШЛА ТЕ, ЩО ЗМІНИЛО ВСЕ

Останні кілька тижнів мій 15-річний син, Тарас, поводився… якось інакше. Він не був грубим чи бунтівним, просто відстороненим. Повертався зі...

З життя1 годину ago

Трансформація юності

Оксана йшла додому виснажена та спустошена. В одній руці вона тримала сумку, в іншій – пакет із продуктами, купленими по...

З життя2 години ago

Щасливі зміни

Щасливі зміни Вийшовши з під’їзду, Оксана Степанівна зупинилася. Прищуреними очима оцінила небо, чи не збирається дощ, і лиш тоді ледь...

З життя2 години ago

Повернення додому

**Повернення** “Оленко! Де ти? Оленко!” – Оксана влетіла в хату, окинула очима порожню кімнату та вискочила на ґанок, стукаючи підборами...

З життя3 години ago

Коли є секрети на поверхні

Ось як у мене в щоденнику з’явився цей запис… Володимир під’їхав до старої хрущовки та припаркувався так, щоби номери не...

З життя3 години ago

Прощавай, коханий, пам’ятай про мене…

Віктор зупинив авто неподалік від високого металевого паркану. Колись тут був дерев’яний штахет. Засумнівався — чи не помилився? Ні, другий...