Connect with us

Storie di vita

— Ти чекаєш дитину? — запитала мама.

Published

on

— Світлано, ти чекаєш на дитину? — поцікавилася мама.
Як вона могла це здогадатися?! Я ж тільки вранці про це дізналася сама!
А використаний тест ніяк не міг потрапити їй на очі, навіть випадково — я одразу ж викинула його у відро, а відро винесла в сміттєбак.
— Звідки ти знаєш?
— Знаю… Ти ж моя донечка! — відповіла мама.
Я не зовсім зрозуміла, що вона мала на увазі, та й не намагалася зрозуміти — мені було не до того. У той момент я хотіла лише одного: заснути і прокинутися… п’ять місяців тому, ще до знайомства з Ігорем. Як шкода, що не можна просто взяти і перемотати час назад!
— Ти розлучилася з Ігорем?
І знову мама влучила в десятку.
Два тижні тому коханий призначив мені зустріч у кав’ярні. Я думала — це звичайне побачення, а виявилося — прощання. «Вибач, Світлано, але… Загалом, дякую тобі за все… І, будь ласка, більше не дзвони. Зробиш боляче і собі, і мені, але все одно нічого не зміниш… І взагалі… собаці гуманніше рубати хвіст одразу, одним махом!» Після цих слів він встав і пішов, а я сиділа і думала, що справді схожа на собаку, якій відрізали хвіст — мою любов. Від того, що гуманний Ігор зробив це одним махом, стало не легше…
А тепер ще ця нікому не потрібна вагітність…
— Так, мамо, ми розлучилися, — голос зрадливо здригнувся. — Тільки, будь ласка, нічого не кажи. Я і так знаю, що ти скажеш. Мовляв, я тебе попереджала, а ти не слухала… Так, ти мене попереджала, що Ігор — егоїст і ловелас, а я не слухалася. Досить?
— Як я можу бути задоволена, коли моїй доньці погано? — сказала мама і погладила мене по голові, як у дитинстві. — Коли тобі народжувати?
— Ніколи. Я не хочу дитину!
— Світланко, моя люба дівчинко… Коли не стало твого батька, я була в такому стані… Вижила лише завдяки тобі. Коли мене не стане, вона… — мама знову погладила мене, тепер уже не по голові, а по пласкому животу, — стане твоїм ліком від відчаю…
Я була настільки поглинута своїми проблемами, що не звернула уваги на фразу «коли мене не стане». Зачепилася лише за слово «вона».
— Звідки ти знаєш, що буде дівчинка, а не хлопчик?
— Знаю… — знову не стала вдаватися в подробиці мама. І додала благально. — Народи її, Світланочко. І пам’ятай: що б не трапилось, моя душа завжди буде поряд з тобою.
Увечері 6 травня швидка забрала мене в пологовий будинок з переймами, 7-го вранці я народила дівчинку, а вдень прийшла сусідка тітка Люба з жахливою звісткою: моя мама померла. Вона, відправивши мене в пологовий, викликала швидку й собі, а через кілька годин тітці Любі зателефонував лікар з лікарні і повідомив, що…
— Вона залишила ваш номер телефону. Обширний інфаркт. Ми нічого не змогли зробити.
Похорони пам’ятаю смутно — ними в основному займалася тітка Люба та інші сусіди. Тільки через кілька тижнів, перебираючи документи, виявила, що в довідці з пологового будинку і свідоцтві про смерть стоїть не лише одна і та ж дата, а й час однаковий — 6:30.
Світланка народилася в ту саму мить, коли померла мама… Містика?
Чи може це бути просто збігом? Одразу згадалися мамині слова: «Коли мене не стане…» Але ж вона ніколи не скаржилася на серце! Невже у мами був дар передбачення і вона передчувала свою близьку смерть?
Маленька Світланка стала моїм порятунком і ліком від відчаю. Коли доньці було три з половиною роки, я вперше взяла її з собою на цвинтар.
— Ми прийшли відвідати бабусю Світлану… — пояснила я доньці. — Ці квіти ми принесли для неї. Давай поставимо їх сюди, у банку…
Дівчинка здивовано озиралася навколо, а потім покликала:
— Бабусю, ти де? Сховалася?
— Бабуся не сховалася, просто вона тепер живе на небі. Спілкуватися з нами вона не може, зате…
— Може нас бачити, так? — закінчила Світланка за мене фразу.
— Так. Бачити і захищати…
Коли ми йшли, донька закинула голову і помахала хмарі, що пливла вгорі:
— Бабуню, не сумуй, ми ще до тебе прийдемо!
Зараз моїй малечі вже сім, і для мене немає людини ріднішої та коханішої, ніж вона. До речі, всі знайомі в один голос стверджують, що моя Світланочка — вилицька бабуся. Я й сама охоче визнаю їхню схожість, але останнім часом стала помічати, що у доньки є… дар провидіння. Скільки разів вона точно передбачала погоду, прихід гостей або зникнення якоїсь речі. А вчора раптом зовсім вразила:
— Скоро у мене з’явиться тато… — і додала після невеликої паузи:
— Не бійся, бабусі він сподобається…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

чотири × 3 =

Також цікаво:

Storie di vita2 години ago

Signora, ma lei lo sa che non si mangia sull’autobus?

«Signora, ma lei lo sa che non si mangia sull’autobus?» Ero pronta a dirglielo, quando un anziano seduto accanto a...

Storie di vita4 години ago

Mi chiamo Giorgio, ho sessantotto anni e vivo in una casa di campagna sulle colline vicino a Perugia.

❤️ «Mi servono venticinque euro per salvare il mio gatto. Se non li guadagno entro le sei, il veterinario chiude.»...

EN5 години ago

The $92,000 I Moved Out of Calloway Digital Three Weeks Before Mia Turned 38

I've been the general manager at Calloway Digital for twenty-two years, and I want to say up front that I...

EN9 години ago

Rusty from Wilkinsburg

I never planned on getting a dog. I signed up to volunteer at the Western Pennsylvania Humane Society shelter out...

EN20 години ago

The Teddy Bear Nobody Wanted to Take

At Animal Friends shelter on Camp Horne Road in Pittsburgh, the dogs start barking by six in the morning, but...

EN21 годину ago

The $450 I Left on Carly’s Table in Hell’s Kitchen

I got diagnosed with ADHD at thirty-two, two years before this trip, sitting in a beige office in Astoria while...

Storie di vita22 години ago

Ci sono sere in cui non serve niente di speciale per sentirsi felici.

☕ Buona serata d’autunno! Che bello, finalmente, chiudere la porta al mondo e dedicare un po’ di tempo a se...

IT24 години ago

Il gatto che Marco non voleva più

Sono Marco, ho quarantadue anni, lavoro come elettricista a Verona, e per tre anni mia moglie Chiara ha condiviso casa...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.