З життя
— Ти чекаєш дитину? — запитала мама.
— Марічко, ти чекаєш дитину? — запитала мама.
І як вона могла здогадатися?! Я ж лише вранці сама про це дізналася!
А використаний тест ніяк не міг їй потрапити на очі, навіть
випадково — я відразу ж викинула його у відро, а відро винесла у
смітниковий бак.
— Звідки ти знаєш?
— Знаю… Ти ж моя донечка! — відповіла мама.
Я не зовсім зрозуміла, що вона хотіла цим сказати, та й не намагалася зрозуміти — не до того було. У той момент мені хотілося лише одного: заснути і прокинутися… п’ять місяців тому, ще до знайомства з Ігорем. Як шкода, що не можна взяти і відмотати час назад!
— Ти розійшлася з Ігорем?
І знову мама влучила в яблучко.
Два тижні тому коханий призначив мені зустріч у кафе. Я думала — звичайне побачення, а вийшло — прощання. «Вибач, Марічко, але… У загальному, дякую тобі за все… І, будь ласка, не дзвони більше. Зробиш біль собі і мені, але все одно нічого не зміниш… І взагалі… собаці гуманніше відрубати хвіст одразу, одним махом!» Після цих слів він встав і пішов, а я сиділа і думала, що дійсно схожа на собаку, якій відрубали хвіст — моє кохання. Від того, що гуманний Ігор зробив це одним махом, було не легше…
А тепер ще ця нікому не потрібна вагітність…
— Так, мамо, ми розійшлися, — голос зрадливо здригнувся. — Тільки, будь ласка, нічого не кажи. Я і так знаю, що ти скажеш. Мовляв, я тебе попереджала, а ти не послухала… Так, ти мене попереджала, що Ігор — егоїст і бабій, а я не послухала. Задоволена?
— Як я можу бути задоволена, якщо моїй доньці погано? — сказала мама й погладила мене по голові, як у дитинстві. — Коли тобі народжувати?
— Ніколи. Я не хочу дитину!
— Марічко, дівчинко моя рідненька… Коли не стало твого батька, я була в такому стані… Вижила тільки завдяки тобі. Коли мене не стане, вона… — мама знову погладила мене, тільки не по голові, а по плоскому животу, — стане твоїм ліком від відчаю…
Я була так поглинута своїми проблемами, що не звернула увагу на фразу «коли мене не стане». Заціпилася лише на слові «вона».
— Звідки ти знаєш, що буде дівчинка, а не хлопчик?
— Знаю… — знову не стала вдаватися в подробиці мама. І додала прохально. — Народи її, Марічко. І пам’ятай: що б не сталося, моя душа завжди буде поряд з тобою.
Увечері 6 травня швидка відвезла мене в пологовий будинок зі схватками, 7 ранку я народила дівчинку, а вдень прийшла сусідка тітка Люба з жахливою звісткою: моя мама померла. Вона, відправивши мене в пологовий, викликала швидку і собі, а через кілька годин тітці Люба зателефонував лікар із лікарні і повідомив, що…
— Вона залишила ваш номер телефону. Обширний інфаркт. Ми нічого не змогли зробити.
Похорони пам’ятаю нечітко — ними в основному займалася тітка Люба та інші сусіди. Тільки через кілька тижнів, перебираючи документи, помітила, що у довідці з пологового і в свідоцтві про смерть стоїть не тільки одна і та ж дата, але й час однаковий — 6:30.
Світланка народилася в ту саму хвилину, коли померла мама… Містика?
Чи може це бути простим співпадінням? Тут же згадалися мамині слова: «Коли мене не стане…» Але ж вона ніколи не скаржилася на серце! Невже у мами був дар передбачення і вона передчувала свою близьку смерть?
Маленька Світланка стала моїм порятунком і ліком від відчаю. Коли донечці було три з половиною роки, я вперше взяла її з собою на кладовище.
— Ми прийшли до бабусі Світлани, — пояснила я донці. — Ці квіточки ми принесли для неї. Давай поставимо їх сюди, в баночку…
Дівчинка здивовано озирнулася довкола, а потім покликала:
— Бабусю, ти де? Заховалася?
— Бабуся не заховалася, просто вона тепер живе на небі. Говорити з нами вона не може, зате…
— Може нас бачити, так? — закінчила Світланка за мене фразу.
— Так. Бачити і захищати…
Коли ми йшли, дочечка закинула голову і помахала хмарці, що пливла в височині:
— Бабусю, не сумуй, ми ще до тебе прийдемо!
Зараз моїй маленькій вже сім, і для мене немає людини ріднішої та улюбленішої, ніж вона. До речі, всі знайомі в один голос стверджують, що моя Світланка — вилита бабуся. Я і сама охоче визнаю їхню зовнішню схожість, але останнім часом стала помічати, що в дочки є… дар передбачення. Скільки разів вона правильно передбачала погоду, прихід гостей чи зникнення якоїсь речі. А вчора раптом зовсім здивувала:
— Скоро в мене з’явиться тато… — і додала після невеликої паузи:
— Не бійся, бабусі він сподобається…
The key stuck halfway. Ksenia yanked at it in frustration, then rammed the door with her knee. The lock finally gave with an ugly grinding turn — like someone on the other side had been twisting it without ever reaching the keyhole.
The smell hit her before anything else. Heavy, suffocating. The kind you find in old diner cars: burnt oil, cheap...
My in-laws expected me to meekly accept their rules. They clearly didn’t see my response coming.
At forty-two, marrying a well-off man is a last-ditch jump onto the carriage, Emily. My husband’s older brother declared it...
The matriarch believed she’d already won. She was wrong. That single tear wasn’t surrender — it was a fuse being lit.
— One finger. That was all it took. The matriarch raised it, barely, and the handsome heir snapped into obedience...
El Bentley plateado cruzó despacio los portones de hierro de la finca Ashcroft justo cuando el sol se hundía detrás de las colinas.
Durante cuatro años, Ethan Ashcroft había evitado este lugar. Cuatro años desde que lo dejó todo atrás. Cuatro años desde...
The silver Bentley eased through the iron gates of the Ashcroft estate at the precise moment the sun slipped behind the hills and vanished.
Four years. That was how long Ethan Ashcroft had stayed away from this place. Four years since he'd walked out...
The Dog Dragged Dave Toward the Ruins: What He Saw Left Him StunnedThere, half-buried in the rubble, lay a rusted safe with its door wide open, spilling out a tangle of gold coins and old photographs.
“Well, Ginger, let’s get going then,” Dave muttered, adjusting the homemade lead made from an old bit of rope. He...
Honestly…” her friend paused for a beat, as if afraid of saying too much. “I still can’t wrap my head around it — how did you actually go through with something like that? That’s just… that’s *a lot*, Liza.
"A lot of good or a lot of bad?" "Well. Depends on which angle you're standing at." "The angle doesn't...
—Seré honesta contigo… —La amiga de Lisa guardó silencio un momento, como si temiera decir demasiado—. Todavía no entiendo cómo te atreviste a hacer algo así. Es demasiado, ¡Lisa!
—Seré honesta contigo… —Elena bajó la voz un momento, como si temiera decir demasiado—. Todavía no entiendo cómo te atreviste...