З життя
Ти вагітна?” – запитала мама.
— Оксано, ти чекаєш дитину? — спитала мама.
І як вона могла здогадатися?! Я ж тільки вранці сама про це дізналася!
А використаний тест ніяк не міг потрапити їй на очі, навіть випадково — я одразу викинула його у відро, а відро винесла до сміттєвого баку.
— Звідки ти знаєш?
— Знаю… Ти ж моя донька! — відповіла мама.
Я не зовсім зрозуміла, що вона цим мала на увазі, та й не намагалася зрозуміти — не до того було. У той момент мені хотілося лише одного: заснути і прокинутися… п’ять місяців тому, ще до знайомства з Миколою. Як шкода, що не можна взяти і відмотати час назад!
— Ти розійшлася з Миколою?
І знову мама влучила в точку.
Два тижні тому коханий призначив мені зустріч у кав’ярні. Я думала — звичайне побачення, а виявилось — прощання. «Пробач, Оксанко, але… Взагалі, дякую тобі за все… І, будь ласка, більше не дзвони. Зробиш боляче і собі, і мені, але все одно нічого не зміниш… І взагалі… собаці гуманніше відрізати хвіст одразу, одним махом!» Після цих слів він встав і пішов, а я сиділа і думала, що справді схожа на собаку, якій відрізали хвіст — мою любов. Від того, що гуманний Микола зробив це одним махом, зовсім не було легше…
А тепер ще ця нікому не потрібна вагітність…
— Так, мамо, ми розійшлися, — голос підло здригнувся. — Тільки, будь ласка, нічого не кажи. Я і так знаю, що ти скажеш. Мовляв, я тебе попереджала, а ти не послухала… Так, ти мене попереджала, що Микола — егоїст і бабій, а я не послухала. Задоволена?
— Як я можу бути задоволена, якщо моїй доньці погано? — сказала мама і погладила мене по голові, як у дитинстві. — Коли тобі народжувати?
— Ніколи. Я не хочу дитини!
— Оксаночко, дівчинко моя рідна… Коли не стало твого батька, я була в такому стані… Вижила тільки завдяки тобі. Коли мене не стане, вона… — мама знову погладила мене, тільки не по голові, а по плоскому животу, — стане твоїм ліками від відчаю…
Я була так поглинена своїми проблемами, що не звернула уваги на фразу «коли мене не стане». Зацепилася лише за слово «вона».
— Звідки ти знаєш, що буде дівчинка, а не хлопчик?
— Знаю… — знову не стала вдаватися в подробиці мама. І додала прохально. — Народи її, Оксаночко. І пам’ятай: що б не сталося, моя душа завжди буде поряд з тобою.
Ввечері 6 травня швидка забрала мене в роддом з переймами, 7-го ранку я народила дівчинку, а вдень прийшла сусідка тітка Люба з страшною новиною: моя мама померла. Вона, відправивши мене в роддом, викликала швидку і собі, а через кілька годин тітці Любі зателефонував лікар з лікарні і повідомив, що…
— Вона залишила ваш номер телефону. Обширний інфаркт. Ми нічого не змогли зробити.
Похорони пам’ятаю смутно — ними в основному займалася тітка Люба та інші сусіди. Лише через кілька тижнів, перебираючи документи, я виявила, що в довідці з роддому і свідоцтві про смерть зафіксована не тільки одна й та ж дата, але й однаковий час — 6:30.
Світланка народилася у ту саму хвилину, коли померла мама… Містика?
Чи може це бути простим співпадінням? Тут же згадалися мамині слова: «Коли мене не стане…» Але ж вона ніколи не скаржилася на серце! Невже у мами був дар передбачати і вона передчувала свою близьку смерть?
Маленька Світланка стала моїм порятунком і ліками від відчаю. Коли доньці було три з половиною рочки, я вперше взяла її з собою на кладовище.
— Ми прийшли навідати бабусю Світлану… — пояснила я доньці. — Ці квіточки ми принесли для неї. Давай поставимо їх сюди, в баночку…
Дівчинка здивовано озирнулася довкола, а потім покликала:
— Бабусю, ти де? Заховалася?
— Бабуся не заховалася, просто вона тепер живе на небі. Говорити з нами вона не може, зате…
— Може нас бачити, так? — закінчила Світланка за мене фразу.
— Так. Бачити і захищати…
Коли ми йшли, донька закинула голову і помахала хмариці, що пливла в висоті:
— Бабусю, не сумуй, ми ще до тебе прийдемо!
Зараз моїй малечі вже сім, і для мене немає людини ріднішої і любішої, ніж вона. До речі, всі знайомі в один голос стверджують, що моя Світланка — вилита бабуся. Я і сама охоче визнаю їхнешнє схожість, але останнім часом стала помічати, що у доньки є… дар передбачення. Скільки разів вона правильно передбачала погоду, прихід гостей або пропажу якоїсь речі. А вчора раптом зовсім вразила:
— Скоро у мене з’явиться тато… — і додала після невеликої паузи:
— Не бійся, бабусі він сподобається…
A Silent New Year’s Eve
New Years hush November drifted in, drab and drizzly, the kind of grey that seeps into your bones. Each day...
Mother-in-law Helped Herself to My Gourmet Foods from the Fridge—Stuffing Them All into Her Bag Before Saying Goodbye
The mother-in-law slipped the delicacies from my fridge into her handbag before heading home. “Are you sure we need all...
My Husband Invited His Ex-Wife Over for the Sake of the Children—So I Celebrated My Freedom in a Hotel Instead
Husband invited his ex-wife for the kids, so I spent the celebration at a hotel Where are you planning to...
My Husband Compared Me to His Friend’s Wife at the Dinner Table—And Ended Up with a Bowl of Salad in His Lap
“You’ve brought out this dinner set again? I told you I wanted the fancy one with the gold rim, the...
Yesterday: The Feast, the Critique, and the Great Brotherly Showdown Over Galina’s Handmade Roast and Her Patiently Worn Apron in a London Flat
Yesterday “Where are you putting that salad bowl? Youre blocking the cold cuts! And move the glasses, would you? Olivers...
My Husband Compared Me to His Friend’s Wife at the Dinner Table—And Ended Up with a Bowl of Salad in His Lap
“You’ve brought out this dinner set again? I told you I wanted the fancy one with the gold rim, the...
Why Does It Matter Who Looked After Gran? By Law, That Flat Should Be Mine! — My Mum Argues With Me Over My Grandmother’s Home My Own Mother is Threatening to Sue Me — All Because My Gran’s Flat Went Not to Her, or Even to Me, But to My Daughter. Mum Claims It’s Unfair, Insists the Flat Should Be Hers. But Gran Made a Different Choice. Why? Perhaps Because My Husband and I Lived With Her and Cared for Her Those Last Five Years. You Could Easily Call My Mum Selfish — Her Needs Were Always Far More Important Than Anyone Else’s. Mum’s Been Married Three Times, But Only Had Two Daughters: My Younger Sister and Me. We Get On Brilliantly, But Neither of Us Has a Great Relationship With Mum. I Don’t Even Remember My Dad — He Split From Mum When I Was Two. Up Until I Was Six, I Lived With Mum at Gran’s. For Some Reason, I Thought Gran Was Awful — Probably Because Mum Was Always Crying. Only When I Grew Up Did I Understand: Gran Was Good, She Just Wanted to Help Her Daughter Make a Better Life. Later, Mum Married Again and We All Moved In With My Stepfather. That’s When My Sister Was Born. But After Seven Years, Mum Got Divorced Again. This Time, We Didn’t Go Back to Gran’s. Stepfather Went Off to Work and Let Us Stay in His Flat for a Bit. Three Years Later, Mum Married Husband Number Three and We Moved In With Him. He Wasn’t Pleased Mum Had Children, Though He Never Hurt Us — He Just Ignored Us. So Did Mum. She Was Obsessed With Her New Husband, Always Jealous, Always Causing Rows and Breaking Crockery. Once a Month Mum Would Start Packing, But Stepfather Always Talked Her Round. My Sister and I Got Used to It and Stopped Noticing. I Ended Up Looking After My Sister — Mum Didn’t Have the Time. Thank Goodness for Our Grandmothers, Who Helped Us So Much. Eventually, I Left for University, and My Sister Moved In With Gran. Our Dad Always Supported Her; Mum Would Call Us Only at Christmas. I Accepted Mum For Who She Was and Stopped Expecting Her to Care, But My Sister Never Did. She Was Always Hurt, Especially When Mum Skipped Her School Leavers’ Party. We Grew Up. My Sister Got Married and Moved Away. I Was Living With My Long-Term Boyfriend; We Visited Gran Often and Stayed Close, Though I Tried Not to Be a Nuisance. When Gran Fell Ill and Went Into Hospital, I Visited Every Day: Shopping, Cooking, Cleaning, Chatting, Making Sure She Took Her Medicine. Sometimes My Boyfriend Helped Out Too. After Six Months, Gran Suggested We Move In to Save for Our Own Place, So We Did. Six Months Later, I Was Pregnant. We Got Married, Had a Simple Family Do — Mum Didn’t Come, Not Even a Phone Call. When My Daughter Was Two Months Old, Gran Broke Her Leg. Caring for Both Was Hard and I Desperately Needed Mum’s Help, But She Refused, Saying She Wasn’t Well and Would Come Later. She Never Did. Six Months On, Gran Had a Stroke and Was Bedridden. If Not for My Husband, I Don’t Know How I’d Have Coped. Gran Slowly Improved, She Even Got to See Her Great-Granddaughter Take Her First Steps, and Lived Another Two-and-a-Half Years. She Passed Away Peacefully in Her Sleep. My Husband and I Were Devastated By Her Loss. Mum Only Came for the Funeral. A Month Later, She Tried to Evict Me So She Could Have the Flat. Mum Hadn’t Realised Gran Had Left It to My Daughter Right After She Was Born. Naturally Mum Was Furious, Demanding I Give Up the Flat or She’d Sue Me. “Look How Deceitful You Are! You Duped the Old Woman, Took Her Flat, And Now You Live In It Yourself! You Won’t Get Away With This! It Doesn’t Matter Who Looked After Gran — That Flat Should Be Mine!” But Mum Won’t Get That Flat, I Know That for Certain. I’ve Spoken to a Solicitor and a Notary. We’ll Stay in the Home Gran Gave Us, and If Our Second Child Is a Girl, She’ll Be Named After Gran.
What matter is it who cared for Grandmother? By rights, the house ought to be mine! My mothers voice, strident...
Relatives Demanded My Bedroom for the Holidays and Left Empty-Handed: How I Refused Pushy Family, Set Boundaries, and Saved My Peace of Mind in London
Where on earth am I supposed to put this massive bowl of jellied beef? Theres no space at all in...