Ти вагітна?” – запитала мама.

— Оксано, ти чекаєш дитину? — спитала мама.
І як вона могла здогадатися?! Я ж тільки вранці сама про це дізналася!
А використаний тест ніяк не міг потрапити їй на очі, навіть випадково — я одразу викинула його у відро, а відро винесла до сміттєвого баку.
— Звідки ти знаєш?
— Знаю… Ти ж моя донька! — відповіла мама.
Я не зовсім зрозуміла, що вона цим мала на увазі, та й не намагалася зрозуміти — не до того було. У той момент мені хотілося лише одного: заснути і прокинутися… п’ять місяців тому, ще до знайомства з Миколою. Як шкода, що не можна взяти і відмотати час назад!
— Ти розійшлася з Миколою?
І знову мама влучила в точку.
Два тижні тому коханий призначив мені зустріч у кав’ярні. Я думала — звичайне побачення, а виявилось — прощання. «Пробач, Оксанко, але… Взагалі, дякую тобі за все… І, будь ласка, більше не дзвони. Зробиш боляче і собі, і мені, але все одно нічого не зміниш… І взагалі… собаці гуманніше відрізати хвіст одразу, одним махом!» Після цих слів він встав і пішов, а я сиділа і думала, що справді схожа на собаку, якій відрізали хвіст — мою любов. Від того, що гуманний Микола зробив це одним махом, зовсім не було легше…
А тепер ще ця нікому не потрібна вагітність…
— Так, мамо, ми розійшлися, — голос підло здригнувся. — Тільки, будь ласка, нічого не кажи. Я і так знаю, що ти скажеш. Мовляв, я тебе попереджала, а ти не послухала… Так, ти мене попереджала, що Микола — егоїст і бабій, а я не послухала. Задоволена?
— Як я можу бути задоволена, якщо моїй доньці погано? — сказала мама і погладила мене по голові, як у дитинстві. — Коли тобі народжувати?
— Ніколи. Я не хочу дитини!
— Оксаночко, дівчинко моя рідна… Коли не стало твого батька, я була в такому стані… Вижила тільки завдяки тобі. Коли мене не стане, вона… — мама знову погладила мене, тільки не по голові, а по плоскому животу, — стане твоїм ліками від відчаю…
Я була так поглинена своїми проблемами, що не звернула уваги на фразу «коли мене не стане». Зацепилася лише за слово «вона».
— Звідки ти знаєш, що буде дівчинка, а не хлопчик?
— Знаю… — знову не стала вдаватися в подробиці мама. І додала прохально. — Народи її, Оксаночко. І пам’ятай: що б не сталося, моя душа завжди буде поряд з тобою.
Ввечері 6 травня швидка забрала мене в роддом з переймами, 7-го ранку я народила дівчинку, а вдень прийшла сусідка тітка Люба з страшною новиною: моя мама померла. Вона, відправивши мене в роддом, викликала швидку і собі, а через кілька годин тітці Любі зателефонував лікар з лікарні і повідомив, що…
— Вона залишила ваш номер телефону. Обширний інфаркт. Ми нічого не змогли зробити.
Похорони пам’ятаю смутно — ними в основному займалася тітка Люба та інші сусіди. Лише через кілька тижнів, перебираючи документи, я виявила, що в довідці з роддому і свідоцтві про смерть зафіксована не тільки одна й та ж дата, але й однаковий час — 6:30.
Світланка народилася у ту саму хвилину, коли померла мама… Містика?
Чи може це бути простим співпадінням? Тут же згадалися мамині слова: «Коли мене не стане…» Але ж вона ніколи не скаржилася на серце! Невже у мами був дар передбачати і вона передчувала свою близьку смерть?
Маленька Світланка стала моїм порятунком і ліками від відчаю. Коли доньці було три з половиною рочки, я вперше взяла її з собою на кладовище.
— Ми прийшли навідати бабусю Світлану… — пояснила я доньці. — Ці квіточки ми принесли для неї. Давай поставимо їх сюди, в баночку…
Дівчинка здивовано озирнулася довкола, а потім покликала:
— Бабусю, ти де? Заховалася?
— Бабуся не заховалася, просто вона тепер живе на небі. Говорити з нами вона не може, зате…
— Може нас бачити, так? — закінчила Світланка за мене фразу.
— Так. Бачити і захищати…
Коли ми йшли, донька закинула голову і помахала хмариці, що пливла в висоті:
— Бабусю, не сумуй, ми ще до тебе прийдемо!
Зараз моїй малечі вже сім, і для мене немає людини ріднішої і любішої, ніж вона. До речі, всі знайомі в один голос стверджують, що моя Світланка — вилита бабуся. Я і сама охоче визнаю їхнешнє схожість, але останнім часом стала помічати, що у доньки є… дар передбачення. Скільки разів вона правильно передбачала погоду, прихід гостей або пропажу якоїсь речі. А вчора раптом зовсім вразила:
— Скоро у мене з’явиться тато… — і додала після невеликої паузи:
— Не бійся, бабусі він сподобається…