Ти забула запросити нас на свято

Ви забули покликати нас на свято

Олеся дуже любила свого чоловіка. Вона вважала, що їй із ним дуже пощастило. Вітя був турботливим і люблячим чоловіком, який намагався робити все для своєї коханої.

А от з родичами чоловіка Олесі, навпаки, не пощастило. Є така приказка, що в сім’ї не без чорної вівці. Так ось у їхній родині все було зовсім інакше. Складалося враження, що лише Вітя був нормальним, а всі інші – зі своїми дивацтвами.

Свекор, наприклад, кожного разу, бачачи Олесю, говорив, що вона якось покругліла. І, може, у неї хтось живе в животику.

Попри те, що Олеся була в чудовій формі, й з моменту знайомства з батьками чоловіка не набрала ні кілограма. Але Льва Івановича це не бентежило. Очевидно, ця фраза була стандартною, і навіть якби Олеся схудла на десять кілограмів, він би не забув їй це сказати.

Ще він постійно відпускав не дуже пристойні жарти. І сам над ними сміявся, чим дуже бентежив Олесю. Їй було ніяково в його присутності. Але те, що він принципово ходив по дому з голим торсом, лише додавало незручності.

Свекруха, Ганна Петрівна, любила всіх чомусь учити. Навіть у тому, в чому вона сама не розуміла.

Вчила Олесю модно вдягатися, казала, як треба підстригтися, яку помаду на губи наносити. А вже коли Олеся та Вітя переїхали у свою квартиру, Ганна Петрівна розгулялася. Засунула свій цікавий ніс у кожен кут, критикуючи і розказуючи, як усе треба було правильно облаштувати.

Була ще молодша сестра Віті, легковажна дівчина з двома дітьми на руках. Діти були від різних чоловіків, але ні з ким з них Наталка не перебувала у серйозних стосунках. Вона всюди тягала за собою дітей, і через те, що вона мати, їй усі навколо були зобов’язані. Мали поступатися місцем у транспорті, пропускати без черги, обслуговувати раніше за всіх.

Хоча вона отримувала аліменти від батьків дітей, отримувала допомогу і сиділа на шиї батьків, Наталка постійно шукала дармові речі. Навіть те, що їй не потрібно було. Її це затягувало – встигти схопити першою. Тому в їхньому домі постійно валялися пачки підгузків, які їй уже не були потрібні, а Олесю сподівалася їх продати; купа непотрібного одягу, іграшки. Загалом, половина речей їй була й не потрібна, але, як вона сама це називала, це був її бізнес. Тобто, забирала безкоштовно, прикидаючись бідною та нещасною, а потім продавала.

Її діти були невихованими і зухвалими. Але це була не їхня провина, з такою мамою вони просто не могли бути іншими. Якщо вони приходили у гості, одразу шукали щось смачненьке, усе хапали, брали без дозволу чужі речі. І Наталка їх ніколи не стримувала.

Олеся з жахом згадала той єдиний раз, коли сестра чоловіка разом зі своїми дітьми прийшла до них на новосілля. Подарувала якийсь чайний набір, який теж явно дістала безкоштовно, а після їхнього візиту у будинку не залишилося жодних солодощів, була розбита нова ваза, а на шторах з’явився розмазаний шоколад. Принаймні, Олеся запевнила себе, що це шоколад.

Не дивно, що коли наближався день народження Олесі, вона вирішила, що родичів чоловіка не кликатиме. Інакше її свято буде безнадійно зіпсоване. Свекор відпускатиме недоречні жарти, свекруха вчитиме розуму-розуму, а Наталка випрошуватиме у гостей непотрібні речі для дітей, поки самі діти громитимуть квартиру Олесі та Віті.

Звичайно, Олесі було трохи ніяково перед чоловіком за своє рішення, але вона дуже сподівалася, що він її зрозуміє.

– Вітя, я хочу відзначити день народження вдома. Покличу батьків та кілька друзів.

– Добре, я за. Чи не дарма ми так красиво квартиру облаштовували? – усміхнувся чоловік.

– Так, точно. Тепер тут, як у якійсь студії для фотосесій. Тільки…

– Що? – насторожився чоловік.

– Будь ласка, не ображайся. Але я не хочу кликати твоїх родичів.

Вітя тяжко зітхнув і кивнув.

– Вибач, але мені з ними дуже важко. А у свій день народження я хочу розслабитися, а не чекати завжди підступу, – винувато промовила Олеся.

– Я все розумію, не пояснюй. З ними і справді складно.

– Ти не сердишся?

– Ні, що ти. Це ж твоє свято, і воно має проходити так, як тобі хочеться.

Олеся ще раз переконалася, що її чоловік – найкращий у світі. І знову не змогла втриматися від здивування. Може, він усиновлений? Це б усе пояснило.

Олеся не казала батькам чоловіка, що святкуватиме день народження. Повідомила, що цього разу вони будуть із Вітею вдвох. І попросила чоловіка не говорити їм нічого.

І все одно вони дізналися. Свекруха подзвонила мамі Олесі, щоб дізнатися щось з її професійної теми, і та проговорилася.

– Так ось як твоя дружина з нами вчинила! – кричала Ганна Петрівна. – Не підійшли ми до місця, так?!

– Мамо, – намагався заспокоїти її Вітя, – Олеся захотіла відзначити тільки зі своїми мамою та татом. І кількома близькими подругами. Це ж її день народження, і їй вирішувати. Якби було якесь грандіозне застілля, вас би обов’язково запросили.

– Я все зрозуміла. І передай своїй дружині, що ми смертельно образилися!

Мама поклала трубку, а Вітя похитав головою. Він чудово розумів свою дружину. Напевно, так казати неправильно, але йому все життя було соромно за своїх рідних. І він не хотів, щоб ще й Олесі було соромно.

Тому він їй нічого не сказав, не хотів псувати свято. Вирішив, що розповість про слова своєї матері після дня народження.

Вранці, коли Олесі стукнуло двадцять шість, Вітя подарував їй букет квітів і сертифікат у СПА. Він знав, що Олеся дуже втомилася за цей рік. Спочатку їхнє весілля, потім ремонт і переїзд. Ще й на роботі у неї був завал. Ось і хотіла вона відпочити.

Удень почали приходити гості. Олеся постаралася: приготувала смачний обід, вбралася, зробила зачіску. Було видно, яка вона щаслива, і чекає від цього свята купу вражень.

Але вона й гадки не мала, які враження на неї чекають.

Коли всі розсілися, продзвенів дзвінок у двері.

– Це, напевно, торт, – підскочила Олеся, – я про нього забула зовсім, от і замовила в останній момент.

Вона з усмішкою відчинила двері, але усмішка одразу зникла з її обличчя. За дверима стояли небажані гості. У повному складі.

– З днем народження, Олеся! – піджала губи, промовила свекруха. І протягнула їй одну троянду. – Впустиш нас на поріг?

Робити було нічого, довелося поступитися.

Тут же стало шумно. Діти Наталки скинули взуття і побігли до столу. Свекор одразу сказав, що плаття Олеся підібрала не за розміром.

– Треба б на розмірчик більше, – хихикнув він.

– Ти, мабуть, нас забула запросити, – продовжувала говорити свекруха, – бачу, у тебе тут гості. Тільки нас у списках не було. Боже мій, Олеся! Людей запросила, а підлогу помити забула.

Хотіла Олеся сказати, що це її ж онуки тільки-но й натоптали, але не стала.

Настрій упав. Діти тут же почали галасувати, хапати їжу руками, полізли по шафах у пошуках цукерок. А потім молодший ще й розплакався, коли не знайшов торта.

– Могла б і тортик купити, подивися, Сергійко засмутився! – одразу зауважила Наталка. – А це що, тобі парфуми подарували? Дай-но, спробую. Віддаш мені свої старі тоді.

За цей час Олеся не сказала ні слова. Вітя теж мовчав, спостерігаючи за своєю ріднею. Як вони влаштовувалися за столом, як вимагали тарілки, як мама критикувала їжу, а тато відпускав якісь дивні жарти.

Але терпіння Віті закінчилося в той момент, коли Наталка, думаючи, що її ніхто не бачить, поцупила конверт з грішми, що лежав на столику поруч. Там, власне, були всі подарунки.

– Поклади на місце! – гаркнув Вітя.

– Ти про що? – захлопала Наталка очима.

– Я все бачив!

– Та я лише грошей хотіла туди додати, конверт не встигла купити, – почала викручуватися його сестра.

– Вітя, не чіпляйся до Наталки, не псуй вечір, – вгамувала його мама. – Краще нагадай своїй дружині, що некрасиво родичів не кликати.

– І розмір одягу їй теж скажи, – хихикнув свекор, – а то, Олеся, усі твої складочки у цьому платті видно.

– Так! – Вітя ляснув рукою по столу, що навіть діти притихли. – Мамо, тату, Наталко, вам пора.

– Що?! – обурилася мама. – Та як ти смієш?

– Як ви смієте з’являтися без запрошення? Як ви смієте ображати мою дружину? Як сміють твої діти, Наталко, поводитися так нахабно? Поки не навчитеся манерам, вам у цьому домі робити нічого.

Звісно, спалахнув скандал. І Олеся видихнула лише тоді, коли непрохані гості пішли.

Зрозуміло, день народження був зіпсований. І як би друзі та батьки не намагалися підбадьорити Олесю, уже було складно повернути той настрій.

Але був і плюс: Олеся вкотре переконалася, що обрала собі правильного супутника життя. Чоловіка, який постоїть за неї, який дасть відсіч навіть своїм рідним. І що б не трапилося, Олеся знала, що він буде на її боці. І це, напевно, був найкращий подарунок у її житті.