Connect with us

З життя

У 62 роки я закохалась… А потім випадково підслухала розмову з його сестрою

Published

on

В 62 роки я закохалась… А потім випадково підслухала його розмову з сестрою

Я й уявити не могла, що в такому віці можна закохатися, як у двадцять. До тремтіння в пальцях, до рум’янцю на щоках. Подруги сміялися, хитали головами, а я просто сяяла зсередини. Його звали Віктор, він був трохи старший за мене — спокійний, інтелігентний чоловік з оксамитовим голосом і добрими очима. Ми познайомилися випадково: у міському будинку культури був вечір камерної музики, і в антракті він опинився поруч. Зав’язалася розмова — і ми ніби одразу зрозуміли, що на одній хвилі.

Той вечір був сповнений якоїсь особливої свіжості. Легкий літній дощ за вікном, аромат мокрої липи, калюжі на асфальті… Я йшла додому з відчуттям, ніби у моєму житті розпочалася нова глава.

З Віктором ми стали бачитися часто. Ходили в театр, в кафе, обговорювали книги та фільми. Він розповідав про своє життя, я — про своє, про вдівство, про те, як довге самотнє життя може навчити мовчати і терпіти. А потім він запропонував поїхати до його будиночка на озері. Я погодилася.

Це місце було казковим: сосни, що тягнулися до неба, тиха вода, сонце, яке пронизувало ліс крізь листя. Ми провели там кілька чудових днів. Але однієї ночі Віктор сказав, що мусить терміново поїхати в місто — у сестри проблеми. Я залишилась одна. Пізніше його телефон затремтів на столі. На екрані з’явилося: «Марина». Я не чіпала прилад, але тривога закрадається в душу.

Коли він повернувся, я обережно запитала — хто така Марина. Віктор з легкою усмішкою відповів: сестра. Вона захворіла, у неї борги, і він їй допомагає. Усе виглядало щиро. Але з того дня він все частіше від’їжджав, його, здається, щось відтягувало від мене. Дзвінки від «Марини» стали звичними. Мені ставало важко цього не помічати. Але я мовчала. Боялася зруйнувати хитке щастя.

Однієї ночі я прокинулась. Його не було поруч. Крізь прочинені двері я почула його голос на кухні:

— Марино, будь ласка, потерпи ще трохи… Ні, вона нічого не знає. Поки що не здогадується. Я все вирішу, просто потрібно трохи часу…

Я завмерла. «Вона нічого не знає» – це, очевидно, про мене. Але що я не знаю? Що він приховує? Я знову лягла і зробила вигляд, що сплю, коли він повернувся. Серце калатало в грудях.

Вранці я вийшла в сад — нібито по ягоди, а насправді просто подихати і подумати. Зателефонувала подрузі:
— Ніно, я не знаю, що робити. Мені здається, він щось приховує від мене. Я боюся дізнатися, що… знову обман.

Ніна мовчала, потім просто сказала:
— Запитай. Без правди ти не зможеш з ним жити. А якщо правда болить — тоді ти все одно не дарма дізналася.

Коли Віктор повернувся з «поїздки», я наважилася.

— Вікторе, я чула твою розмову. Про те, що я нічого не підозрюю. Будь ласка, скажи мені, що відбувається.

Він побліднів. Потім важко видихнув:
— Пробач. Я не хотів тобі брехати. Марина — справді моя сестра. Вона залізла в жахливі борги. Я заклав усе, що мав — навіть цей будинок. Боявся, що якщо дізнаєшся — підеш. Я просто… не хотів тебе втратити.

В очах защипало. Я чекала гіршого: подвійного життя, обману, зради. А виявилося — він просто намагався врятувати сестру і нас.

— Я не піду, — тихо сказала я. — Я занадто добре знаю, як це — бути одному. Якщо ти мені довіришся — ми впораємося. Разом.

Він міцно обійняв мене. А я вперше за довгий час відчула, що ризикнула не дарма відкрити своє серце. Пізніше ми разом поговорили з Мариною. Я допомогла їй розібратися з документами, знайшла юриста. Ми стали чимось більшим, ніж просто парою — ми стали справжньою родиною.

Мені шістдесят два. Але я тепер точно знаю — вік не завада, якщо всередині живе любов. Головне — не боятися слухати своє серце. І мати поруч людину, з якою можна пройти навіть через страх. Бо тільки разом і з правдою — можливе щастя.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

вісімнадцять − чотирнадцять =

Також цікаво:

З життя10 секунд ago

«Кем ты стал для меня? — спустя тридцать лет отец вернулся и тут же оказался в больнице»

**2 октября** Сегодня произошло то, чего я никак не ожидал. Вернулся с работы, заехал во двор нашей хрущёвки в спальном...

З життя34 хвилини ago

Мне 67 лет, я одна и прошу о помощи детей, но они отказываются: как жить дальше?

В своем дневнике. Мне 67, и я одна. Снова звонила детям, снова услышала: «Нет». Варвара Петровна сидела в своей хрущёвке...

З життя36 хвилин ago

Нежданный манёвр: Загадка от свекрови

**Коварный сюрприз: Хитрый план свекрови** Татьяна ещё спала, когда резкий звонок в дверь разбудил её в их уютной квартире на...

З життя39 хвилин ago

Следы прошлого и дорога в будущее

**Тени прошлого и новый путь** Сегодня я вернулся с работы в нашу квартиру в Ростове-на-Дону. Открыв дверь, замер — рядом...

З життя42 хвилини ago

Скрытая угроза: Загадочная интрига свекрови

Коварный сюрприз: Хитрый план свекрови Анна ещё сладко спала, когда резкий звонок в дверь разбудил её в их уютной квартире...

З життя52 хвилини ago

Трепещущие лепестки: История любви без границ

Сломанные розы: История любви Арины и Дмитрия Евдокия Петровна ворвалась в квартиру дочери на рассвете, тяжёлые шаги эхом разносились по...

З життя55 хвилин ago

«Дважды радуемся гостям: как брат превратил выходные в тест на выдержку»

«Гостям радуются дважды»: как мой брат Серёжа превратил выходные в испытание на прочность — Лёш, ты же не забыл, что...

З життя2 години ago

Тайны рода и поиск счастья

Семейные тайны и дорога к счастью Анастасия Степановна купила на базаре в деревне Березовка корзинку душистой земляники и решила заглянуть...