У бабусі в селі помер легендарний кіт: герой котячих битв та мисливських подвигів.

У баби Галини в селі помер кіт. Заслужений був кіт. Багато на його рахунку було перемог над слабшим котячим плем’ям, побитих суперників і зловлених гризунів. Але стареньким вже став кото-фей, нічого не поробиш. Двадцять років без малого прожив на цьому світі без капітального ремонту.

Загорнула баба Галина улюбленця в чисте полотно, взяла лопату і понесла за город ховати. Чоловік її, Василь Єрофійович, вовтузився в кутку двору в погребі: щось там внизу лагодив, ремствував і тихо бурчав.

Віддавши останню шану котові-питомцю, баба Галина загорнула ямку і вийшла з прогалини. На плечі вона несла лопату, обмазаною глиною. Повз проходила сусідка – міська пані Фаїна.

– Доброго здоров’я, Галино Олександрівно! – привітала Фаїна і для форми запитала: – Що ж робите?
– Так от, – сказала баба Галина. – Вася мій відмучився, бідолаха. Бог прибрав старого. Поплакала та за городом його схоронила.

Від цієї новини Фаїна забула, куди йшла. Не далі як учора вона бачила Василя Єрофійовича в магазині, де дідусь купував цукор, «Приму» і чекушку горілки.

– Не може бути! – сказала вона. – Василь твій помер? Як же так швидко? Я ж учора його бачила.

– Ага, вчора ще бігав швидким, – кивнула баба Галина. – І веселий був увесь день, і оселедця цілого з’їв. Навіть увечері на ліжку з ним грали…

Очі у Фаїни повільно округлились.

– А сьогодні з ранку занудьгував мій Вася, захворів… – закінчила баба Галина. – Ліг на лавку, щось пробурмотів – і дух випустив.

Фаїна машинально перехрестилась.

– Ото ж як воно буває, – сказала вона. – Був-був Вася – і нема. А навіщо тобі лопата, кажеш?

– Так за городом його прикопала, сказано ж! – повторила баба Галина. – У полотнину чисту загорнула і сховала. І позначку з гілочки поставила, щоб не забути.

Фаїна була жінкою міською і багатьох сільських традицій до кінця не знала. Але їй здалося дивним, що Галина отак запросто поховала покійного чоловіка Василя Єрофійовича за городом, та ще й гілочку вткнула, щоб не забути, де лежить.

– Турботлива ти, Галино, не відібрати! – пробурмотіла Фаїна в задумі. – Пішла і закопала собі! А хіба ж не належить… ну, хоча б дільничного покликати, щоб факт смерті засвідчив?

Тепер уже баба Галина подивилася на Фаїну якось дивно.

– Ну ти й висловилася! – засміялася вона. – Вася, звісно, орлом був… але хто ж дільничного по таких дрібницях турбує? Міліціонер за кожним Василем не набігається. Давайте вже відразу генерального прокурора викличем?

Фаїна мовчала. Баба Галина перекинула лопату на інше плече.

– Може, у вас в місті так і прийнято, – сказала вона примирливо. – Ви ж усі розумні, трішки що – у вас прокурори, радники, юстиція… А у нас у селі по-простому. Помер Максим – і добре. Бери лопату і копай. За городом місця багато.

– Та-а-а… – пробурмотіла Фаїна. – Відчуваю, я ще не все знаю про ваше село. Але чому за городом, у бур’янах його закопала? А в людському місці поховати – ніяк?

Нерозуміння Фаїни почало дратувати Галину.

– А куди ж я з ним, коли околів? – запитала вона сердито. – Не на кладовище ж його з православними людьми класти? Забагато буде. Здавна всіх за городом закопують.

Баба Фаїна обережно присіла на колоду. На лопату в руках Галини вона старалася не дивитися. Сильно їй було не по собі і ноги підгиналися.

– Ну ти даєш, сусідко, – сказала вона нарешті. – Всіх за городом складируєш! І багато у тебе їх крім Василя було?

– Буває, чимало, – задумалася баба Галина. – До Василя, наприклад, Микола був. Нравом м’який, але всередині ницим був. Буває, вночі підкрадеться, ляже під бік – а зранку підо мною вся простиня волога. Ух, я його била! А ще раніше – Семен… той був спокійний, лагідний. Та теж строк прийшов – і помер. Добряче я їх поміняла.

І зі всієї сили встромила лопату в дерен – ніби крапку поставила.

– Тепер всі одним рядком за городом лежать! Василь, Микола, Семен… красунчики мої. Але не біда, мені Антоніна на днях молоденького обіцяє підкинути. Хіба на мій вік їх не вистачить?

Невідомо, що подумала Фаїна, бо в той момент за спиною баби Галини з’явився дід Василь Єрофійович – у глині і злий, як чорт.

– Смерті моєї хочеш, пеньок старий? – закричав на дружину. – Мене там зверху по вуха засипало, я ору-ору, борсаюся… Насилу вибрався, а вона тут теревені править!

Вирвав у жінки лопату і додав:

– Дай сюди інструмент! Чоботи відкопувати піду… і чекушка теж там залишилася.

Тут тітка Фаїна тихо з’їхала з колоди і втратила свідомість. Тому чекушка з погреба дуже знадобилася.