Connect with us

З життя

У бабусі в селі помер легендарний кіт: герой котячих битв та мисливських подвигів.

Published

on

У баби Галини в селі помер кіт. Заслужений був кіт. Багато на його рахунку було перемог над слабшим котячим плем’ям, побитих суперників і зловлених гризунів. Але стареньким вже став кото-фей, нічого не поробиш. Двадцять років без малого прожив на цьому світі без капітального ремонту.

Загорнула баба Галина улюбленця в чисте полотно, взяла лопату і понесла за город ховати. Чоловік її, Василь Єрофійович, вовтузився в кутку двору в погребі: щось там внизу лагодив, ремствував і тихо бурчав.

Віддавши останню шану котові-питомцю, баба Галина загорнула ямку і вийшла з прогалини. На плечі вона несла лопату, обмазаною глиною. Повз проходила сусідка – міська пані Фаїна.

– Доброго здоров’я, Галино Олександрівно! – привітала Фаїна і для форми запитала: – Що ж робите?
– Так от, – сказала баба Галина. – Вася мій відмучився, бідолаха. Бог прибрав старого. Поплакала та за городом його схоронила.

Від цієї новини Фаїна забула, куди йшла. Не далі як учора вона бачила Василя Єрофійовича в магазині, де дідусь купував цукор, «Приму» і чекушку горілки.

– Не може бути! – сказала вона. – Василь твій помер? Як же так швидко? Я ж учора його бачила.

– Ага, вчора ще бігав швидким, – кивнула баба Галина. – І веселий був увесь день, і оселедця цілого з’їв. Навіть увечері на ліжку з ним грали…

Очі у Фаїни повільно округлились.

– А сьогодні з ранку занудьгував мій Вася, захворів… – закінчила баба Галина. – Ліг на лавку, щось пробурмотів – і дух випустив.

Фаїна машинально перехрестилась.

– Ото ж як воно буває, – сказала вона. – Був-був Вася – і нема. А навіщо тобі лопата, кажеш?

– Так за городом його прикопала, сказано ж! – повторила баба Галина. – У полотнину чисту загорнула і сховала. І позначку з гілочки поставила, щоб не забути.

Фаїна була жінкою міською і багатьох сільських традицій до кінця не знала. Але їй здалося дивним, що Галина отак запросто поховала покійного чоловіка Василя Єрофійовича за городом, та ще й гілочку вткнула, щоб не забути, де лежить.

– Турботлива ти, Галино, не відібрати! – пробурмотіла Фаїна в задумі. – Пішла і закопала собі! А хіба ж не належить… ну, хоча б дільничного покликати, щоб факт смерті засвідчив?

Тепер уже баба Галина подивилася на Фаїну якось дивно.

– Ну ти й висловилася! – засміялася вона. – Вася, звісно, орлом був… але хто ж дільничного по таких дрібницях турбує? Міліціонер за кожним Василем не набігається. Давайте вже відразу генерального прокурора викличем?

Фаїна мовчала. Баба Галина перекинула лопату на інше плече.

– Може, у вас в місті так і прийнято, – сказала вона примирливо. – Ви ж усі розумні, трішки що – у вас прокурори, радники, юстиція… А у нас у селі по-простому. Помер Максим – і добре. Бери лопату і копай. За городом місця багато.

– Та-а-а… – пробурмотіла Фаїна. – Відчуваю, я ще не все знаю про ваше село. Але чому за городом, у бур’янах його закопала? А в людському місці поховати – ніяк?

Нерозуміння Фаїни почало дратувати Галину.

– А куди ж я з ним, коли околів? – запитала вона сердито. – Не на кладовище ж його з православними людьми класти? Забагато буде. Здавна всіх за городом закопують.

Баба Фаїна обережно присіла на колоду. На лопату в руках Галини вона старалася не дивитися. Сильно їй було не по собі і ноги підгиналися.

– Ну ти даєш, сусідко, – сказала вона нарешті. – Всіх за городом складируєш! І багато у тебе їх крім Василя було?

– Буває, чимало, – задумалася баба Галина. – До Василя, наприклад, Микола був. Нравом м’який, але всередині ницим був. Буває, вночі підкрадеться, ляже під бік – а зранку підо мною вся простиня волога. Ух, я його била! А ще раніше – Семен… той був спокійний, лагідний. Та теж строк прийшов – і помер. Добряче я їх поміняла.

І зі всієї сили встромила лопату в дерен – ніби крапку поставила.

– Тепер всі одним рядком за городом лежать! Василь, Микола, Семен… красунчики мої. Але не біда, мені Антоніна на днях молоденького обіцяє підкинути. Хіба на мій вік їх не вистачить?

Невідомо, що подумала Фаїна, бо в той момент за спиною баби Галини з’явився дід Василь Єрофійович – у глині і злий, як чорт.

– Смерті моєї хочеш, пеньок старий? – закричав на дружину. – Мене там зверху по вуха засипало, я ору-ору, борсаюся… Насилу вибрався, а вона тут теревені править!

Вирвав у жінки лопату і додав:

– Дай сюди інструмент! Чоботи відкопувати піду… і чекушка теж там залишилася.

Тут тітка Фаїна тихо з’їхала з колоди і втратила свідомість. Тому чекушка з погреба дуже знадобилася.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

11 + тринадцять =

Також цікаво:

З життя49 хвилин ago

Гра на удачу

Давно це було, ще за часів, коли Київ був повний весняного тепла, а по вулицях лунали пісні співаків з невеличких...

З життя2 години ago

Не пускай слова на вітер: важливіша мета — щасливе заміжжя!

— Ти, Льоню, не цокай дзьобом. Головне — гарно вийти заміж. У будь-якому разі виграєш, — наставляла родичка. Льоня була...

З життя2 години ago

Чому ти так на мене дивишся? Так, я не хочу дітей. Хіба нам погано удвох? – запитала дружина у чоловіка

— Чого ти так дивишся на мене? Так, я поки що не хочу дітей. Нам що, погано вдвох? — запитала...

З життя3 години ago

З двома впораємось, а третій — це вже виклик!

Марина почувствовала втому, яка не відпускала її кілька днів. Справ купа, а їй кортіло сісти й не рухатися, а ще...

З життя3 години ago

В останню мить усвідомлення: ризиковані наміри на табуреті з петлею в руках

Богдан запізно зрозумів, що стоїть на табуреті з мотузкою в руках і його наміри можуть бути неправильно зрозумілі. Богдан сидів...

З життя4 години ago

В пошуках себе

У Тараса була звичайна сім’я. Мама та тато любили його, як і він їх. Разом у вихідні ходили до кіно...

З життя4 години ago

Увічнена в любові

**Кохання до гроба** Марійка вийшла з магазину, перехопила важкий пакет і поплелася додому. Купила всього трохи, а ніби мішок цементу...

З життя5 години ago

Несподіване побачення

Випадкове побачення Марія вийшла з офісу й глибоко вдихнула повітря, насичене ароматом опалого листя та осінньої свіжості. Було яскраво та...