У моєї свекрухи троє дітей, старший з них – мій чоловік.

Моя свекруха має трьох дітей. Старший з них мій чоловік. У родині Яків завжди був особливим. Причина проста: свекруха народила його “в дівках”. Його молодші сестра і брат народилися вже у шлюбі.
Свекруха вміла з трирічною дитиною закрутити справи з досить заможним чоловіком. Вітчим мого чоловіка одним із перших почав свою справу, відкрив якийсь кооператив ще наприкінці 80-х.
Благополучно пережив 90-ті, не збанкрутував у нульових.
Дітей на своїх та чужих вітчим Якова ніколи не ділив. Поровну купував одяг, іграшки, рівно ж і ременя міг дати, якщо було за що. А ось свекруха дітей розділяла:
– І навіщо я тебе народила? – частенько говорила синові, – сімейну картину псуєш. Всі у нас світлі, а ти весь у батька. Чорний, як ніч.
Чим був винен Яків, який не просив у мами квиток у життя — незрозуміло. Тим більше, що матері він не заважав будувати особисте життя. А у вітчима грошей завжди вистачало, і зайвий рот у сім’ї нікого не обтяжував.
Ставлення матері до Якова перейняли з дитинства і молодші сестра з братом. Вже у дитячих сварках: “ти ніхто”, “ти нам не рідний”, “мій тато тебе годує і поїть”, – щедро звучало з вуст сестри Марини і брата Артема.
– Знаєш, — говорив чоловік ще в перші місяці нашого шлюбу, — у мене таке відчуття, що вітчим єдиний рідний мені у цій родині.
Зі свекрухою я майже не спілкувалася, ну не була жінка його нелюбимого сина їй цікава, при знайомстві вона глянула на мене зневажливо і промовила:
– Ну чого ще було від нього чекати? Живіть, як хочете і де хочете.
І ми жили. Орендували квартиру, зате ні від кого ні в чому не залежали. А через рік після весілля вітчима не стало. Раптово. Точніше, раптово для всієї родини, сам свекор, наче відчуваючи щось, привів документи в порядок.
Дім дістався свекрусі, а кожному з дітей, включаючи і пасерба, вітчим відписав по двокімнатній квартирі. Вся нерухомість була оформлена дарчими. А основний заповіт, що стосувався фірми, вітчим чоловіка постановив розкрити через пів року.
– А йому за що? — сестра Марина була в люті, тикаючи пальцем у бік мого чоловіка, вона повторювала, — яке він має відношення до тата?
Свекруха теж була невдоволена: не заслужив. Тим не менше, ми стали власниками житла. Жили ми спокійно в новій квартирі два місяці, а потім нас вирішила відвідати свекруха.
– Значить так, — заявила свекруха, — стару забереш ти.
Яку стару? Ми нічого не зрозуміли.
– Яку, яку, мою свекруху, — заявила мати чоловіка, — нащо вона мені здалася, я її все життя терпіти не могла, а тепер її до мене? Щоб я їй підгузки міняла?
Виявилося, що ні сестра, ні брат Якова теж не захотіли, щоб бабуся жила з ними, а одна вона вже не могла жити і потребувала догляду: після інсульту в жінки відмовили ноги.
– Тобі тато квартиру залишив, — заявив брат Артем, — от і відпрацьовуй.
Ми з чоловіком порадилися і взяли до себе Ірину Єгорівну. Вона виявилася жінкою з гумором, дуже цікавою і не сумною. Звісно, їй було прикро, що рідні онуки з нею так вчинили, вона сказала в перші ж дні:
– Мати їх розбалувала, невістка моя, а тебе, Яша, мій син завжди любив і хвалив. Ти для нього завжди був рідним, а для мене ти тепер більше, ніж рідний.
Марина і Артем навіщати бабусю не вважали за потрібне. Ні дзвінка, ні візиту.
Доглядати за Іриною Єгорівною було не важко, вона на інвалідному візку вміла навіть вечерю нам з чоловіком готувати.
А ще через 4 місяці було оголошено заповіт вітчима, що стосувався активів його бізнесу. Він усе залишив своїй матері. Треба було бачити обличчя свекрухи та її молодших дітей.
– Бабусю я забираю, – сказала Марина, підходячи до нас.
– Не ти, а я, — запалився Артем.
– А хто вам сказав, що я хочу переїжджати? — запитала Ірина Єгорівна жадібних онуків, — мені добре у Якова і я нікуди не піду.
Вона так і залишилася у нас, майже відразу, подарувавши моєму чоловікові усе, що дісталося їй за заповітом покійного вітчима Якова.
Свекруха, золовка і деверь намагалися оспорити це, був суд, але вони програли.
Їм і так дісталося багато, але багатство на користь не пішло. Артем умудрився влізти в якусь сумнівну історію, квартиру довелося продати за борги, він повернувся жити до матері.
Марина вийшла заміж, але з чоловіком не сжилася, виховує її дитину теж свекруха, а сама сестра чоловіка влаштовує особисте життя.
Недавно Ірини Єгорівни не стало. Розбираючи речі бабусі ми знайшли акуратно складений листок, написав вітчим Якова:
“Мамо, якщо зі мною щось станеться, йди жити до мого Яші. На мій погляд, з усіх моїх дітей, він найгідніший, хоч по крові він нам і не рідний. Прости за те, що не зміг виховати такими ж Маринку з Артемом.