У нашому офісі працював чоловік. Що не кажи, але він був особливий.

У нашому офісі працював чоловік. Ну, як “парень”, мужчину 36 років. Але він був особливий.

Відверто кажучи, він був не дуже розумний від природи. Але я взяв його на роботу 6 років тому і жодного разу не пожалкував. Найцікавіше, що він сам знав, що не дуже розумний, і не приховував цього. Більше того, коли він прийшов на співбесіду, перше, що він мені сказав, було:

– Доброго дня! Я не розумний і не приховую цього. Але мені потрібна робота, щоб я міг купувати ліки для мами, вона вже не може працювати.

Це мене трохи здивувало, але я зрозумів, що людина дійсно має особливі потреби. Проте, нехай і не надто інтелектуально складні, але завдання він буде виконувати. Він нагадував мені героя Дастіна Хоффмана з мого улюбленого фільму “Людина дощу”. Я відразу зрозумів, з ким маю справу, і не хотів його образити…

– Ви набагато розумніший за більшість людей, які намагаються приховати свій ідіотизм усіма можливими способами, але безуспішно. Ок, з завтрашнього дня приходьте на роботу.

З того дня він став нам, як син полку. Отже, 6 років він працював нарівні з усіма. Так, не такий, як усі, але чесний, порядний, пунктуальний, і, на мою думку, найкращий працівник з усіх, хто у мене є. Він поставив на ноги маму після інсульту, хоч я трохи допоміг з медикаментами і масажистами, але він усе робив сам і жодного разу не скаржився, що йому важко! Весь офіс любив його, як рідного! До того ж, так любили його, що відкормили з 75 кг до 100! Ми з ним навіть стали чимось схожі))

От, відволікся… Два дні тому, приїхавши в офіс після тривалого відрядження, мене одразу “влупила” моя помічниця:

– Олеже, він звільняється! Може ви зможете переконати його залишитися??? Як ми без нього?!

Я і сам здивувався! Як це звільняється??? Куди??? Чому??? Попросив покликати його до кабінету. Заходить через 10 хвилин, голову опустив так, що підборіддя листа живіт… Стоїть, в очі не дивиться…

– Олеже! Що сталося??? Що тебе не влаштовує? Хтось образив?? Тільки покажи пальцем – звільню пів офісу!

– Ні-ні, що ви, не треба, я їх всіх люблю. Просто… я… це… ну… ось…

– Ну, не тягни, кажи, що сталося? Проблеми з мамою?

– Ні, з мамою все добре, дякую… Я хочу одружитися!

І тут я закляк, як завислий смартфон! Відразу напрошувалося питання “як це, одружуся?” Але хто я такий, щоб питати таке?? Він такий самий чоловік, як і я, і нічого людське йому не чуже…, але бліін, якось це мене насторожило.

– Це серйозно, сподіваюсь ти хочеш одружитися не лише ти, а й потенційна наречена, якщо вона вже є у тебе на приміті, теж того бажає?

– Так, звісно!!! Вона мене вже рік запрошує до себе у Швецію! Разом з мамою. Вона мене любить і мою маму!

Блін, мені це зовсім перестало подобатись… Хворого чоловіка, підлітка… у Швецію… і маму.. Жесть якась!

– Напевно хороша дівчина, раз ти збираєшся туди із мамою!

– Вона дуже красива, руда і розумніша за мене! Я вам зараз покажу фото.

Тут він витягує з кишені айфон 7! Ого, думаю, не слабо! Усі ці роки у нього була стара “раскладушка”, яку ми чудово намагалися у нього “забрати”, щоб він “пересів” на нормальний телефон! І ж бо, новий у нього був Samsung, подарували на День народження йому, а я віддав свій “Соні” Z3 півроку тому. Але він ніяк ві не хоч раз “пересідати” на нормальний телефон. Ми це розуміли, тому не наполягали. А тут… Айфон… 7!!! Я навіть не встиг запитати, а він вже відповідає…

– Це мені Кароліна подарувала і багато фото своїх завантажила, щоб я не сумував…

У цей момент у моїй голові вже вирувала каша з жахливих думок. І я чекав, що на фото буде якась “розумна Памела Андерсон” із старих постерів. Але те, що я побачив, мене шокувало! На фото була руда дівчина, з характерними рисами людей з відомим синдромом. Я їх завжди називаю “Світлими людьми”.

Вони ж не винні, що мають зайву хромосому. В решті решт, вони такі ж, як і ми, а в чомусь навіть перевершують нас! Хоча, на відміну від нас, вони не вважають нас дебілами лише тому, що в нас на одну хромосому менше! У житті це дуже приємні і безневинні люди. І що мені особливо подобається у них, вони завжди усміхаються! Особисто мені усмішки “Сонячних людей” значно приємніші за резинові усмішки, які все частіше натягують оточуючі нас люди, проклинаючи нас останніми словами!

– Справді, красуня! Тобі пощастило! Якщо все так, як ти кажеш, я без особливого задоволення, як твій керівник, але з величезним задоволенням, як людина, відпускаю тебе до твоєї красуні! Якщо ти не проти, я зателефоную твоїй мамі, уточню деякі нюанси і куплю вам обом квитки на літак. Ок?

Олег завжди був веселим, усміхненим…, але такої радості на його обличчі я ніколи не бачив! Заради такого виразу обличчя, я б відправив його хоч у Бразилію, куди завгодно і за будь-які гроші! Він плеснув у долоні, як дитина, а сам набрав на своєму айфоні номер мами і передав мені телефон. І найголовніше, чому я завжди вважаю особливих людей розумнішими за нас, тупих, він дав мені мобільний і вийшов за двері! І знав, що розмова буде про нього, але він також розумів, що я не зможу говорити про нього толково у третій особі! Хто з простих людей вчинив би так само?! Та ніхто, навпаки, стояли б над душею, намагались би все почути! Унікальні люди! Розумні! Тактовні!

І чому їм не бути щасливими, як й іншим навколишнім??? Я навіть більше скажу, такі люди набагато щасливіші в сім’ях, ніж ми з вами, бо вони не вміють брехати, не вміють кричати один на одного, але вміють любити і бути вірними!

І хто з нас розумніший, а хто дурніший??? Сподіваюсь, висновок очевидний!))
Так, я переговорив з його мамою, виявляється, вона вже добре знає цю дівчину і немає підстав для сумнівів і … завтра, тобто вже сьогодні о 8 ранку я везу свого колишнього працівника та його маму в Бориспіль, а о 11:25 вони вилітають до Стокгольму. Вони будуть щасливі всі разом, а я буду тут один щасливий за них усіх! Але, у березні, якщо нічого не зміниться, я теж полечу до Стокгольму одружити свого найкращого і самого позитивного працівника!

Коли ти дивишся на таких людей, тобі не шкода нічого, ні часу, ні грошей, ні зусиль, лише б хоч якось покращити їхнє життя! А потім дивишся навкруги, і бачиш тих, хто приймає твою доброту за слабкість і намагається намашлювати душу, дивишся на них і вже не бачиш, бо вони ноль, пустота, для тебе їх не існує! Але все ж таки, хороших людей більше. Саме тому ця погана планета ще обертається…

Піду заварю тазик кави, щоб не заснути і не проспати аеропорт!