У нашому офісі з’явився колега: чоловік 36 років, що вирізнявся серед інших.

У нашому офісі працював один хлопець. Хлопець… чоловік уже, 36 років. Але він був незвичайний.

Відверто кажучи, людина була не дуже розумна від природи. Ну, зовсім не розумна! Але я взяв його на роботу ще 6 років тому і ніколи не жалів про це. Найдивніше, що він сам знав про свою обмеженість і не приховував цього. Більше того, коли прийшов влаштовуватись на роботу, перше, що мені сказав, була фраза:

– Добрий день! Я не дуже розумний і не приховую цього. Але мені потрібна робота, щоб я міг купувати мамі ліки, вона вже не може працювати.

Це мене трохи шокувало, але я зрозумів, що людина справді має проблеми. Але, в принципі, не такі, щоб не змогти виконувати нескладні завдання. Він мені нагадав героя Дастіна Гоффмана у моєму улюбленому шедеврі, “Людина дощу”. Я одразу зрозумів, хто переді мною, і не хотів його образити…

– Ви набагато розумніші за більшість тих, хто намагається приховати свою дурість будь-якими способами, але марно. Добре, з завтрашнього дня приходьте на роботу.

З того дня він у нас як син роти. Так ось, 6 років чоловік працював на рівні з усіма. Так, не такий, як усі, але чесний, порядний, пунктуальний і взагалі, на мою думку, найкращий працівник з усіх, хто у мене працює. Маму після інсульту поставив на ноги, правда, довелося трохи допомогти з ліками і масажистами, але так, він усе робив сам і ніколи не скаржився на тяжкість! Весь офіс його любив і прив’язався до нього як до рідного! Та так закохалися в нього, що відгодувати з 75 кг до 100!)) Ми з ним навіть стали чимось схожі))

Так, відволікся… Позавчора, коли повернувся в офіс після довгої відсутності, мене помічниця відразу зустріла новиною…
– Олеже, звільняється! Можливо, ви вмовите його залишитись???! Як ми без нього?!

Я й сам був в шоці! Як це звільняється??? Куди??? Чому??? Попросив покликати його в кабінет. Заходить через 10 хвилин, голову опустив так, що підборіддя аж на животі. Стоїть, в очі не дивиться…
– Олеже! Що трапилось??? Що тебе не влаштовує? Хтось образив?? Тільки пальцем покажи, звільню всіх!
– Ні-ні, що Ви, не треба, я їх усіх люблю. Просто… я… оце… ну… ось…
– Ну не тяни, кажи що потрібно? З мамою проблеми???
– Ні, з мамою все добре, дякую… Я хочу одружитися!

І тут я завис, як збійний айфон! Відразу запитав би “як це, одружуся?”, але хто я такий, щоб питати таке?? Він така ж людина, як і я сам, і йому також властиві всі людські почуття…, але, блін…, це мене трохи напружило.

– Справа важлива, сподіваюсь, що одружуватися хочеш не лише ти, а й потенційна наречена, якщо вона вже є у тебе на прикметі, також бажає того ж?
– Так, звісно! Вона мене вже рік кличе до себе, в Швецію! Разом з мамою. Вона мене любить і мою маму!

Бльооо, щось мені це вже не подобається… Хвору людину, аутиста…, до Швеції…, …і маму.. Це щось жахливе!
– Напевно гарна дівчина, раз ти збираєшся туди з мамою!
– Вона дуже красива, руда й розумніша за мене! Я вам зараз покажу фото.

І тут він витягує з кишені айфон 7! Ого, думаю, не слабо! Усі ці роки у нього була стара розкладачка, яку ми марно намагалися в нього забрати, щоб він перейшов на нормальний телефон! І новенький телефон Samsung у нього був, подарували на день народження, і моя Сонька була Z3, я через пів року новий собі взяв, а цю віддав йому. Але він ніяк не хотів “пересідати” на нормальний телефон. Ми розуміли, що йому це складно, тому не наполягали. А тут… Айфон…7!!! Я навіть не встиг задати питання, а він вже відповідає…

– Це мені Кароліна подарила і багато фото своїх туди завантажила, щоб я не сумував…

У цей момент у моїй голові вже варилася каша з жахливих думок. І я очікував, що на фото буде якась півгола Памела Андерсон зі старих постерів. Але те, що я побачив, мене шокувало! На фото руда дівчина з характерними ознаками людей з відомим синдромом. Я їх завжди називаю “Світлими людьми”.

Вони ж не винні, що у них одна зайва хромосома. В іншому вони такі ж, як і ми, а подекуди на багато чим нас перевершують! В усякому разі вони нас не вважають якимись дурнями тільки тому, що у нас на одну хромосому менше! Хоча за логікою речей, вони могли б саме так міркувати. Але в житті це дуже приємні й безневинні люди. І, що мені особливо в них подобається, вони завжди усміхаються! Особисто для мене усмішки “Сонячних людей” набагато приємніші, ніж гумові усмішки, які все частіше натягують люди навколо нас, проклинаючи за спиною нас, останніми словами!

– Справді, красуня! Тобі дуже пощастило! Якщо все так, як ти кажеш, я без особливого задоволення, як твій керівник, але з великим задоволенням, як людина, відпущу тебе до твоєї красуні! Якщо ти не проти, я подзвоню твоїй мамі, уточню деякі нюанси і куплю вам обом квиток на літак. Ок?

Олег завжди був усміхненим, веселим…, але такого щастя на обличчі я у нього ніколи не бачив! За це вираз обличчя, я б відправив його хоч у Бразилію, хоч куди і за будь-які гроші! Він заплескав у долоні, як дитина, і сам набрав на своєму айфоні номер мами і дав мені телефон. А найголовніше, чому я завжди вважаю аутистів набагато розумнішими за нас, безмозких, він віддав мені телефон і вийшов за двері! І адже знав, що розмова буде про нього, але і розумів, що я не зможу толково говорити про нього в третій особі! Ну хто з звичайних людей вчинив би так само?? Та ніхто, навпаки стояли б за спиною і намагалися б усе підслухати! Унікальні люди! Розумні! Тактовні!

І чому б їм не бути щасливими, як інші? Я більше скажу, такі люди набагато щасливіші в родинах, ніж ми з вами, бо вони не вміють брехати, не вміють кричати один на одного, але вони вміють любити і бути вірними!

І хто з нас розумніший, а хто дурніший??? Сподіваюся, висновок очевидний!)) І так, з його мамою ми переговорили, виявляється, вона вже прекрасно знає ту дівчину і немає жодних сумнівів і…, завтра, тобто вже сьогодні о 8-й ранку я везу свого колишнього працівника і його маму в Бориспіль, а об 11:25 вони відлітають у Стокгольм. Вони будуть щасливі всі разом, а я буду щасливий тут один за них усіх! Але, у березні, якщо нічого не зміниться, я полечу також у Стокгольм одружити свого найкращого і найпозитивнішого працівника!

Коли ти дивишся на цих людей, тобі не шкода нічого, ні часу, ні грошей, ні зусиль, аби хоча б якось зробити їхнє життя кращим! А потім дивишся навкруги, і бачиш тих, хто твою доброту приймає за слабкість і намагається зневажити твою душу, дивишся на них і вже не бачиш, бо вони для тебе нуль, порожнеча, їх для тебе не існує! Але добрих людей більше. Саме тому ця шматка земної кулі ще обертається…
Піду заварю тазик кави, щоб не заснути і не проспати аеропорт!