– У тебе півгодини, щоб викликати бізнес-таксі для мене та дітей на вокзалі! – заявила родичка

— Ми на вокзалі, у тебе півгодини, щоб викликати таксі бізнес-класу мені й дітям! — заявила родичка.

– Ти мені сестра чи просто випадкова знайома? Чи не соромно так поводитися, та ще й при дітях? Невже тобі важко купити улюбленим племінникам одяг? Чому я взагалі повинна просити тебе щось їм купувати? Ти повинна сама пропонувати! Грошима мені допомагати! Ти ж не змогла народити і навряд чи народиш! А я — мати-одиначка! — Анжела кидала слова, ніби дарти, стараючись вразити Надію сильніше і якнайглибше вторгнутися в її особисті межі.

Надія в родині була не найулюбленішою дитиною. Мама народила її без чоловіка, а коли вийшла заміж, старша дочка раптом стала всім заважати. Вітчим постійно дорікав шматком хліба, а матір виказувала на ній свою злість через те, що їй довелося вийти заміж майже за першої зустрічної людини, аби не залишитися матір’ю-одиначкою. Лише народження молодшої сестри дало Надії можливість зітхнути вільніше, адже тепер у неї з’явилася певна роль. Батьки вирішили, що старша дочка стане нянькою для молодшої.

Постійно Надія мала проводити час із сестрою, годувати, розважати та розвивати її, незважаючи на наявність власного життя, уроків та занять. Якщо Надія вчасно не встигала переодягнути чи нагодувати молодшу, її позбавляли можливості вийти погуляти з друзями або відвідати день народження однокласниці. Дорослішаючи, маленька Анжела почала ставитися до сестри так само, як і батьки, вважаючи її щось на кшталт прислуги.

У вісімнадцять років, закінчивши школу, Надія вирішила кардинально змінити своє життя. Вибрала для вступу до університету місто подалі від дому, зібрала речі та поїхала, з твердим наміром ніколи не повертатися. Як жили батьки та сестра в наступні десять років, Надія майже не цікавилася. Вони дзвонили рідко і лише для того, щоб попросити грошей, яких ніколи не повертали.

Їхати в гості Надії не хотілося, але вона знала, що сестра у сімнадцять років стала матір’ю, у вісімнадцять вискочила заміж і вирішила народити другу дитину, аби чоловіка не забрали в армію. На щастя, народився двійнята, але молодий батько, скуштувавши всі принади раннього батьківства, втік, вимагаючи від юної дружини розлучення.

Тепер до Надії дзвонили частіше. На відміну від сестри, за ці роки вона встигла в житті значно більше, ніж народити дітей. Отримавши освіту, вона влаштувалася працювати у фірму, де невдовзі помітили перспективну співробітницю. Стабільна робота і повільно, але зростаюча зарплата дозволили дівчині зважитися на іпотеку. Хоча й невелику студію, але вона змогла придбати власне житло.

Знаючи, що старша донька не бідує, батьки стали ледь не щотижня телефонувати і просити грошей у борг. Борги, природно, не поверталися. Прохання завжди стосувалися дітей Анжели.

— Надя, у Поліни куртка порвалася. Надішли п’ять тисяч гривень. Тільки терміново, дівчинці нема в чому вранці в садок іти!

— Надя, двійнятам треба грошей на подарунки, у них день народження! Анжелочка знайшла підходящі, з тебе десять тисяч.

— Надя! У Анжелочки проблеми, її знову з роботи вигнали. Не розуміють, що у багатодітної матері є проблеми важливіші за роботу. Загалом, тепер ти будеш оплачувати садок двійнят і Полінину підготовку до школи!

Кожне прохання батьків звучало як наказ. При цьому вони не запитували, чи є у старшої дочки гроші та чи може вона надіслати потрібну суму. Про те, як справи у самої Надії, мати ніколи не цікавилася, вважаючи, що та живе чудово, віддалившись від сім’ї. Успіхами старшої дочки вона не пишалася, вирішивши, що та могла б працювати ще більше і допомагати сім’ї ще сильніше.

Надія ж так і не змогла вибити з себе це почуття провини, яке їй нав’язали з дитинства. Відмовити матері у неї не виходило. Кожного разу після її дзвінка Надія зітхала і йшла перераховувати свої фінанси, вирішуючи, від чого доведеться відмовитися цього місяця.

Особисте життя у Надії було куди скромніше, ніж у молодшої сестри, але все ж таки вона могла «похвалитися» невдалим шлюбом. Ледь влаштувавшись на роботу, Надія познайомилася з колегою, невдовзі вирішили узаконити стосунки. Але перед весіллям з’ясувалося, що у Надії є великий і серйозний недолік: вона не могла мати дітей. Чоловік вирішив, що така дружина йому не потрібна, і пішов. Цю трагедію Надія пережила самостійно, розповівши матері про це лише через кілька років. Відтоді її безпліддя почало спливати майже в кожній розмові з родичами.

— Пустоцвіт у нас Надя-то… От не пощастило! Добре хоч Анжелочка внуків народила… — говорила мати.

На деякий час її залишили в спокої, але одного разу молодша сестра вирішила, що пора б старшій по-справжньому показати свою сестринську любов і турботу. Вранці одного з рідкісних вихідних Надії у її квартирі пролунав дзвінок.

— Надя, ну ти де взагалі? Я що, зобов’язана з дітьми на автобусі добиратися? Негайно замов мені таксі! Та дивись, щоб не економне! Малюків укачує в прокуреному салоні! Так що не економ!

— Привіт. А ти де взагалі? І чому я повинна тобі таксі замовляти? — ошелешено запитала Надя.

— А тобі що, мати не сказала? Я вирішила перебратися до тебе. Нема чого в нашому містечку робити! Буду з тобою жити. Я на вокзалі, у тебе півгодини, щоб за нами з дітьми приїхало таксі. — Сестра кинула трубку, а Надія присіла, адже новини були не найрадісніші. Виявилося, поїхавши за пару тисяч кілометрів від дому, вона не змогла втекти від нахабної сестриці.

Увечері Анжела вже роздавала вказівки.

— Завтра знайдеш мені роботу у своєму офісі, ти ж начальник. І дивись, щоб із хорошою зарплатою, але не занадто напружно. І щоб у колективі були молоді чоловіки, а з роботи мене відпускали за першою вимогою! Для двійнят купи двоярусне ліжко, не тулитися ж нам усім на одному диванчику! Сьогодні, так і бути, я на твоєму ліжку посплю з хлопчиками, а Поля з тобою на дивані. І ще, скоро холоди, треба купити дітям теплий одяг! І дивись, щоб не гірше, ніж у інших! Мені не хочеться червоніти перед людьми. Щоб мене розведенкою з причепом називали!

Надія слухала і не могла зрозуміти, чому досі ще не виставила цю розбещену дівчину за поріг? Чому взагалі досі терпить таке ставлення до себе? Чому не почала відстоювати особисті межі, допустивши, щоб проблема зайшла так далеко. Миттєвий порив раптом почав набирати силу, з’явилася злість на батьків, образа і бажання виправити несправедливість. Різко вставши і зробивши сестрі знак замовчати, Надія випалила:

— Сьогодні ви в мене переночуєте, а завтра вранці я тебе відвезу на вокзал, і ти поїдеш назад до батьків! Я більше не буду тебе утримувати та надсилати гроші на твоїх дітей! Ти їх народила, сама й виховуй! Мені все це набридло! Не я тебе народила, не мені за тебе нести відповідальність. Вважай, що своєю багаторічною фінансовою допомогою я віддала вашій сімейці всі борги! Якщо зранку ти не залишиш мій дім, я викличу поліцію і мені байдуже, що тут діти! Це твої діти і твої проблеми! До речі, спиш ти з усіма своїми малюками на гостьовому дивані, і мені все одно, як ви на ньому вміститеся! Я звикла спати з комфортом!

Надія говорила так впевнено, що Анжела не змогла вимовити й слова. Вона обурювалася і бурчала весь вечір, дзвонила матері, скаржилася, але Надія вирішила ніяк не реагувати. Вранці вона навіть не стала відвозити сестру на вокзал, просто виставила за двері, видавши насамкінець трохи готівки на таксі та поїзд.

— На цьому все. Можеш забути дорогу до мене. І слова «треба». У мене своє життя, і воно не полягає в твоїх інтересах, — сказала Надія, закриваючи двері. Вона досить довго плакала в подушку, думала, розмірковувала, але зрозуміла, що зробила все правильно. Інакше її б просто зжили зі світу… такі чудові родичі.

Позбувшись зобов’язань, які не давали їй жити сповна, Надія начебто вдихнула на повні груди. Вона почала зустрічатися з чоловіком, і через два роки вийшла за нього заміж. Вони з чоловіком усиновили двох дітей і стали жити щасливо.