У вихідний день вона вирушила на міський ринок за подарунком для мами.

У вихідний день Настя зібралася на міський ярмарок, хотіла мамі в подарунок купити вовняну хустку. Там завжди був великий вибір, і ціни нижчі, ніж у магазинах, де продавали вироби ручної роботи.

Біля самого входу стояли ромки з хустками в руках і підбігли до Насті, пропонуючи товар, вона розгублено переводила погляд з однієї хустки на іншу, не могла обрати, всі були красиві, теплі, захотілося купити одразу декілька, але коштували вони недешево, тому потрібно було визначитися, яку саме придбати.

Поруч виявилася літня ромка з хусткою, яка впала Насті в око більше за інші. Ромка розправила її, струснула, і Настя одразу уявила, як затишно буде мамі в цій розкішній великій хустці.

Сторгувалися, Настя полізла за грошима, простягнула ромці, та затримала її долоню і сказала: “Зустріч тебе чекає, скоро познайомишся з чоловіком, тільки дивись, не відмовляйся від нього одразу, доля твоя. Важко буде, але щаслива будеш з ним усе життя”.

Настя невдовірливо слухала жінку, яка зустріч, на горизонті жодного кандидата, та й часу на побачення у неї немає, треба доглядати за мамою, котра хворіла.

“Точно кажу,” – продовжувала ромка, – “все так і буде”.

Настя, розрахувавшись, побігла на зупинку, треба ще забігти в аптеку, купити ліки мамі.

Принесла додому подарунок, мати охнула: “Скільки ж він коштує? Це так дорого! Знаєш, я завжди мріяла про таку хустку!”

Настя була щаслива, і, заварюючи на кухні чай, все роздумувала про слова ромки, мовляв, брешуть вони всі, не варто надавати значення.

Наступного тижня Настя з мамою поїхали до поліклініки, мама ходила з паличкою, і Настя завжди супроводжувала її до лікаря.

Біля під’їзду стояла машина, загороджуючи їм шлях. Багажник був відкритий, він був заповнений сумками, пакунками, мабуть, хтось переїжджав у їхній будинок, перевозив речі. Біля машини гралися двоє хлопчаків, років 5 і 7, грали в доганялки. З під’їзду вийшов чоловік, направився до машини і почав вивантажувати речі з багажника.

Мама Насті привіталася з ним і запитала: “В нашому будинку житимете? Це напевно, на п’ятий поверх, там Петрови нещодавно квартиру продали, вам значить?”

Чоловік привітався і підтвердив, так, це він купив квартиру на 5-му поверсі.

“А ось і мої бешкетники”, – жестом вказав на хлопчаків, – “вгамувати неможливо”, і не встиг він закінчити фразу, як за спиною пролунав вигук: “А-а!”

“Що знову?” Чоловік підхопив молодшого на руки, той кричав, на коліні красувалася величезна подряпина.

“Асфальтна хвороба”, – оглянувся батько, – “що робити? Аптечки не знайдеш, обробити треба”.

“Йдемо до нас, мамо, посидь трохи на лавочці?” – Настя потягнула чоловіка за собою.

“Та незручно, і ви кудись збиралися, затримаємо вас”.

“Нічого, до лікаря жива черга, часу ще багато, ходімо”.

Піднімаючись за Настею сходами, чоловік представився: “Мене звати Володимир, а це мій бешкетник – Сашко”.

Вдома Настя спритно обробила рану, хлопчак бурчав, але більше не видав ані звуку.

“А ти молодець, справжній герой!” – Настя розкуйовдила йому волосся, – “не бігай більше”. Сашко кивнув, більше не буду.

Настя помітила, що Володимир спостерігав за нею, як вона поводилася з його сином. Щось у його очах збентежило Настю.

“Дякую, підемо далі розвантажуватися, ще пару рейсів доведеться зробити. А завтра перевеземо решту”.

“Ви так і возите речі з дітьми?” – не стрималася Настя, – “а дружина не може з ними побути?”

“Немає у мене дружини”, – коротко відповів Володимир.

Настю осяяло: “А знаєте що, давайте, приводьте зранку хлопців до нас, у мене відпустка, я вдома, і мама буде рада”.

Володимир пом’явся, але погодився, возити хлопчаків з собою було дуже незручно, та й місця в машині залишиться більше.

“Дуже вам дякую, о десятій приведу?”

На тому і домовилися. Вранці Володимир привів синів до Насті і поїхав на стару квартиру.

Хлопчаки до приїзду батька захоплено грали, малювали, дивилися мультики і поводилися дуже пристойно.

Володимир повернувся близько шостої, закінчив перевезення, Настя нагодувала всіх вечерею і відпустила додому. Лягаючи спати, вона згадувала погляд Володимира, від якого мурашки бігали по шкірі, у значенні цього погляду жінки не помиляються.

“Але двоє дітей!” Настя уявляла, як важко Володимиру одному справлятися з хлопчаками.

Вони часто зіштовхувалися то біля під’їзду, то на сходах, віталися і розходилися, поки одного разу Володимир не заговорив з Настею.

“Настя, ми з хлопцями хотіли б запросити вас у гості, з мамою, звісно, як ви на це дивитесь?”

“З радістю!” – посміхнулася Настя, – “до чаю спекти тортик?”

“О, було б непогано!” – Володимир торкнувся її руки, – “на сьому годину приходьте, ми будемо вас чекати”.

Настя збігала в магазин, купила хлопцям по іграшці, на свій смак, розповіла мамі про запрошення Володимира.

“Ні, Настю, я не піду, сходи сама, торт будеш пекти?”

“Так, зараз займусь!”

Увечері прийшла до Володимира, вручила хлопчакам подарунки, ті одразу взялися грати, а Настя і Володимир розташувалися на кухні.

“Поки що не дуже затишно”, – виправдовуючись, сказав Володя, – “але нічого, скоро наведіть порядок”.

Вони пили чай, про багато розмовляли. Володимир розповів, що мама хлопчиків їздила у відрядження і одного разу просто не повернулася. Знайшла іншого чоловіка, і ось, вже кілька років Володимир виховує їх сам.

“Як вона залишила дітей?” – Настя не розуміла.

Володимир знизав плечима: “От так”.

“Настя, ви мені дуже подобаєтесь”, – несподівано сказав Володя.

Я розумію, чужі діти…

“Це пропозиція?” – засміялася Настя, – “у вас хороші хлопчаки, а ви мені теж подобаєтесь”.

“Тоді, давай перейдемо на ти, і у вихідні разом сходимо в кіно?”

“Добре!” – Настя встала, – “пішла, спокійної ночі”.

Вона розповіла мамі про розмову з Володею, і та відповіла, що Володя хороша людина, але вирішувати повинна сама Настя, чи зможе вона полюбити його дітей.

“Я люблю їх, всіх”.

А ромка виявилася права, Настя зустріла чоловіка, з яким їй було добре і спокійно. Через кілька місяців вона переїхала до Володимира, вони розписалися, а її мама отримала одразу двох онуків.