З життя
Уявіть, що ми могли б досягти, якби цінували людей понад прибуток. Уявіть.

**Уяви**
Уяви місто, де ніхто не залишається непоміченим.
Де прибиральника Олександра Шевченка знають так само добре, як і директора великої компанії.
Де цінність людини вимірюється не гривнями, а добротою.
Помрій про світ, де перше запитання на ділових зустрічах не *”Скільки це коштуватиме?”*,
а *”Скільки життів це поліпшить?”*
Де нові технології не випускають впопих заради прибутку,
а вирощують з терпінням, бо їхня мета лікувати, навчати, піднімати.
Уяви школи, де кожна дитина не оцінка в щоденнику,
а історія, яку варто почути.
Лікарні, де пацієнти не номерки,
а люди з мріями, які ще чекають на своє виконання.
Робочі місця, де вихідні для родини, а не для звітів.
Що, якби найбагатші були не ті, у кого більше мільйонів,
а ті, хто створив найбільше можливостей для інших?
Що, якби справжня біржа не Уолл-стріт,
а мільйони миттєвої теплоти, якими щодня діляться незнайомці?
Уяви державу, де успіх вимірюють не ВВП,
а посмішками, освіченістю, меншою кількістю сліз, пролитих у самотності.
Уяви сусідів, які змагаються не в тому, хто яскравіше сяє,
а в тому, хто зможе підтримати іншого.
І уяви себе у такому світі
без поспіху, без страху, без постійного підрахунку
Просто живучим, щиро,
бо твоя цінність у тому, що ти людина.
**Уяви. А потім дій.**
