Увійшла до квартири, яку здали після смерті власниці.

Вже деякий час тому мала змогу побувати в квартирі в центрі Києва, яку зняли одразу після смерті власниці. Величезна запущена квартира з чорним входом. Нові власники – дуже далекі і, очевидно, дуже скупі родичі. Вони нічого не винесли, не прибрали, не намагалися зберегти. Жити в такій обстановці було дивно – без дозволу чіпати все, немовби господар тільки на хвильку вийшов. Спочатку здавалося, хтось повернеться, побачить мене і запитає строгим голосом: що це ви тут робите? Але ж ні, ніхто не прийшов. Біля телевізора клубок муліне. Ґудзики у вазочці. Чеські різнокольорові келихи, гарні, проте постійно використовувані – з них явно часто пили вино. За склом фотографія іноземної дівчинки в мантії і шапочці з китичкою. У кладовці акуратно упаковані зимові пальта і чоботи. Свіжі календарі в усіх кімнатах – перекидні, відривні, настінні, просто якась манія. Тут стежили за часом. На кухні в шафці незавершені вітаміни. Тут планували жити довго і затишно. Ніяких ліків – ніхто не хворів. Власниця жила сама у трьох кімнатах. У ванній різні шампуні для кошенят. Скрізь сильний котячий дух. Коти тут були на царському становищі, і, напевно, їх вигнали слідом за гробом. І чудова бібліотека. Не декоративна, коли сторінки склеєні, а книги підібрані за кольором і висотою, а жива, читана, видно що постійно поповнювана бібліотека, для задоволення, без снобізму. І альбоми з мистецтва, і китайська філософія, і детективи. А ще багато-багато книг про дідуся власниці квартири. Товстезні, багато товстіші за Біблію. На кількох мовах. Про його всесвітню комуністичну значущість, його геній і вдячність народів за його вчинки. І ось я прийшла з вулиці, і якби був камін, я могла б підтримувати вогонь за допомогою цього макулатури. Тоді від неї була б хоч якась користь. Що залишилося від цієї людини? Київська квартира, здаючи яку, далекі родичі можуть вже не працювати. Ой, можна померти будь-якої миті, і нічого з того, що було тобі дорого, не буде цінним вже нікому. Так, є діти, але й їм нічого мого не потрібно. У них буде своє. Господи, все, що є в нашому житті матеріального – все це такі дрібниці, такі смішні і незначні речі. І ми самі теж… Виявилося, що дотепер у мене була надія на безсмертя) Тепер ніколи не буду нічого накопичувати, облаштовувати і думати про потім. Життя неможливо облаштувати раз і назавжди, його можна тільки продовжувати день за днем. А накопичувати – тільки враження, жити тільки зараз – щоб було що згадати, коли вже нічого не буде відбуватися. Мені показали, що буває ПОТІМ. Нічого. Просто приходять чужі люди, затоптують твої сліди і варять каву в твоїй турці.