«В очікуванні дитини, а думки – про вечірки та салони: наче не планує стати мамою…»

Олена Миколаївна сиділа в кухні, дивилася у вікно, за яким починав сипати перший грудневий сніг. Серце нило не від зими чи морозу, а від тривоги — за доньку, за онука, за завтрашній день. Марічка, її єдина дитина, носила під серцем дитинку. Вже тридцять восьмa тижнів минуло — от-от роди. А в неї в голові — не про пелюшки чи колиску, не про молоко та безсонні ночі. У доньки лише мрії про манікюри, фотовиходи, кав’ярні з подружками та новорічні вечірки.

Олена Миколаївна не вірила своїм вухам. Як так? Де материнський інстинкт? Де той внутрішній тремтливий настрій, що прокидається навіть у кішки, коли та готується до пологів? Де турбота, де хвилювання, де нарешті той священний страх? Але в Марі — лише список салонів краси та розклад, куди вписана… бабуся. Тобто вона сама. Адже саме їй доведеться годувати малюка, поки молода мама «приводить себе до ладу».

— Мамо, ти ж тимчасово не працюєш. Посиди з дитиною, я ж тільки на зачіску та нігті побіжу. Хіба можна фоткатися з малям у халаті?

Олена Миколаївна ледь не втрапила. Доню, ти кого збираєшся народжувати — дитину чи атрибут для сторісів?

Марічка заміжня вже п’ять років. Побралися ще в університеті. Чоловік у неї добрий, робота є, квартиру в іпотеку взяли, батьки допомогли. Дітей не поспішали заводити — кар’єру будували. І ось — нарешті вагітність. Бабусі, звісно, раділи. Та згодом з’ясувалося, що майбутня мати підійшла до цього свята життя зовсім інакше.

Спочатку Олена Миколаївна гадала — може, це страх, може, так хвилювання виражається. Але все стало зрозуміло, коли вона побачила, як донька цілими годинами переглядала оголошення нянь… для новонароджених! Дитини ще немає, а вона вже шукає, кому її передати.

— Марічко, ти про що? Яка няня? З дитиною мати повинна бути! Налагодити годування, режим, зв’язок! Це ж не кошеня, якому сипнув корму — і справи скінчені!

— Мам, ти просто не в тренді. За кордоном усі з нянями. Мати — не служниця. Я тепер не просто мати, а жінка. Слинг — і по справах.

Від цих слів у Олени Миколаївни серце зжималося. У її молодості народжували рано — у двадцять, у двадцять два. Та ніхто не вважав, що це заважає життю. Навпаки — воно і було життям. Ночі без сну, біганина з роботи до дитини, останні гроші на молочні суміші. Не було тоді інстаграмів, не було фотосесій у пологовому. Була любов, був страх, була відповідальність. І щастя — справжнє, не постановочне. А тепер…

Усі дитячі речі купували лише тому, що наполягала Олена Миколаївна. Вона з другою бабусею тягали Марічку по магазинах, вибирали коляску, ліжечко, боді. Донька погоджувалася, але байдуже — аби відчепилися. Все прали, прасували, складали — і все це робили бабусі. А Марічка… мріяла про новорічну вечірку.

— Ми з дівчатами думали, якщо все гаразд, може, першого числа вийдемо хоча б у кафе? Я ж тепер не в монастирі!

Олена Миколаївна тоді вибухнула. Сказала все начистоту — без поблажок. Що так не поводяться. Що материнство — не шопінг, а велика відповідальність. Що немовля — не аксесуар. Що не варто мріяти про фотосесії, поки не пройшли пологи, не почалися безсонні ночі, коліки та перші краплі молока. Що мати — це перш за все серце дитини, а не просто «той, хто годує».

Та доньці, здавалося, однією вухою увійшло, іншим — вийшло.

— Мам, ти занадто драматизуєш. Тепер все інакше. Головне — бути щасливою, а щаслива мама — це красива мама.

Тепер Олена Миколаївна кожен вечір думає: може, вона десь провинилася? Може, надто розпестила? Може, не навчила чогось важливого? Чи то просто зараз таке покоління — коли спочатку стають матерями, а потім, можливо, дорослішають?

Та все ж вона вірить: коли Марічка побачить ту крихітну дитинку у пологовому, коли той стисне її палець маленькою рученяткою, коли прокидатиметься серед ночі від її плачу — щось певне зміниться. В серці щось клацне. І тоді на першому місці буде вже не зачіска, а той маленький чоловічок, для якого вона — цілий світ.

А поки що… Олена Миколаївна молиться. За доньку. За онука. І за те, щоб у серці її дорослої дитини прокинулося справжнє материнство — не від світлин, а від любові.