Connect with us

З життя

Вчора був мій день народження, і я не можу збагнути, чи це провал, чи найепічніше свято в житті.

Published

on

Мій день народження був учора, і, чесно кажучи, я досі не можу зрозуміти, чи це був грандіозний провал, чи найепічніше свято в моєму житті.

Почалося з того, що я, як наївна душа, доручила організацію своїй найкращій подрузі Олені. Вона божилася, що все буде “на найвищому рівні”, що стіл ломитиметься від вишуканих страв, а гості будуть у захваті. Ну звичайно, Олено! Коли я повернулася додому після роботи, мене зустріла картина, гідна якоїсь комедії про невдалі вечірки.

У вітальні панував справжній хаос. Залишки нарізок ковбаси та сиру, трохи підсохлих, лежали вперемішку з маслинами, які, здається, ніхто навіть не куштував. Овочі — огірки, помідори та якийсь млявий болгарський перець — виглядали так, наче їх нарізали ще минулого понеділка. Я навіть подумала, що Олена просто зібрала все, що знайшла в холодильнику, і назвала це “святковим столом”. Пляшки з вином, соком і чимось газованим стояли в безладді, а деякі вже були наполовину порожніми. Мабуть, хтось вирішив розпочати вечірку без мене.

Олена, зустрівши мене біля дверей, сяяла, як ялинка на Різдво. “Ну як тобі? Правду ж, файно?” — запитала вона, гордо показуючи на цей кулінарний апокаліпсис. Я лише кивнула, намагаючись приховати здивування. Не хотілося ображати подругу, яка, судячи з усього, щиро старалася. Але в голові крутилася лише одна думка: “Хто взагалі їсть підсохлу ковбасу на день народження?”

Мій брат Андрій, як завжди, вирішив додати свій штрих до цього свята абсурду. Він приніс торт, який, схоже, пережив справжню пригоду. Коробка була пом’ята, крем розмазався по внутрішній стороні кришки, а напис “З Днем Народження!” перетворився на щось, що нагадувало абстрактну картину. “Я сам вибирав!” — гордо заявив Андрій, ставлячи торт на стіл. Я подивилася на цей кулінарний шедевр і вирішила, що запалю свічки прямо так — може, у напівтемряві ніхто не помітить його жалюгідного стану. Але Андрій був такий задоволений, що я не стала його розчаровувати. Зрештою, він мій брат, і його ентузіазм завжди переважує будь-які недоліки.

Марія, моя колега, теж відзначилася. Вона подарувала мені набір косметики, який, судячи з трохи пошарпаної упаковки, явно застарів у неї вдома. “Я подумала, тобі підійде!” — сказала вона з такою щирою посмішкою, що я навіть не образилася. Ну, хоч щось новеньке з’явиться у ванній. Хоча, чесно кажучи, я вже передчувала, як цей крем із запахом “квітучої вишні” виявиться занадто липким, а туш — засохлою. Але то вже дрібниці.

Гості, до речі, теж додали колориту. Хтось приніс караоке, і ось уже через півгодини весь дім гудів від несучотливого виконання хітів дев’яностих. Олена, натхненна кількома келихами вина, вирішила, що вона — реінкарнація Тіни Кароль, і почала співати “Помножуємо любов” з таким запалом, що сусіди, напевно, досі обговорюють цей концерт. Андрій, не бажаючи відставати, підключився до караоке з піснею “Ой у лузі червона калина”, чим викликав бурю сміху у всіх присутніх.

Опівночі стіл виглядав ще сумніше, але настрій був на висоті. Ми сміялися з незграбних подарунків, згадували старі історії та навіть влаштували імпровізований конкурс на найсмішніший тост. Перемогла Марія, яка побажала мені “стільки щастя, щоб воно не поміщалося у валізу, але при цьому не важило, як валіза з цеглою”. Я досі не знаю, що вона мала на увазі, але звучало це геніально.

Коли гості почали розходитися, я подивилася на розруху у вітальні та зрозуміла, що це день народження я точно не забуду. Так, стіл був далекий від ідеалу, торт нагадував жертву стихії, а подарунки викликали більше запитань, ніж захвату. Але зате було стільки сміху, тепла та кумедних моментів, що я б не проміняла цей вечір ні на що. Олена, Андрій, Марія та всі інші зробили мій день народження таким, яким він і має бути — живим, щирим і трохи божевільним.

Наступного разу я, звичайно, візьму організацію у свої руки. Або хоча б сховаю підсохлу ковбасу перед приходом гостей. Але якщо чесно, такі вечірки — це і є справжнє життя. І я вже чекаю наступного дня народження, щоб подивитися, чим ще мене здивують мої друзі та рідні.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

17 + сімнадцять =

Також цікаво:

З життя44 хвилини ago

Три жінки, одна кухня і постійна метушня

Ось історія, адаптована для української культури: Три жінки, одна кухня і жодної згоди — Гаразд. Понеділок — мій. Вівторок —...

З життя2 години ago

Кінець суперечок

Випадок про повідок — Олесь, вставай та виведи Барса погуляти, я не робот! — Василь Шевченко вдарив долонею по кухонному...

З життя3 години ago

Тайна, що їх єднає

Ось, слухай, я адаптував історію під український колорит. — Оленко, це хто з тобою на фото? Якийсь хлопець у шкіряній...

З життя3 години ago

Незалежний голос: таємниця зниклого брата

**Брат, про якого мовчали** — Оленко, це хто з тобою на фото? Якийсь парубок у шкірянці! — Віктор Коваль ткнув...

З життя4 години ago

Кінець любові, початок успіху

**Захід стосунків, схід кар’єри** Тиша у двійку вбила наше кохання, але розбудила мою душу. — Я йду, Іване. І не...

З життя4 години ago

Кінець любові, початок успіху

Захід кохання, світанок кар’єри Тиша удвох — Я йду, Богдане. І не намагайся мене зупинити, — Олеся стиснула в руці...

З життя5 години ago

Занадто велика турбота

Українська адаптація: Слишком багато турботи Марічка прокинулася від запаху смаженого часнику та дивного дзюрчання. У кімнаті було темно, але за...

З життя5 години ago

Переповнена турботами

**Занадто багато турбот** Соня прокинулася від запаху смаженої цибулі та дивного лускоту. У кімнаті було темно, але за стінкою брязкали...