Connect with us

З життя

Вчора був мій день народження, і я не можу збагнути, чи це провал, чи найепічніше свято в житті.

Published

on

Мій день народження був учора, і, чесно кажучи, я досі не можу зрозуміти, чи це був грандіозний провал, чи найепічніше свято в моєму житті.

Почалося з того, що я, як наївна душа, доручила організацію своїй найкращій подрузі Олені. Вона божилася, що все буде “на найвищому рівні”, що стіл ломитиметься від вишуканих страв, а гості будуть у захваті. Ну звичайно, Олено! Коли я повернулася додому після роботи, мене зустріла картина, гідна якоїсь комедії про невдалі вечірки.

У вітальні панував справжній хаос. Залишки нарізок ковбаси та сиру, трохи підсохлих, лежали вперемішку з маслинами, які, здається, ніхто навіть не куштував. Овочі — огірки, помідори та якийсь млявий болгарський перець — виглядали так, наче їх нарізали ще минулого понеділка. Я навіть подумала, що Олена просто зібрала все, що знайшла в холодильнику, і назвала це “святковим столом”. Пляшки з вином, соком і чимось газованим стояли в безладді, а деякі вже були наполовину порожніми. Мабуть, хтось вирішив розпочати вечірку без мене.

Олена, зустрівши мене біля дверей, сяяла, як ялинка на Різдво. “Ну як тобі? Правду ж, файно?” — запитала вона, гордо показуючи на цей кулінарний апокаліпсис. Я лише кивнула, намагаючись приховати здивування. Не хотілося ображати подругу, яка, судячи з усього, щиро старалася. Але в голові крутилася лише одна думка: “Хто взагалі їсть підсохлу ковбасу на день народження?”

Мій брат Андрій, як завжди, вирішив додати свій штрих до цього свята абсурду. Він приніс торт, який, схоже, пережив справжню пригоду. Коробка була пом’ята, крем розмазався по внутрішній стороні кришки, а напис “З Днем Народження!” перетворився на щось, що нагадувало абстрактну картину. “Я сам вибирав!” — гордо заявив Андрій, ставлячи торт на стіл. Я подивилася на цей кулінарний шедевр і вирішила, що запалю свічки прямо так — може, у напівтемряві ніхто не помітить його жалюгідного стану. Але Андрій був такий задоволений, що я не стала його розчаровувати. Зрештою, він мій брат, і його ентузіазм завжди переважує будь-які недоліки.

Марія, моя колега, теж відзначилася. Вона подарувала мені набір косметики, який, судячи з трохи пошарпаної упаковки, явно застарів у неї вдома. “Я подумала, тобі підійде!” — сказала вона з такою щирою посмішкою, що я навіть не образилася. Ну, хоч щось новеньке з’явиться у ванній. Хоча, чесно кажучи, я вже передчувала, як цей крем із запахом “квітучої вишні” виявиться занадто липким, а туш — засохлою. Але то вже дрібниці.

Гості, до речі, теж додали колориту. Хтось приніс караоке, і ось уже через півгодини весь дім гудів від несучотливого виконання хітів дев’яностих. Олена, натхненна кількома келихами вина, вирішила, що вона — реінкарнація Тіни Кароль, і почала співати “Помножуємо любов” з таким запалом, що сусіди, напевно, досі обговорюють цей концерт. Андрій, не бажаючи відставати, підключився до караоке з піснею “Ой у лузі червона калина”, чим викликав бурю сміху у всіх присутніх.

Опівночі стіл виглядав ще сумніше, але настрій був на висоті. Ми сміялися з незграбних подарунків, згадували старі історії та навіть влаштували імпровізований конкурс на найсмішніший тост. Перемогла Марія, яка побажала мені “стільки щастя, щоб воно не поміщалося у валізу, але при цьому не важило, як валіза з цеглою”. Я досі не знаю, що вона мала на увазі, але звучало це геніально.

Коли гості почали розходитися, я подивилася на розруху у вітальні та зрозуміла, що це день народження я точно не забуду. Так, стіл був далекий від ідеалу, торт нагадував жертву стихії, а подарунки викликали більше запитань, ніж захвату. Але зате було стільки сміху, тепла та кумедних моментів, що я б не проміняла цей вечір ні на що. Олена, Андрій, Марія та всі інші зробили мій день народження таким, яким він і має бути — живим, щирим і трохи божевільним.

Наступного разу я, звичайно, візьму організацію у свої руки. Або хоча б сховаю підсохлу ковбасу перед приходом гостей. Але якщо чесно, такі вечірки — це і є справжнє життя. І я вже чекаю наступного дня народження, щоб подивитися, чим ще мене здивують мої друзі та рідні.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 × 4 =

Також цікаво:

З життя1 годину ago

Alright, lads, fishing can wait,” Victor decided, grabbing the landing net. “We’ve got to save the poor bloke.

“Alright, lads, the fishing can wait,” decided Victor, grabbing the fishing net. “Weve got to rescue the poor thing.” Victor...

З життя1 годину ago

Alright, lads, fishing can wait,” Victor decided, grabbing the landing net. “We’ve got to save the poor soul.

“Alright, lads, the fishing can wait,” Victor decided, grabbing the landing net. “Weve got to rescue the poor thing.” Victor...

З життя2 години ago

While His Wife Worked, He Cared for His Sick Mother—Until She Caught Him Buying Flowers for Another Woman

Margaret couldnt recall the last time shed felt so rested. Her business trip had been delayed by a few hours,...

З життя3 години ago

Little Girl, Who Are You With?” I Asked.

“Hey, who are you looking for?” I asked. A little girl, about six years old, stared up at me with...

З життя4 години ago

Who Are You With, Little Girl?” I Asked.

The little girl looked up at me with wide, anxious eyes. “Excuse me, miss,” she whispered, “have you seen my...

З життя5 години ago

The Child Who Wouldn’t Speak… Until She Came Along

The Child No One Could Make Speak… Until She Came Along Lillian’s mother had been poorly for years. Every day...

З життя5 години ago

The Lonely Cleaning Lady Found a Phone in the Park – What She Saw When She Turned It On Left Her Stunned

The solitary street sweeper found a phone in the park. Switching it on, she stood frozen for a long time....

З життя6 години ago

The Child Who Wouldn’t Speak… Until She Came Along

**The Child Who Would Not Speak Until She Came** Margarets mother had long been ill. Each day was a struggleyet...