Вечеря з бабусею: вибір ресторану, який їй до вподоби.

Вечерять з бабусею ми вирішили в ресторані, тому що бабуся любила ресторани. Вибирала їх з особливим підходом, заздалегідь вивчаючи обстановку і меню.
— Ні, в великий ми не підемо. Завтра на весіллі нас нагодують пафосом. Ресторанчик має бути маленьким, в підвальчику, бажано один з тих, який відкрився недавно і господарі ще не забули, як сердечно частувати гостей. Пізніше вони стануть популярними, гроші до них рікою потечуть і змиють весь затишок. Кулінарні експромти зміняться рекламними проспектами, а відвідувачі з розумним виглядом поглинатимуть будь-яку дурницю, тільки якби була гарно подана.
Мені було трохи не зрозуміло з бабусиних слів, окрім одного – вона носом чує, де добре готують. Як рибак бачить рибака по ході й спінінгу, що визирає з-за спини.
Добрий кулінар відчуває доброго кулінара по особливому аромату, в якому назавжди вплітається шлейф вишуканих спецій.
Але наші плани вирішив підкоригувати телефон.
— Любонько, — пролунало у слухавці, в якій ми впізнали голос матері нареченої, — приїжджайте негайно до нас на дівич-вечір.
— Куди ми повинні приїхати? — здивувалася бабуся, випустивши помаду, яку якраз підносила до губ.
— Дівчата перед весіллям влаштовують дівич-вечір. Це така традиція. Наречена прощається з дівоцтвом і готується до заміжнього життя, — спокійно пояснив голос.
— Я знаю, що таке дівич-вечір! Я не розумію, чому я маю бути на цій молодіжній забаганці!
— За традицією стара жінка має пояснити молодій нареченій її подружні обов’язки.
— Можу і так пояснити. Просто по телефону. Якщо шлюб приносить тобі радість — живи, перестає приносити радість — виставить за двері першопричину твого кепського настрою і живи знову в радості.
Голос не слухав.
— Ми вас чекаємо. Приходьте, заодно і поїсте — я замовила чудові тістечка. — Голос вимкнувся.
— Ти хочеш тістечок? — запитала я бабусю.
— Я хочу жирного омара і пляшку вина, — сумно сказала бабуся, — але, здається, доведеться вдовольнятися кондитерськими виробами.
Родичі жили в одній з пишних новобудов, які заповнили колишні міські пустирі, начисто вбивши колишній шарм місцини.
Бабуся, ставши перед потрібними дверима, несподівано зігнулася і підхопила мене під лікоть. Відповідаючи на мій здивований погляд, вона пояснила:
— Навіщо одразу псувати їхні очікування – вони ж чекають стару хвору жінку.
Двері розчинилися, і ми побачили нашу родичку. Бабусі вона була якоюсь там племінницею — мені якоюсь там тіткою.
— О Господи, тітко, ви зовсім не змінилися! – вигукнула вона.
Бабуся випрямилася і кинула недовірливий погляд у коридорне дзеркало.
— Не правда, у ті часи у мене не було такої класної зачіски — тодішні перукарні не були такими гарними, як зараз. А ось ти змінилася.
— У кращий бік? – з надією запитала родичка.
— У більший — це точно, — відповіла бабуся, оглядаючи апетитні випуклості, упаковані в рожевий блискучий трикотаж.
— Давайте ж швидше до кімнати, доця заждалася вас!
Доця, яка була нареченою, відчайдушно скучала в оточенні двох подруг і ще якоїсь тітки. Наречена ковиряла ложечкою у желе і намагалася подавити позіхання.
— Дивіться, хто прийшов! Починаємо веселитися, — спробувала розвіяти нудне мовчання її мама.
— Так, я бачу — радість у вас просто зашкалює, — хмикнула бабуся.
— Хочете чаю чи кави? – згадала господиня.
— А коньяк є? – з надією запитала бабуся.
— Є. Вам додати у каву?
— Так, якщо можна, грамів п’ятдесят, — бо тиск сьогодні щось нікудишнє, — бабуся плюхнулася на стілець і додала, — кави можеш не додавати.
Скучаючі дівчата з інтересом уставилися на нас. Я чесно намагалася зрозуміти – хто з них наречена і по сумісництву моя якась там сестра. Вони були надто однакові.
— А де ж жених? – запитала бабуся.
— А де ж може бути жених, як не на парубочому вечорі? – відповіла замість нареченої її мама.
— Що, сидить в оточенні старців, які його вчать з якої сторони підійти до новобрачної?
Дівчата захихотіли, а мама нареченої стиснула губи.
— Чоловіки і жінки кардинально відрізняються одне від одного.
— Звісно, відрізняються, — хмикнула бабуся. – У когось з них є яйця. Головне – не переплутати – у кого саме.
Дівчата захихотіли ще більше, а майбутня свекруха закотила очі і спробувала перевести розмову в інше русло.
— Хочете тістечок? Дуже смачні, з кондитерської.
— Ну, якщо у вас немає омарів, давайте тістечка, — кисло погодилася бабуся.
— Ви знаєте, що таке омари? – здивувалася сидяча, яка досі мовчала, тітка.
— Я бідна стара жінка, яка живе біля моря, — зітхнула бабуся. – Чим ще мені харчуватися? Вийшла вранці на прогулянку, підібрала омара чи барракуду на березі – і отак день пройшов.
— Ніколи не їла барракуди, — пробурмотіла тітка, — треба, при нагоді спробувати.
— Головне – щоб вона вас не спробувала, — тихо відповіла бабуся.
Тут знову задзвонив телефон. Мати нареченої щось активно прокудкудакала по ньому, а потім заявила, що їй потрібно мчати кудись на край світу, щоб особисто перевірити, як себе веде весільний торт. Нам вона запропонувала насолоджуватися життям і таки, помчалась, захопивши з собою тітку. Ми залишилися наодинці з молодими дівицями.
Настало тягуче мовчання. Бабуся вирішила його порушити.
— Ви вперше виходите заміж, люба? – запитала вона у нареченої.
— Ну так, — здивувалася наречена і поспішно додала, — і більше не збираюся.
— Чому ні?
— Бо мій хлопець у мене найкращий! У нас з ним усе добре!
— Навіщо ж псувати такі чудові стосунки шлюбом? — у свою чергу здивувалася бабуся. – Коли у двох людей усе добре – нізащо не варто це ускладнювати весіллям. Такі стосунки потрібно смакувати по крапельці – як дорогий коньяк, не допускаючи в них родичів та інших сторонніх.
— Але мама сказала, що все повинно бути як у людей! І потім кожна дівчина мріє побувати нареченою у білому платті. Це ж тільки один раз у житті.
— Ну чому один раз у житті, — хмикнула бабуся. – Мій третій чоловік дуже любив, коли я надягала білу сукню та фату. Біле дуже ефектно виглядає на чорних простирадлах.
До речі, покажи мені сукню.
Наречена підскочила і повела нас у сусідню кімнату. Коли ми відчинили двері – ми побачили щось велике і біле, що займало весь простір.
— Ну як? – запитала наречена.
— Прекрасний замет. У спеку так і хочеться з розбігу в такий пірнути. А де сама сукня?
Як виявилося — замет і був сукнею.
— Ти точно сама обрала це? – обережно запитала бабуся. Почувши, що сукню обрала мама, вона хмикнула:
— Похоже, тебе готують принести у жертву. Саме для цього й потрібна така багатошарова гамівна сорочка. Хоч уявляєш — як важко буде в ній ходити? А їсти?
Я вже про танці мовчу. Ти будеш сидіти і обливатись потом, живіт буде стискати корсет – а тим часом купа незнайомих людей будуть їсти і веселитися на святі, що, по ідеї, має бути твоїм.
Зіпсувавши таким чином настрій нареченій, добра бабуся вирішила його підправити.
— Люба, а чому ж сьогодні ти не відпочиваєш у якомусь чоловічому стриптиз-барі, не обливаєшся шампанським і не мчиш до ранку на таксі по нічному місту з купою п’яних подруг? Чому сидиш тут і слухаєш стару, вражену з розуму жінку?
— Мама сказала, що це непристойно, — пробурмотіла наречена. – А стара жінка – тобто ви – маєте мені дати пару порад.
— Ось моя порада – перша і остання, — заявила бабуся. – Життя має приносити радість. І та людина, яку ти запросила йти разом по життю – повинна приносити радість. Люди одружуються одне з одним. Все інше суспільство не має справи. Викиньте його з вашого дому і зачиніть двері. Суспільство лізе у ваше життя не для того, щоб допомогти – а для того, щоб подивитися на ваше життя і обсипати непотрібними порадами. Інтимне життя тому так і називається інтимним – що в ньому є місце лише для двох. У вас ще є коньяк?
Бабуся випила і зітхнула:
— Терпіти не можу давати поради. Ладно, дівчата, зібралися та поїхали.
— Куди? – хором спитали молоді дівчата, дотепер заворожено слухаючи бабусю.
— У стриптиз-клуб, звісно. Треба ж якось виправити цей ще не безнадійно зіпсований вечір.