Весільні перипетії: чия любов переможе?

— Ви з ним не пара, — сказала Ріта сестрі. — Він молодший та більше підходить мені. Весілля потрібно скасувати.

Дар’я жила в просторій трикімнатній квартирі, розташованій у гарному районі столиці. Це житло вона отримала у спадок від бабусі. З близьких родичів у Дар’ї залишилася лише молодша троюрідна сестра, але з Рітою вони не підтримували дружніх стосунків.

Так склалося, що у тридцять п’ять років Дар’я залишилася сама, проте мала власну квартиру. Вона розуміла, що покладатися їй особливо нема на кого, тому старалася вчитися, закінчила престижний університет, влаштувалася на високооплачувану роботу у великій компанії, і все в неї було добре, окрім одного…

— Тобі заміж уже час, Дар’я, — говорила їй Ріта час від часу, зв’язуючись, щоб дізнатися, як у неї справи.

У свої тридцять років сестра встигла народити трьох дітей і двічі розлучитися. Вона жила з синами в передмісті на допомогу колишніх чоловіків, намагаючись влаштувати своє життя, але поки безуспішно.

— Начебто потрібно, але ні за кого, — відповідала Дар’я. На роботі вона віддавала перевагу завантаженості, тому вільного часу у неї майже не було. Проте одного разу доля подарувала їй сюрприз у вигляді нового сусіда зверху. Вони познайомилися, коли Дар’я випадково зачепила його автомобіль на стоянці, і з того часу у них почалися стосунки.

Вадим був на п’ять років молодший за Дар’ю, але це не турбувало закоханих. Дар’я була серйозною дівчиною і не хотіла жити з чоловіком до весілля, тому вже через два місяці стосунків Вадим подарував їй каблучку.

Замість весільної сукні Дар’я придбала білий костюм, а замість бурхливого банкету молодята вирішили вирушити в подорож. Все йшло своєю чергою, поки їхні плани не порушила Ріта. Вона подзвонила Дар’ї за тиждень до весілля.

— Сестричко, привіт… Можна ми у тебе трохи поживемо? Знімати квартиру дорого, а у нас немає грошей. А справи не терплять зволікань.

— Що трапилося?

— Мені потрібна термінова дорога операція. Я все тобі поясню, — загадково сказала вона.

— Оскільки це серйозно… приїжджайте, — неохоче погодилася Дар’я, але відмовити не могла. Вона знала, як важко, коли немає до кого звернутись.

Ріта приїхала наступного дня з валізами і трьома дітьми, як діти з іншого світу. Дар’я не дуже любила дітей, одного вона ще могла би витримати, але троє вічно вередуючих…

— Давай одразу вирішимо, на скільки ви приїхали, — запитала Дар’я, відібравши у молодшого олівець для очей, яким той малював на стіні.

— Я не знаю… Ми тобі заважали, так? — образилася Ріта. — Пробач… треба було зупинитися у хостелі. Готель ми б не потягнули. Грошей у нас немає… та ще й лікарі, аналізи…

— Вибач. Не в тягар, звісно. Що з тобою? — почервоніла Дар’я. Їй стало соромно за свою негостинність. Все-таки родичі.

— Ну… там складно… — відмахнулася Ріта. — Проблеми із зором.

— Що з ними не так? — Дар’я звикла бачити сестру в окулярах. Але вона не думала, що у неї щось серйозне.

— Не бери до голови, це мої проблеми. Головне, що я знайшла лікаря з хорошими відгуками. Краще розкажи про себе. Як ти?

— Виходжу заміж, — з гордістю повідомила Дар’я.

— І мовчала?!

— Ми вирішили не святкувати.

— Як це можна?! З твоїми-то грошима весілля приберегти?!

— Ріт…

— Вибач. Я знову не у свої справи лізу, — прикусила язика Ріта. — Хто ж муж? Познайомиш?

— Власне, він живе поруч і хотів зайти на чай.

— Прекрасно! Тоді я пішла голову помию. А то з цією електричкою… вся в поту.

— Рушник у ванній.

— Добре. Я недовго. Подивися за дітьми, ок?

Дар’я насупилася. Вона планувала спекти шоколадний кекс, що подобався Вадиму, а не няньчитися з трьома хлопчаками.

Ріта пішла, а Дар’я, помітивши, що діти тихо грають у машинки, взяла муку, яйця… і взялася до готування.

Діти грали недовго. Спекти нічого не вдалося. Один просипав муку, другий потягнув шоколад, приготований для кексу, і вимазав себе та стіни. А третій поводився тихо. Мовчки обривав листочки з її улюбленого фікусу і викидав землю з горщика.

— Ріто! Твої діти… — почала Дар’я, заходячи у ванну, щоб передати трійцю матері. Але мамаша її не чула. Блаженно закривши очі й надягнувши навушники, вона насолоджувалася у ванній, замість того, щоб швидко прийняти душ і повернутися до дітей.

— Ріто!

— Навіщо ти так кричиш? Щось трапилося?

— Ну так… ти вже півтора години приймаєш ванну. Мені треба готуватися до зустрічі, а я вся в шоколаді та муці. На кухні безлад! Я не знаю, за що братися!

— Ну я не винна, що ти не вмієш ладнати з дітьми, — знизала плечима Ріта. У цей момент в двері подзвонили. Дар’ї довелося йти відчинити своєму нареченому в забрудненому фартусі.

— Привіт… — Вадим оцінив її вигляд. — Що з тобою?

— Сестра приїхала. Невчасно.

— Зрозуміло. Мені піти?

— Ні, не треба. Ми ж з тобою майже сім’я, — посміхнулася Дар’я, забираючи у нього торт. Було вчасно, що Вадим прийшов не з порожніми руками.

— Якщо не заважатиму, тоді гаразд.

Вадим був хорошим хлопцем. Він допоміг Дар’ї прибрати на кухні й знайшов спільну мову з дітьми Ріти.

А Ріта все не виходила з ванної…

— Де ж сестра?

— Вимивається від дітей, — пожартувала Дар’я. У цей момент на кухню зайшла Ріта. Вона була в одному рушнику.

— Здрастуйте… Вадим, — вона виставила вперед довгу ногу, намагаючись показати себе у вигідному світлі. Дар’я була здивована такою поведінкою сестри. Навіщо вона прийшла на кухню напівгoла?

— Добрий вечір, — усміхнувся він їй у відповідь.

— Мій улюблений тортик! — не соромлячись, вона змахнула мізинцем вершки й облизала палець, вводячи Дар’ю в ступор.

— Ріто, ми збираємося пити чай. Якщо хочеш, приєднуйся. Але не в рушнику.

— Зняти? — хмикнула вона, ігноруючи Дар’ю.

Вадим був здивований не менше, але зробив вигляд, що не помічає поведінку Ріти. А Дар’я вважаїла його мовчання за інтерес і образилася.

Чай вони пили у тиші. Ріта вела себе дивно, а Дар’я слідкувала, щоб діти не зіпсували ремонт.

— Дякую, я піду, — сказав Вадим, коли обстановка загострилася.

— Що ж ви, залишайтеся. У нас місця всім вистачить, — запропонувала Ріта.

— У нас із Вадимом не такі стосунки, — відрізала Дар’я.

— Ха! Яка дурість! Це вже не в моді. Ну не хвилюйся, я тебе навчу, як правильно поводитися з чоловіками. А то весілля скоро, а ти нічого не вмієш.

— Усього доброго, був радий познайомитися, — побліднів Вадим.

— І я рада! Ще побачимося, — крикнула йому в спину Ріта.

Дар’я не розмовляла з нею весь вечір.

— Слухай, ну ви з ним не пара, — заявила Ріта наступного дня.

— Так? Чому саме?

— Він молодий, а ти вже не дуже.

— У нас не така велика різниця.

— Але помітна.

— І що ти хочеш сказати?

— Ну… він більше підходить мені.

— Справді?

— І з хлопцями одразу потоваришував. І подивився на мене так… а він хотів залишитися у нас!

— Не у нас. У мене! — не витримала Дар’я, дивлячись з роздратуванням на сестру.

— Гаразд, гаразд! Я просто жартую. Перевіряла тебе.

— Що з твоєю операцією? — Дар’я перевела тему.

— Призначили на завтра. А зараз я поїду до лікаря на огляд. З дітьми побудеш?

— Я працюю.

— Ти ж директорка!

— І що?

— Ти сама собі хазяйка. Візьми вихідний. — Ріта дивилася на Дар’ю таким чином, наче не розуміла, в чому проблема. — І взагалі, після операції мені кілька днів буде потрібен спокій і відпочинок. Тобі доведеться взяти на себе всі обов’язки щодо догляду за ними.

Те, що відповіла Дар’я, здивувало Ріту.