З життя
«Відсудити квартиру у дітей: мій сміливий вибір для власного щастя»
Вирішила відсудити свою квартиру у своїх дітей. І мені зовсім не соромно за це. Хоч мені вже майже вісімдесят, але зі здоров’ям усе в порядку. Дуже хочу провести останні роки свого життя для себе.
Часто трапляється так, що в літньому віці люди починають шкодувати про прожите життя. Розмірковують, як могли би прожити його краще, що можна було б змінити, щоб усе склалося вдаліше. Тому й переконують своїх дітей не робити таких помилок.
Я ж вирішила зруйнувати всі стереотипи. Буду на старості жити для себе. Адже все своє життя присвятила дітям, чоловіку та онукам. Після школи майже відразу вийшла заміж. Згодом у родині з’явилися діти. І так не знайшлося часу для себе. Майже весь час приділяла родині. А зараз, коли мені вже за сімдесят, діти бачать у моїй квартирі свою. Мене, таке враження, нібито вже й не існує. Рідний син без мого дозволу поселив у мою квартиру онука з дружиною. Моя думка їх не цікавить взагалі. І це замість подяки за всі ті роки, що я їх виховувала.
Тому я вирішила повернути свою квартиру від дітей. І мені зовсім не соромно. Попри те, що мені вже майже вісімдесят, зі здоров’ям усе гаразд. І хочу провести останні роки свого життя для себе. Мої родичі, звичайно, образилися. Почали вже було судові процеси, але завдяки підтримці чоловіка я змогла повернути свою квартиру. Ще й виселила онука з дружиною. Замінила всі замки на дверях для внутрішнього спокою. Звичайно, квартира після моєї смерті перейде дітям. Але поки я жива, хочу насолоджуватися моментами, яких бракувало впродовж усього життя. Адже багато безцінного часу було змарновано.
Усі мої подруги шоковані, але відкрито підтримують мене. Вони не наважуються вчинити так само, оскільки їхні діти залишили на них правнуків, не переймаючись їхніми турботами. Я вражена тим, що вони самі себе не цінують. Гадаю, вони не поважають себе і свій час, який можна витратити на себе, принаймні на старості.
Можливо, колись я буду жаліти про своє рішення. Але поки я жива й можу відповідати за себе, хочу відпочити душею і тілом. Не думаючи про інших.
Kostik Sat in His Wheelchair, Gazing Through the Dusty Windows at the Street Outside
Connor Cavendish sat in his wheelchair, staring through a dustcovered pane at the street outside. Bad luck, really: the window...
When I scrawled “Resignation – Maria Ilieva” on the blank page, it wasn’t out of weakness. I did it because I already had a plan in mind.
When I scribbled Resignation Mary Ellis on the pristine white sheet, it wasnt a moment of weakness. It was the...
When the Door Shut Behind Svetlana Arkadyev, Only Three Remained in the Office — Sofia, Her Young Daughter, and the Tall Man in the Expensive Suit.
When the door clicked shut behind Margaret Whitmore, only three people were left in the office Emily, her little daughter,...
I Awaited a Black Limousine at the Entrance — Shiny as the Night, Reflecting the Lights of London. The Driver Opened the Door with a Bow.
April 14th I waited by the gate for a black limousine, its polished surface swallowing the streetlights of London like...
Peter then said it calmly, almost with care:
He said it so calmly, almost as if he were looking out for me: Why should you work, love? Im...
…a blue uniform and the face I recognized instantly. It was Steve Christenson — the local bobby from our estate.
12March Today began like any other Saturday in the culdesac of Whitby Grove. I was pushing the shopping trolley down...
Vicky stood for what felt like an eternity, phone in hand. Her mother’s voice echoed in her ears — damp, desperate, like the rain that just wouldn’t let up.
Vicky Thompson stood still, phone pressed to her ear. Her mothers voice drifted into the roomwet, desperate, like rain that...
Maria Stood at the Sink, Her Hands Dipped in Cold Water, While the Evening Twilight Gently Settled Over the Neighbourhood Outside the Window.
Poppy stood at the kitchen sink, her hands plunged into the chilly water. Through the window she could see the...