Connect with us

З життя

«Відсудити квартиру у дітей: мій сміливий вибір для власного щастя»

Published

on

Вирішила відсудити свою квартиру у своїх дітей. І мені зовсім не соромно за це. Хоч мені вже майже вісімдесят, але зі здоров’ям усе в порядку. Дуже хочу провести останні роки свого життя для себе.

Часто трапляється так, що в літньому віці люди починають шкодувати про прожите життя. Розмірковують, як могли би прожити його краще, що можна було б змінити, щоб усе склалося вдаліше. Тому й переконують своїх дітей не робити таких помилок.

Я ж вирішила зруйнувати всі стереотипи. Буду на старості жити для себе. Адже все своє життя присвятила дітям, чоловіку та онукам. Після школи майже відразу вийшла заміж. Згодом у родині з’явилися діти. І так не знайшлося часу для себе. Майже весь час приділяла родині. А зараз, коли мені вже за сімдесят, діти бачать у моїй квартирі свою. Мене, таке враження, нібито вже й не існує. Рідний син без мого дозволу поселив у мою квартиру онука з дружиною. Моя думка їх не цікавить взагалі. І це замість подяки за всі ті роки, що я їх виховувала.

Тому я вирішила повернути свою квартиру від дітей. І мені зовсім не соромно. Попри те, що мені вже майже вісімдесят, зі здоров’ям усе гаразд. І хочу провести останні роки свого життя для себе. Мої родичі, звичайно, образилися. Почали вже було судові процеси, але завдяки підтримці чоловіка я змогла повернути свою квартиру. Ще й виселила онука з дружиною. Замінила всі замки на дверях для внутрішнього спокою. Звичайно, квартира після моєї смерті перейде дітям. Але поки я жива, хочу насолоджуватися моментами, яких бракувало впродовж усього життя. Адже багато безцінного часу було змарновано.

Усі мої подруги шоковані, але відкрито підтримують мене. Вони не наважуються вчинити так само, оскільки їхні діти залишили на них правнуків, не переймаючись їхніми турботами. Я вражена тим, що вони самі себе не цінують. Гадаю, вони не поважають себе і свій час, який можна витратити на себе, принаймні на старості.

Можливо, колись я буду жаліти про своє рішення. Але поки я жива й можу відповідати за себе, хочу відпочити душею і тілом. Не думаючи про інших.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

два × чотири =

Також цікаво:

З життя58 хвилин ago

Бездомна і голодна: Як я прихистила жінку, а сама опинилась за воротами

**«БЕЗДОМНА І ГОЛОДНА»**: Вивіска, яку тримала жінка, яку я приютила — але того ж дня вигнали й мене з мого...

З життя2 години ago

Час виправити помилку

**Щоденниковий запис** Сьогодні був важкий день. Я ніколи не думала, що все обернеться саме так. Озвіріло згадую, як усе почалося....

З життя3 години ago

Болюча пам’ять, що не зникає

Больно пам’ятати, неможливо забути Квітень тішив теплом, а на початку травня раптом похолодало, два дні навіть сніг ішов. Наближалися святкові...

З життя4 години ago

«Що буде, якщо батьки справді розійдуться?» Вовку охопила тривога, а сльози нав’язались на очі.

«А якщо батьки справді розлучаться?» Від цієї жахливої думки в Олежка закрутило живіт і захотілося плакати. Троє друзів йшли зі...

З життя4 години ago

День між двома ночами

**Дві ночі і один день** Ярослава раз-по-раз поглядала на годинник. Час повз, мов равлик, повільно й важко. До кінця робочого...

З життя5 години ago

Загадка давнього зображення

**Таємниця старої фотографії** Олег та Марійка навчалися в одній групі. Звичайна дівчина, нічим не вирізнялася. Але чи то час закохатися...

З життя5 години ago

Привіт, ви чуєте? Дозвольте відкрити вам новий світ…

Алло, ви мене чуєте? Просто хочу відкрити вам очі… Соломія сиділа за кухонним столом, думаючи, що робити далі. «Пробачити не...

З життя6 години ago

Подорож серед хмар

Похід по хмарах З сірого неба сипав дрібний дощик. Данило підставив обличчя, і шкіра миттєво вкрилася краплинами води. Він із...