Відвертість у стосунках: Коли нудьга і зміни з’їдають любов

— Ти зовсім обабилася. Розтовстіла. Я не хочу шукати іншу, і в мене нікого немає на стороні, клянусь.
— Але й так продовжуватися більше не може. Я хочу захоплюватися своєю коханою жінкою. А тобою, на жаль, не можу.
Мені з тобою нудно, — заявив чоловік.

Олеся часто заморгала, намагаючись стримати сльози. Ось так чоловік віддячив їй за майже п’ятнадцять років спільного життя!

— І що ти пропонуєш? — спитала вона. — Розлучитися?

— Думаю, це буде найкращим рішенням…

— А діти?

— Я їм допомагатиму. Забиратиму на вихідні.

— Отак просто! — зло посміхнулася Олеся і зітхнула. — Тобі набридла дружина, і ти готовий кинути дітей! Стати недільним татом! Немає в тебе ні сорому, ні совісті…

* * *

Олеся і Віталій познайомилися на весіллі. Двоюрідна сестра Олесі виходила заміж, а серед гостей зі сторони нареченого був Віталій. Попри різницю у десять років, Олеся відразу зрозуміла — це її доля. Розумний, вихований, він був схожий на казкового принца.

— Ех, куди тобі за такого, Олесю! — говорила мати. — Ти в мене проста. І зовнішність неяскрава. А Віталій — хлопець як з картинки.

Олеся тоді образливо підкосила губи і демонстративно відвернулася, щоб не зустрічатися з матір’ю поглядом. І лише потім, коли виросла, усвідомила, що саме через такі слова й ставлення багато що пішло не так. Їй з дитинства підірвали впевненість і не навчили поважати себе…

Але в юності Олеся про це не задумувалася. У неї метелики танцювали в животі від однієї думки про Віталія. Вони зустрічалися всього півроку й одружилися. Олесі тоді ледь виповнилося двадцять.

— Ось покине він тебе, не сумнівайся! — твердила мати. — Тільки дарма час витратиш. Занадто високого польоту птах. А ти лише училище закінчила. І те — не серйозна освіта, курси кройки та шиття… В мої молоді роки всі таким займалися. Вважай, навіть професії немає!

— Дякую, мамо, за теплі слова, — єхидно відповідала Олеся. — Але я вже заміжня жінка і сама вирішую, що мені робити.

Пару років вони жили, як у постійній відпустці — часто їздили в Карпати, вибиралися на вихідні за місто чи до театру. Іногда Олеся шила прості речі, більше для душі — Віталій добре заробляв, і в грошах вони не потребували. А потім народилася Софійка, і Олесю повністю поглинуло материнство. Їй подобалось бути матір’ю — і вона охоче присвятила життя доньці. Заняття, гуртки, художня школа. Олеся не хотіла віддавати дитину до садка і сама займалася її вихованням. Це забирало багато часу, але вона знаходила хвилини для пробіжок, щоб підтримувати себе у формі.

— Та щасливий ти, Віталлю! — казали його родичі на сімейних святах. — Яку красуню собі віднайшов! Ще й у господарстві вміла, з дитиною завжди поряд. Хоч за другим ідіть!

— Обов’язково підемо! — мрійливо посміхався Віталій і ніжно дивився на дружину.

Але «піти за другим» вийшло не так легко, як очікувалося.

— Ось яка ти! — зловтішалася мати, коли дзвонила Олесі. — Навіть сина не можеш чоловікові подарувати.

— Дякую тобі за підтримку, мамо! Я й так плачу майже кожен день.

Пару років вони намагалися, а потім змирилися — значить, доля, що в них буде лише Софійка. Донька рано почала показувати успіхи в танцях, і Олеся знайшла в цьому свою радість. Готувала її до виступів, возила на конкурси, сама шила костюми. Раділа перемогам доньки більше, ніж своїм. Софійці не виповнилося й дев’яти, а вже педагоги пророкували їй велике майбутнє.

Віталій теж дуже любив доньку. Красуня-дружина й донька були його гордістю. Олеся дійсно розквітала з роками, бо навчилася підкреслювати свою вроду, а гроші, які заробляв чоловік, можна було витрачати і на догляд за собою. Після домашніх справ і доньки, звісно.

Все різко змінилося, коли Олеся дізналася, що вагітна. Щастю не було меж — так довго не виходило, а тут раптом саме собою. Вона була на сьомому небі, як і Віталій.

Та вагітність була нелегкою: Олеся часто почувалася погано, були загрози для здоров’я, а останні місяці довелося провести на збереженні. Пологи теж були важкими. Настільки, що Олеся мало не попрощалася з життям. Пощастило, що все обійшлося. Синок — довгоочікуваний, коханий! — Андрійко народився здоровим. А от Олесі довелося довго відновлюватися. Віталій перший час метушився біля неї, а потім перестав — на нього впали всі обов’язки щодо доньки-танцівниці. Та й за сином доводилося дивити, бо Олеся швидко втомлювалася. Віталій якось несміливо запропонував попросити допомоги у тещі, але Олеся відмовила.

— Ще чого! Моя мати за все життя доброго слова не сказала. Ще не вистачало, щоб вона Софійці в голову всяке наговорила… Я знаю, яку гидоІ тільки тепер, дивлячись на свої руки, які знову вміли творити чудеса, Олеся усвідомила — її життя належало лише їй самій, а не тим, хто колись намагався його визначити.