Він не для тебе, – сказала сестра, – він молодший і більше підходить мені. Весілля слід скасувати!

— Ви з ним не пара, — сказала Ріта сестрі. — Він молодший і більше підходить мені. Весілля треба скасувати.

Люба жила в просторій трикімнатній квартирі, розташованій у хорошому районі Києва. Квартиру вона отримала у спадок від бабусі. Близьких родичів, крім молодшої троюрідної сестри, у Люби не було, але з Рітою вони підтримували зв’язок.

Так склалося, що Люба в свої тридцять п’ять років залишилася одна, але мала затишну квартиру. Вона знала, що покладатися їй ні на кого, й добре вчилася, закінчила престижний університет, влаштувалася на високооплачувану роботу у велику компанію, і все в неї було добре, крім одного…

— Тобі потрібно заміж, Люба, — казала їй Ріта, час від часу, щоб дізнатися, як справи.

У свої тридцять років сестра встигла народити трьох дітей та двічі розлучитися. Вона жила з синами в передмісті на аліменти, намагаючись влаштувати своє життя, але їй все не вдавалося.

— Треба б, але ні за кого… — відповідала Люба. На роботі вона воліла займатися справами, а вільного часу майже не мала. Але одного дня доля піднесла їй сюрприз у вигляді нового сусіда зверху. Вони познайомилися, коли Люба випадково зачепила його автомобіль на парковці… і між ними зав’язалися стосунки.

Вадим був на п’ять років молодший, але це не хвилювало закоханих. Люба була дівчиною принциповою і не хотіла жити з чоловіком до весілля, тому через два місяці Вадим подарував їй обручку.

Замість весільної сукні Люба купила білий костюм, а замість гучного банкету молоді вирішили вирушити в подорож. Все йшло за планом… Але їхні плани порушила Ріта, яка зателефонувала за тиждень до весілля.

— Привіт, сестричко… Можна ми трохи у тебе поживемо? Оренда квартири дорога, грошей немає, а справа термінова.

— Що трапилося?

— Мені потрібна термінова дорога oпepація. Я все поясню, — тихо сказала вона, створюючи інтригу.

— Ну, раз справа серйозна… приїжджайте, — Люба не зраділа, але відмовити не могла, бо знала, як важко, коли немає до кого звернутися.

Наступного дня Ріта приїхала з валізами та трьома дітьми, зовсім маленькими. Люба не дуже любила дітей, одного ще могла терпити, але троє, вічно вередливих, погодок…

— Давай відразу вирішимо, на скільки ви приїхали, — сказала Люба, забираючи олівець для очей у молодшого, який вже почав малювати на стіні.

— Я не знаю… ми тобі в тягар, так? — образилася Ріта. — Пробач… треба було зупинитися в хостелі. Грошей у нас немає… ще й лікарі, аналізи…

— Прости, звісно, ні. Що з тобою? — Люба почервоніла. Їй стало соромно за свою негостинність. Все-таки це рідні.

— Ну… там складно… — вона махнула рукою. — Проблеми з очима.

— Що з ними не так? — Люба звикла бачити сестру в окулярах. Але вона не думала, що у неї щось серйозне.

— Не бери в голову, це мої проблеми. Головне, що я знайшла хорошого лікаря. Краще розкажи про себе. Як ти?

— Заміж виходжу, — гордо повідомила Люба.

— І мовчала?!

— Ми вирішили не святкувати.

— Як так?! З твоїми можливостями весілля зажати?!

— Ріт…

— Пробач. Знову пхаюсь не в своє діло, — стрималась Ріта. — То який твій наречений? Познайомиш?

— Власне, він живе поруч і хотів зайти на чай.

— Чудово! Ну накривай на стіл, а я піду голову помию. А то з цією електричкою… вся у поту.

— Рушник у ванній.

— Добре. Я недовго. Подивися за дітьми, добре?

Люба нахмурилася. Вона планувала спекти шоколадний кекс, що подобався Вадиму, а не няньчитися з трьома хлопцями.

Ріта пішла, а Люба, помітивши, що діти тихо граються, взяла муку, яйця… і зайнялася готуванням.

Діти грали недовго. Спекти нічого не вдалося. Один розсипав муку, другий поцупив шоколад, приготований для кексу, й перепачкав себе та стіни. А третій поводився тихо. Мовчки обривав листя з улюбленого фікуса й викидав землю з горщика.

— Ріта! Твої діти… — почала Люба, заходячи у ванну, щоб віддати трійцю матері. Але та не чула. Блаженно прикривши очі та надівши навушники, вона плюскалася в її ванній, замість того, щоб швидко прийняти душ і повернутися до дітей.

— Ріта!

— Чого ти так кричиш? Щось сталося?

— Ну так… ти вже півтори години тут купаєшся. Мені треба готуватися до зустрічі, а я вся в шоколаді та муці. На кухні безлад! Я не знаю, за що хапатися!

— Ну я не винна, що ти не вмієш ладити з дітьми, — знизала плечима Ріта. У цей момент у двері подзвонили. Любі довелося йти відкрити своєму нареченому в брудному фартусі.

— Привіт… — Вадим оцінив її вигляд. — Що з тобою?

— Сестра приїхала. Не вчасно.

— Зрозуміло. Мені піти?

— Ні, не треба. Ми ж з тобою майже родина, — усміхнулася Люба, забираючи у нього торт. Було добре, що Вадим прийшов не з порожніми руками.

— Якщо не буду заважати, тоді добре.

Вадим був хорошим хлопцем. Він допоміг Любі прибрати на кухні й навіть знайшов спільну мову з дітьми Ріти.

А Ріта все не виходила з ванної…

— Де ж сестра?

— Відмивається від дітей, — пожартувала Люба. У цей момент на кухню увійшла Ріта. Вона була в одному рушнику.

— Добрий вечір, — усміхнувся він їй у відповідь.

— Мій улюблений тортик! — не соромлячись, вона змахнула мізинцем вершки і облизала палець, вводячи Любу в ступор.

— Ріта, ми плануємо пити чай. Якщо хочеш, приєднуйся. Але не в рушник.

— Зняти? — хихикнула вона, ігноруючи Любу.

Вадим був здивований не менше, але зробив вигляд, що не помічає поведінки Ріти. А Люба вважала його мовчання за інтерес і образилася.

Чай вони пили в тиші. Ріта поводила себе дивно, а Люба наглядала, щоб діти не зіпсували ремонт.

— Дякую, я піду, — сказав Вадим, коли обстановка загострилася.

— Що ж ви, залишайтеся. У нас місця всім вистачить, — запропонувала Ріта.

— У нас з Вадимом не такі стосунки, — відрубала Люба.

— Ха! Яка дурниця! Це вже не модно. Не хвилюйся, я тебе навчу, як правильно себе вести з чоловіками. А то весілля скоро, а ти нічого не вмієш.

— Всього доброго, був радий познайомитися, — зблід Вадим.

— І я рада! Ще побачимося, — крикнула йому вслід Ріта.

Люба не розмовляла з нею весь вечір.

— Слухай, ну ви з ним не пара, — заявила Ріта наступного дня.

— Та невже? Це чому?

— Він молодий, а ти вже не дуже.

— У нас не така вже й велика різниця.

— Але помітна.

— І що ти хочеш сказати?

— Ну… він більше підходить мені.

— Справді?

— І з хлопцями одразу подружився. І дивився на мене так… а він хотів залишитися у нас!

— Не у нас. У мене! — не витримала Люба, роздратовано дивлячись на сестру.

— Ладно, ладно! Я просто жартую. Перевіряла тебе.

— Що з твоєю операцією? — Люба перевела тему.

— Її на завтра призначили. А зараз я поїду до лікаря на огляд. З дітьми побудеш?

— Я працюю.

— Ти ж директор!

— І що?

— Ти сама собі хазяйка. Візьми відгул. — Ріта дивилася на Любу так, наче не розуміла, в чому проблема. — І взагалі, мені після опepації кілька днів буде потрібен спокій та відпочинок. Тобі доведеться взяти на себе всі обов’язки по догляду за ними.

Те, що відповіла Люба, здивувало Ріту.