Він тепер з нами житиме?” – запитав чоловік у дружини, дивлячись на сина

“І що, він тепер з нами жити буде?” – запитав він у своєї дружини, дивлячись на сина.

Віра Іванівна прийшла додому і була дуже здивована, побачивши сина. Діма вже другий рік жив зі своєю дружиною окремо від них і бачились вони не частіше, ніж кілька разів на місяць, і то лише у вихідні. А тепер робочий тиждень.
– Щось трапилось? – замість вітання спитала Віра Іванівна.
– А ти що, не рада мене бачити? – спробував пожартувати Діма, але, натрапивши на суворий погляд мами, відповів: – Та від Лєни пішов.
– Що значить пішов? – суворо спитала вона сина.
Зі своїм сильним характером, вона взагалі не любила жартувати. Ймовірно, робота наклала свій відбиток, зрештою, вона працювала в колонії для неповнолітніх.
– Ну… ми посперечались, – промимрив Діма, намагаючись всім своїм виглядом показати, що говорити йому на цю тему не хочеться.
– І що? – подивилась вона в очі сину: – Ти будеш до мене бігати після кожної сварки з жінкою?
– Ми розлучаємося! – випалив Діма.
Віра Іванівна продовжувала дивитись йому в очі, і цей погляд говорив про те, що вона вимагає пояснень. Зітхнувши, Діма сказав:
– Вона хоче, щоб я ще й домашні справи виконував. А я з роботи і так втомлений приходжу.
– А ти що, руки надломив, щоб допомогти жінці? – не підтримала його мати.
– І вона мені те ж саме сказала. Тільки я їй сказав, що жінка – хранителька вогнища і домашні справи має робити вона.
– І де ти цього дурного налижався? – спитала його мати, втрачаючи вже терпіння.
Вона була змучена після роботи, їй хотілося прийняти душ, відпочити, спокійно повечеряти з чоловіком, а тут він зі своїми скаргами. Та ще й з якимись патріархальними поглядами. Вона все життя прожила з чоловіком, але такого від нього ніколи не чула. Вони разом працювали, разом справи по дому робили, разом дітей виховували і не було у них поділу праці. А тут, бачите, ЧОЛОВІК у сім’ї знайшовся!
– Я тебе питаю! – крикнула на нього мати так, що не будь він дорослим, обов’язково би злякався. – Ти де цього нахапався? Справи він поділив! А ти що, мамонта втомився здобувати? Ви обоє працюєте і ви обоє годувальники. Значить, і домашні справи разом повинні робити. Чи ти їй запропонував з роботи звільнитися і домом займатися? Ні? Тоді чого ти вибиваєшся? Ти хоч раз бачив, щоб ми з батьком через домашні справи сперечались? А все тому, що у нас вистачає розуму однаково йти в упряжці.
Тим часом з роботи прийшов батько і, побачивши сина, здивовано запитав:
– Щось сталося?
“Навіть питання однакові ставлять” – подумав собі Діма, а вголос сказав:
– Ми з Лєною розлучаємось.
– Ну і дурень, – коротко відповів батько і поніс на кухню сумку з продуктами.
– Ігор, наш син – дурень, – сказала чоловіку Віра Іванівна і розповіла про причину сварки.
– І що, він тепер з нами буде жити? – запитав Ігор у своєї жінки, а потім звернувся до сина:
– А ти знаєш, що початкове слово “супруг” – це спільник? А спільник – це той, хто знаходиться в одній упряжці зі своїм партнером по життю. Тому і тягти вашу телегу, тобто сімейні обов’язки, ви повинні на рівних. І якщо один починає ухилятися від роботи, то іншому доводиться тягти за двох. І закінчується це тим, що або один упаде, або телега зламається.
Діма задумався, але образа на жінку все ще його не відпускала. Він сподівався, що батьки його підтримають, але по суті, вони встали проти нього. Далі батьки говорили про Діму, зовсім не звертаючи на нього уваги. Ігор Володимирович викладовував продукти з сумки, а Віра Іванівна розкладала їх по місцях. Вони всім своїм виглядом показували, що Діма тут зайвий і няньчитися з ним не збираються.
Діма дивився на їхнє сімейне затишшя і не розумів, як вони, такі суворі в житті, один з одним ведуть себе як зайчики.
– Ну і що ти тут стоїш? Іди з жінкою миритися! – суворо сказав йому батько. – І викинь з голови всю цю дурню, хто що кому винен! Берегти повинні один одного і допомагати – ось що ви повинні! Все, йди, у нас з матір’ю свої справи.
Діма вийшов від батьків вкрай збентеженим, не такого прийому він очікував. Зате образа на Лєну вже пройшла, і він розумів, що і сам добряче спричинив сварку на порожньому місці. Але одне він все-таки зрозумів: він хоче побудувати таку ж щасливу сім’ю, як у його батьків.