З життя
Він уперше дізнався про новину, але не видав себе і спокійно вирушив додому.
Василь Іванович зберіг спокій, коли почув новину вперше. Попрощався з сусідкою і неквапливо пішов додому. Вдома надів найкращий костюм і взяв конверт із грошима, який уже давно підготував на весілля єдиного сина.
Василь Петрович поспішав на свято. Сьогодні планувався перший зустріч з майбутніми родичами. Роман сказав, куди під’їхати, але Василь погано знав цю частину міста. Тому вийшов раніше, аби не запізнитися. Як на зло, автобус застряг у заторі, і довелося довго чекати. Дістався на місце зустрічі лише за три години.
У ресторані за столом сидів лише Роман. Він пояснив, що батьки Вероніки дуже зайняті і не могли чекати, тому вже годину як пішли. Василь Іванович засмутився, що був причиною невдоволення майбутніх родичів. Час минав, син більше не згадував про нове знайомство, а батькові незручно було запитувати.
Одного весняного вихідного дня, прогулюючись парком, він зустрів колишню сусідку. Це була дивовижна людина, яка завжди все про всіх знала. Ніхто не знав, звідки вона черпає інформацію, але завжди могла розповісти всі новини. Ольга Антонівна першою заговорила з Василем Івановичем. Виявилося, що сьогодні весілля його сина Романа, а він просто прогулюється. У РАГСі збираються о третій годині, а в ресторані на п’яту вечора. Чому ж він досі не збирається?
Василь Іванович зберіг спокій і, попрощавшись із сусідкою, пішов додому. Там він надів свій найкращий костюм і взяв конверт із грошима, який давно приготував на весілля сина. Адже дружини вже немає, і потрібно самому потурбуватися про все.
До ресторану він дістався о восьмій вечора. Свято було в розпалі. Василь Іванович підйшов до мікрофона, попросивши уваги. Роман, червоний від сорому, дивився на батька, а Вероніка тримала його за руку, щось шепочучи. Батько сказав:
– Вітаю тебе, сину, і тебе, Вероніко, зі святом. Віднині життя ваше зміниться. Йдіть поруч рука об руку. Бажаю вам довгого життя поруч, щоб усі проблеми оминали, а радість була поруч. Хочу, щоб, коли ваші діти виростуть, вони пам’ятали про вас і цінували кожну хвилинку з батьками, адже наш час разом не буде вічним. По щоці батька скотилася сльоза.
Василь Іванович вручив подарунок молодятам і попрямував до виходу. Вероніка потягнула Романа за батьком, який збирався сідати в автобус. Діти попросили вибачення у батька і запросили повернутися. Утрьох вони зайшли назад до залу. Сват підійшов познайомитися та вибачився за попереднє ставлення. Час минув. Під пологовим будинком свати бурхливо обговорювали ім’я онуку, який сьогодні народився.
Morning Found Me on the Same Edge of the Bed Where I Collapsed the Night Before
I woke at the edge of the same bed where Id collapsed the night before. My eyes burned, my mouth...
When Anna Pulled the Cord…
When Emily tugged the string tied around the sack, the fabric loosened slowly, rustling softly. For a moment, it seemed...
**”I See You, Don’t Hide. What Are You Doing in Our Stairwell?” – The Cat Gave a Guilty Look While Silently Shaking Its Frost-Clumped Paws by the Puddle of Melted Ice from Its Fur.**
“I see you, don’t hide. What are you doing in our stairwell?” The cat looked up guiltily, silently shuffling its...
Morning Found Me on the Same Edge of the Bed Where I Collapsed the Night Before
I woke slumped at the edge of the same bed where Id collapsed the night before. My eyes burned, my...
Evelyn stepped slowly onto the perfectly manicured lawn, as if taking the stage. Every movement was precise, coldly calculated. She knew: this was no simple return. This was her revenge.
**Diary Entry 12th October** I stepped slowly onto the perfectly trimmed lawn, as if walking onto a stage. Every movement...
The Little Gray Cat Sat by the Vet Clinic Door, Crying… With a Tiny Kitten Lying at Her Feet
A small grey cat sat by the door of the veterinary clinic, mewing softly. At its feet lay a tiny...
Evelyn stepped slowly onto the perfectly manicured lawn, as if taking the stage. Every move was precise, coldly calculated. She knew: this wasn’t just a simple return. This was her revenge.
Charlotte stepped slowly onto the perfectly manicured lawn, as if walking onto a stage. Every movement was precise, coldly measured....
That Night I Stepped Onto the Street, Not Knowing Where the Road Would Lead. My Suitcase Felt Heavy as Stone, Yet I Clutched It Like It Held My Very Freedom.
When I stepped onto the street that night, I had no idea where my path would lead. My suitcase felt...