Віра ще в школі заявила подругам, що Сергій – її хлопець, і вони обов’язково одружаться.

У сьомому класі Ганна попередила своїх подружок-однокласниць, що Андрій – її хлопець, і що настане час, коли вони неодмінно одружаться. Ніхто з подружок не сперечався з нею.

Подружки навіть боялися дивитися на Андрія, адже у Ганни бабуся була знахаркою. Бабуся писала своє життя у селі, де займалася своїми таємничими справами, а Ганна потроху вчилася ремеслу в місті, зрідка навідуючи бабусю.

Андрій? А він не звертав уваги на Ганну. Увесь свій вільний час він проводив на подвір’ї свого будинку у компанії з Олею. Оля з дитинства пересувалася на інвалідному візку.

Не знаю чому, але саме Оля запала в серце Андрію. Можливо, скромність дівчини чи її доброта, але чимось вона зачарувала хлопця. Крім того, Оля була дуже начитаною, і Андрію було цікаво спілкуватися з нею. Вони разом проводили весь вільний час вже декілька років.

Андрій вийшов з під’їзду і направився на подвір’я, де сиділа Оля. Дорогу йому перегородила Ганна.

– Привіт, Андрію.
– Привіт, – намагаючись обійти Ганну, відповів Андрій.
– Може, погуляємо містом? – запитала Ганна.
– Сьогодні ніяк, – відповів Андрій, – Вибач.

Ганна з обуренням спостерігала, як Андрій підходить до Олі, вітається, і вони весело починають розмовляти і сміятися. Чорна заздрість і злість охоплювали серце Ганни. Як же вона плакала, коли ніхто не бачив.

Минали роки. Андрій возив Олю то до річки, то до лісу, то на луки з ромашками. Увесь вільний час вони проводили разом. Ганна перетворилася на чорнобриву красуню. Всі хлопці не могли зняти очей з неї, такою вона була вродливою та стрункою. Але Андрій бачив у своєму серці тільки Олю. Вони дійсно полюбили одне одного. І зовсім не як юні підлітки, як колись.

Якось, коли Андрій ішов до Олі, знову на його шляху з’явилася Ганна.

– Привіт, Андрію. Знову йдеш до своєї безногого? Що ти в ній знайшов? Навіщо вона тобі? Краще одружися на мені. Тільки зі мною ти будеш щасливим у цьому світі. Ти ж знаєш, що я люблю тебе ще з школи.

– Знаю, – відповів Андрій, – але я люблю Олю.
– Та що в ній кращого за мене, цій кульгавій курці?
– Не знаю. Але те, що краще – це однозначно.

– Андрію, ти ж знаєш, що мені не треба докладати багато зусиль, щоб ти мене полюбив. Моя бабуся вважається найсильнішою. Але я так не хочу. Я хочу, щоб ти сам мене полюбив. Що мені зробити, щоб ти мене полюбив? Скажи. Я все зроблю.

Андрій зупинився і повернувся до Ганни.

– Зроби так, щоб Оля почала ходити. От тоді я одружусь на тобі, – випалив Андрій.

Відтоді весь свій вільний час Ганна проводила з Олею. Вона приходила до неї вранці і поверталася пізно ввечері. Для Андрія майже не залишалося часу зустрічатися з Олею. І Оля не була проти. Вона робила все, що їй казала Ганна: пила настоянки, наносила мазі на ноги, виснажувала себе вправами.

Андрій, спостерігаючи за діями Ганни, почав розуміти, як все ж дівчина його любить, раз пішла на все це.

Минуло чотири місяці.

Андрій, як завжди, ввечері пішов на подвір’я, де Ганна займалася з Олею. Він помітив, що майже увесь двір вийшов на балкони і уважно стежив за тим, як

Ганна, тримаючи Олю за руки, вела її все далі від інвалідного візка. Сьогодні і Ганна, і Оля були найщасливішими дівчатами на світі. Втомлені, але щасливі дівчата присіли на лавочку. Андрій підійшов до них подивований тим, що бачив.

– Андрію, можна тебе на два слова, – сказала Ганна, відходячи убік від Олі.
Андрій підійшов до Ганни.
– Що, пора? – опустив голову Андрій
– Що пора? – перепитала дівчина
– Одружуватися, – тихо відповів хлопець.
– Ні, Андрію, – розсміялася дівчина, – я хотіла вибачитися перед тобою за свою нав’язливість. Чари безсилі перед любов’ю.
Так і взагалі чари в житті нічого не змінять, якщо людина не хоче.

Зараз Оля та Ганна – найкращі подруги. У Олі і Андрія народилася дочка. У Ганни з’явився хлопець, від якого вона у захваті, і якого вона нікому не показує. Кажуть, він пілот…