Вона не могла повірити, що знайшла роботу з такою високою зарплатою.

Вікторія була в захваті, що нарешті знайшла роботу з такою високою зарплатою. Вона навіть не могла уявити, що її праця може так оцінюватися. Їй здавалося, що на цю вакансію її не візьмуть – заступник директора дивився на неї так дивно, оцінюючи її професійні якості.

Вона зрозуміла, що зовні вона йому не дуже сподобалася, точніше зовсім не сподобалася. Дивлячись на елегантних жінок, які тут проходили повз, Вікторія розуміла заступника. Вона бачила і відчувала, що йому хотілося сказати їй «ні», але після вивчення її трудової книжки він був здивований:

– Дванадцять років на одному місці за ці копійки? Чому ж ви, Вікторія Петрівна, так низько цінуєте свою працю, свої знання, свою освіту?

– Це не я так ціную, це держава так цінує, – відповіла Вікторія з сумною усмішкою. – Після університету без досвіду роботи я не могла ніде влаштуватися, окрім бюджетної установи, потім діти народилися, самі знаєте, як важко взяти на роботу з маленькими дітьми. Так склалися обставини, саме тому я працювала в дитячому садку й не могла знайти більш оплачувану роботу.

– Ну, ми – не держава, тому гідно оплачуємо професіоналізм, – вагу сказав заступник директора. – Чесно кажучи, зовні ви не дуже вписуєтесь у наш колектив, але кінець року вже скоро, а ця вакансія пустує місяць. Професіоналів небагато, тому я даю вам шанс з випробувальним терміном до кінця місяця. Випробувальний термін оплачується в розмірі призначеного окладу, все залежить від вас. Сподіваюся, до кінця року ви надолужите прогалини в бухгалтерії, і звіт буде здано вчасно. А зовнішній вигляд? Думаю, отримуючи гідну зарплату, ви знайдете свій стиль і ваша зовнішність відповідатиме займаній посаді.

Вікторія йшла вулицею і сама собі усміхалася. В голові були лише позитивні думки. Вона буде намагатися з усіх сил, але цю роботу збереже. Зараз листопад, і до кінця року дуже мало часу, але вона вирішила, що буде працювати день і ніч, лише б успішно завершити річний звіт вчасно.

Вікторія раділа, що зможе на Новий рік купити своїм рідним подарунки, про які вони лише мріяли, але не осмілювалися просити, знаючи, що це їй не по кишені. Вікторія не розповідала вдома про високу зарплату, щоб подарунки були приємним сюрпризом і приносили особливу радість її дітям і сестрам.

Вікторія виховувала доньку, сина і двох молодших сестер. Це сталося так. Вікторія не знала свого батька, був вітчим, від якого народилися її сестри. Коли мама тяжко захворіла, вітчим не хотів жити з хворою дружиною і розлучився з нею. Після тривалої хвороби мама померла, і Вікторія оформила опіку над двома неповнолітніми сестрами. Дворічна донька Марічка, тримісячний син Миколка, Тетянка десяти років і Катруся дванадцяти років – такий несподіваний емоційний вантаж ліг на плечі молодої сім’ї. Вік сестер був складним, і до того ж вони переживали стрес через втрату мами. Чоловік Вікторії виявився слабкою людиною і, не витримавши відповідальності за своїх дітей і сестер дружини, подав на розлучення.

Вікторія опинилась наодинці з труднощами, але вона старалася, щоб всі стали однією родиною. Вона терпіливо ставилася до підліткових вибриків сестер і здобула перемогу в такому важкому для всіх періоді їхнього спільного життя. Родина Вікторії згуртувалася навколо неї. Сестри підросли і розуміли, як важко Вікторії і морально, і матеріально. Вони допомагали їй у домашніх справах, доглядали за малими дітьми. Завдяки терпінню Вікторії у сім’ї все налагодилося, і старші дівчата скоро мали закінчити школу й вступати до університетів, щоб отримати професію. У Вікторії не було на це коштів, вона й так у всьому собі відмовляла, щоб звести кінці з кінцями.

Тому молодій жінці не було до моди, і на співбесіду вона прийшла в стоптаних чоботах, старому маминому пальто і досить пошарпаній хустці. Грошей на сучасний наряд не було.

На роботу Вікторія прийшла в тих самих стоптаних чоботах, у більш-менш пристойній спідниці і блузці.

У кімнаті, де було її робоче місце, працювали ще чотири жінки. Вікторія усміхнулася, привіталася та побачила в очах своїх співробітниць здивування. Вона відразу зрозуміла, що її зовнішність не викликала в них захоплення. Вони крізь зуби промовили:

– Вітаємо, – і занурилися у свою роботу.

Вікторії було неприємно від їхньої реакції, але їй було не до налагодження контактів. Їй потрібно було надолужити роботу за минулий місяць і вписатися в потрібний ритм. Вікторія пірнула в цифри.

Швидко перекусивши в кафе навпроти офісу й не дочекавшись кінця обіду, поспішила на своє робоче місце – їй було ніколи відпочивати. Двері в кабінет були відчинені, і її зупинила розмова та сміх співробітниць:

– Ну що за дешевку взяли на роботу, такого чучела в нас ще не було!, – сказала одна з жінок.

– У начальства, певно, щось зі зором, раз не бачать, кого на роботу беруть. Мало сказати – дешевка, якась нікчема зі звалища, – підтримала друга, і всі зареготали. – І як така нікчема осмелилась переступити поріг нашої фірми? Одне слово, “дешевка”.

Вікторія більше не хотіла слухати ці діфірамби і увійшла до кабінету. На душі було неприємно, мерзотно, але їй потрібна була ця робота, і вона мовчки взялася за справу.

Ввечері, після роботи, вона зайшла в магазин “Товари за низькими цінами” і купила собі чоботи. “Звісно, не шкіра,- подумала Вікторія,- але хоча б не стоптані, може, до кінця зими не порвуться”.

Наступного дня, прийшовши в нових чоботах, вона почула відвертий сміх однієї з співробітниць, яка вказала на її чоботи:

– Де ж можна купити таку дешевку, таке жахливе? Ну треба ж хоч трохи себе поважати і не носити всяку гидоту, та й щадити оточуючих. Неможливо ж дивитися на це,- сказала вона з відразою, дивлячись у бік Вікторії.

Вікторія хотіла промовчати, але потім подумала, що якщо зараз не дасть відсіч, ці приниження повторюватимуться.

– Доведеться дивитися на мене таку, яка я є. На жаль, я нічим не можу вам допомогти. Усі претензії до начальства, адже саме воно взяло мене на роботу. Знаєте, а мені теж неприємно дивитися на ваш манікюр, схожий на пташині кігті, – звернулася Вікторія до тієї, що критикувала її чоботи, – так що робити? А я думаю, якщо ми так дратуємо одна одну, то варто не дивитися одна на одну, а займатися своєю роботою. Здається, ми тут саме для цього, а ніяк не для обговорення зовнішності…

Усі притихли. Ніхто не очікував, що ця “дешевка” дасть відсіч, і тому мовчки взялися за роботу.

Річний звіт Вікторія Петрівна здала вчасно, за що, крім зарплати, отримала ще й солідну премію.

Радіючи своїм успіхам та заробленим грошам, Вікторія після роботи призначила зустріч своїй родині біля офісу. Сьогодні вона здивує дітей і сестер подарунками, адже нарешті може придбати те, про що вони мріють.

Колеги Вікторії були здивовані, коли, виходячи з офісу, побачили, як діти та сестри обійняли Вікторію з обіймами та поцілунками. Вони переглянулися в подиві, але цікавість подолала гордість, і наступного дня вони все ж таки спитали Вікторію:

– Вікторія Петрівна, це всі ваші діти?

– Двоє моїх дітей і дві мої сестри, яких я виховую після смерті мами.

– Одна виховуєш? – запитала пані з пташиними кігтями.

– Одна, – знизуючи плечима, сказала Вікторія.

Усі притихли, стало соромно за зневажливе ставлення до Вікторії. Одна з жінок промовила:

– Вибачте нас, Вікторія Петрівна, ми ж не знали, що у вас таке…

– Я не тримаю зла, у мене просто такі життєві обставини, а в іншої людини можуть бути ще складніші. Чи варто судити людину за одяг і називати її “дешевкою”, якщо вона одягнена не так, як вам подобається?..

Усі готувалися до корпоративної новорічної вечірки. Вікторія не збиралася на ній бути присутньою, але виявилося, що явка обов’язкова.

Їй довелося придбати замшеві туфлі – такою покупкою вона давно себе не тішила, але вирішила зробити собі такий новорічний подарунок. Ці туфлі чудово підходили до маминого оксамитового плаття бордового кольору. Плаття було трохи завелике, але тканина струменіла так, ніби це було задумкою модельєра. На плаття Вікторія приколола невелику мамину золоту брошку з перлами, а довге волосся сестри уклали короною навколо акуратної голівки.

– Вікторія, яка ти красива! – вигукували сестри. – Мама – красива, мама – красива, -стрибали її діти…

На вечірці Вікторія Петрівна зачарувала багатьох чоловіків. Вона практично не пропускала жодного танцю, від кавалерів не було відбою. Особливо сильно заступник директора, раніше обурений зовнішністю Вікторії, був вражений змінами в її вигляді. Найбільше вражала її природня краса, скромність і відсутність манерності, надуманості, що так відштовхують людей. Обираючи королеву балу, майже всі чоловіки проголосували за Вікторію. Жінки з її відділу були здивовані вибором чоловіків, але їм нічого не залишалося, як змиритися, продовжувати веселитися і радіти святу.

Заступник директора вирішив провести Вікторію додому. По дорозі він дізнався про її родину і ще більше зауважив цю маленьку, але сильну жінку, головного і єдиного добувача в її великій родині.